WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст. - Реферат

Суспільно-політичне становище Наддніпрянської України у ХІХ ст. - Реферат

українськими громадами. Видатними земськими діячами
були: проф. І. Лучицький, родина Дорошенків, В. Тарновський,
О. Русов (земський статистик), І. Шраг, Б. Грінченко, В. Самійлен-
ко, М. Коцюбинський, О. Лашкевич та сотні інших. Земську ро-
боту головним чином велисередні землевласники-дворяни, серед
яких наприкінці XIX ст. було багато революційне настроєних свідо-
мих українців. Кращий історик земств, Б. Веселовський,"" підкрес-
лив, що "тут не було місця для злісної боротьби кляс".
Не можна випускати з ока, що найбільші податки на земство
платили великі землевласники, бо податки, як згадано вище, йшли
з десятини, але користь від земських установ мали передусім се-
ляни та дрібні землевласники.
Була ще важлива заслуга земств: вони сприяли піднесенню на-
ціональної свідомосте, а з другого боку - стали тією школою, яка
привчала людність до самоуправління. З початком революції це ви-
разно виявилося, бо саме з земських установ вийшло багато гро-
мадських і політичних діячів.
В 1864-му році земства були засновані тільки на Лівобережній
та Південній Україні. На Правобережжі, яке тількищо пережило
польське повстання, земства поширились щойно в 1911 році, бо
уряд боявся дати можливість польському шляхетству впливати на
самоуправління цього краю. Брак земських установ протягом 37-ми
років негативно відбився на освіті, економіці, а головно на націо-
нальній свідомості населення правобережних губерній.
Останньою реформою була міська - у 1870 році. У містах вста-
новлювалося міські ради - "думи", членів яких обирало все насе-
лення, що платило податки, себто власники будинків, крамниць,
підприємств і т. п. Виконавчим органом ради була управа з місь-
ким головою на чолі.
Компетенція міської ради була дуже широка: вона повинна була
стежити за господарством міста, станом ринків, міської торгівлі,
промисловістю, охороною здоров'я, санітарією, школами."' У цілому
компетенція міського самоврядування була аналогічна земському.
Але була велика різниця в суб'єкті: земства обслуговували сільську
людність, в переважній більшості українську, а по містах була мі-
шанина людности, і в деяких містах кількість українців ледве до-
сягла 50°/о, при чому ці відсотки припадали на нижчі шари - дріб-
них крамарів та ремісників, а заможніша частина складалася з ро-
сян, на Південній Україні з греків, вірмен; крім того, у містах було
багато жидів. Отже, такі міста, як Одеса, Херсон, Маріюпіль мали
космополітичний характер.
Реформа 1861 року не задовольнила селянство, зокрема україн-
ське. Негайно після проголошення маніфесту почалися знову заво-
рушення у різних місцях України. У самому Бердичівському повіті
Київської губернії відбулося 34 повстання. В Київській губернії
повстало 12.000 селян, у Подільській - 80.000. Значні повстання
були на Чернігівщині, Херсонщині, Катеринославщині. Вони не
припинялися протягом кількох років і придушені були військовою
силою. Багато селян заслано.
Не була задоволена й поступова інтелігенція. Вона уживала всіх
заходів, щоб піднести освіту серед селянства, зробити звільнених
кріпаків свідомими громадянами. Вся увага інтелігенції була звер-
нута на видавання книжок для народу, підручників, а також - на
заснування шкіл. Засновуваній й так звані "недільні школи", для
дорослих. Багато студентів відмовлялося від кращої кар'єри і йшло
працювати на селі як учителі. Це був початок "ходження в народ",
що набуло згодом масового характеру.
Не зважаючи на цілком мирні завдання, що їх ставили собі ін-
телігенти, вони викликали підозру збоку дідичів та царської адмі-
ністрації, зокрема на Правобережжі.
На початку 1870-их років у загальній політиці російського уряду
почалася деяка зміна: суворий режим 1860-их років трохи пом'як-
шав - і український рух оживився з новою силою. Отже, мав ра-
цію М. Костомаров, який писав московському слов'янофілові Акса-
кову: "Иа дні душіт кожного думаючого й недурного українця сплять
Виговський, Дорошенко й Мазепа - і прокинуться, коли настане
слушний час." І дійсно, як тільки з'являлась нагода - збиралися
українські діячі і український рух оживав. Дуже важливе те, що
з бігом часу до українського руху приєднувалося щораз більше но-
вих людей, зокрема селян. Це свідчить про те, що з шляхетського,
яким він був на печатку XIX ст., цей рух ставав всенароднім.
На початку 1870-их років Київ став культурною столицею Укра-
їни, де скупчувалися інтелектуальні сили. В 1874 році з "Старої
Громади" вийшла ініціятива заснувати українське наукове това-
риство під назвою "Південно-Західній Відділ Російського Геогра-
фічного Товариства". Воно повело інтенсивну працю над вивченням
України, її етнографії, історії, мови, економіки. Наслідком цієї праці
була серія капітальних видань: "Исторические песни малорусского
народа" В. Антоновича та М. Драгоманова, збірка казок М. Драгома-
нова, чумацькі пісні Рудченка, монументальна праця П. Чубинського
з етнографії Правобережної України тощо. Ці праці здивували на-
уковий світ своєю солідністю та розмахом. Одночасно в Києві над-
руковано чимало популярних книжок з історії України.
У 1890-их роках серед молоді - у школах, гімназіях, універси-
тетах - засновувалися "українські громади" - підпільні гуртки.
У середині 1890-их років енергійно діяла українська студентська
громада в Київському університеті. Членами Гї були: Д. Антонович
("Муха"), син В. Антоновича, 1. Черкаський, Є. Черняхівський, І,
Стешенко, О. Моргун, М. Кривенюк'" та ін. Незабаром вона поді-
лилася на дві частини: першу - з Д. Антоновичем, 1. Черкаським,
М. Кривенюком, М. Міхновським, В. Шеметом, С. Шелухиним та ін-
шими - і другу, так звану "драгоманівську" - з 1. Стешенком,
О. Моргуном, К. Василенком, П. Тучапським, М. Ковалевським.
З цим останнім гуртком була в тісних стосунках Леся Українка, і
з цього ж гуртка вийшли марксисти К. Василенко і П. Тучапський.'"
РОКУ 1897 у Києві відбувся з'їзд представників громад, на яко-
му засновано "Загальну українську безпартійну демократичну орга-
нізацію", що в більших містах України організувала свої громади.
Року 1899 в Харкові гурток студентів, під проводом Д.. Антоновича,
заснував Революційну Українську Партію, яка виставила гасло Са-
мостійної України.
Література:
1. О.Субтельний. Історія України. - К., 2000.
2. Українознавство. В 4-х томах. - К., 1994-1996.
3. Нариси з історії України. Довідник. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве