WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → 1. Становище українських земель у складі Польщі у другій половині XIV — першій половині XVII ст. 2. Утворення та діяльність УЦР - Контрольна робота

1. Становище українських земель у складі Польщі у другій половині XIV — першій половині XVII ст. 2. Утворення та діяльність УЦР - Контрольна робота

Універсалі з цього приводу зазначалось таке: "Кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоіть за інтереси украінського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою. Там, де через якісь причини влада зосталась у руках людей, ворожих до украінства, приписуемо нашим громадянам широку, дужу організацію та усвідломлення народу, й тоді перевибрати адміністрацію".
У Ш Універсалі також йшлося про проблеми місцевого самоврядування: "Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписуемо : вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищоі адміністративноі влади на місцях".
Як бачимо, Центральна Рада намагалася об'єднати два момента. З одного боку, домінує ідея надання органам місцевого самоврядування широких прав і повноважень, а з другого - визначення меж цих повноважень з покладення керівництва всією системою самоврядування в масштабах краіни на Генеральне секретарство внутрішніх справ. Та не тільки й не стільки ця, до певноі міри, теоретична дилема, заважала нормальному формуванню місцевоі адмінстраціі й самоврядуванню. Три основні проблеми, з рештою, визначили долю цього процесу. По-перше, невизначеність самоі системи інституцій, які мали закласти фундамент місцевоі влади. Поряд з органами місцевого самоврядування, більшість яких перейшла в спадщину ще від Російськоі держави, діяли губернські і повiтовi комiсари Центральноi Ради, та згаданi в Ш Унiверсалi "органи революцiйноi демократii". Всi вони функцiонували за власним розсудом без механiзму взхаємодіі й точного розмежування "сфер впливу". Навпаки - деякі найважливіші питання взагалі вилучалися з іхкомпетенціі, що в свою чергу призводило до утворення нових органів.
Універсал зобов'язав "правительство долати допомочi мiсцевим самоврядування ради робiтничо-селянських i солдатських лепутатiв, вибраних з мiсцевих людей", тобто з'явилася, точнiше - легалiзувалася, ще одна ланка, оскiльки Ради не припиняли своєi діяльності. Справді, іх не можна було ігнорувати, і IV Універсал визнав цей факт, але конкретно "не вписав" іх в існуючу структуру місцевих органів.
На початку березня Центральна Рада затвердила новий адміністративо-терироріальний поділ Украіни, поділивши іі на 30 земель. Отже, організація місцевоі влади мала відпов1дати новим умовам, але Центральна Рада не встигла це зд1йснити.
По-друге, органи місцевого самоврядування і місцева державна адміністрація не мали ресурсів для здійснення своіх повноважень і реального впливу на місцеве життя.
По-трете, відсутність належноі правовоі бази; законодавство в цій сфері обмежувалося переважно загальними, здебільшого декларативними нормами, що містилися в універсалах Центральноі Ради і деклараціях іі Генерального Секретаріату. Правовий статус комісарів Центральноі Ради фактично визначався положенням, прийнятим ще Тимчасовим урядом для своіх представників. В Украіні розроблявся закон про утворення нових органів влади на місцях, однак до цього проекту, за свідченням П.Христюка, "було тільки приступлено".
Наприкінці січня 1918 р. Центральна Рада нарешті ухвалила довгожданний земельний закон, в якому робиться спроба якось врегулювати відносини між численними органами, що здійснювали владні повноваження на місцях. "Верховне порядкування всіма землями з іх водами, надземними і підземними багатствами, - зазначалось у ст.4 закону, - належить до скликання Украінських Установчих зборів Украінській Центральній Раді. Порядкування в межах цього закону належить: землями міського користування…- органам міського самоврядування; іншими - сільським громадам, волосним, повітовим і губернським земельним комітетам в межах іх компетенціі". Ця спроба так і не одержала свого завершення.
Правова невизначеність зберігалася до останнього дня існування Центрально1 Ради, коли, нарешті, конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 р., не звела все до спільного знаменника. У ст.5 говорилося: "Не порушуючи єдиноі своєі власті, УНР надає своім землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізаціі".
Крім цієі загальноі норми, до конституціі увійшло ще дві статті, які визначали відносини суб'ектiв самоврядування з державною адмiнiстрацiєю. Так, Радам і Управам громад, волостей і земель "належить єдина безпосередня місцева власть. Міністри УНР тільки контролюють іх діяльність, безпосередньо і через визначених урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Украінськоі Народноі Республіки". Що ж до самоі Ради Народних Міністрів, то до іі компетенціі входили лише ті питання, які "зістаються поза межами установ місцевоі самоуправи або дотикають цілоі УНР", причому Рада Народних Міністрів не може "порушувати законом установлених компетенцій" органів місцевого самоврядування.
Військове будівництво.
Ще до утворення УНР Центральна Рада здійснила значну роботу по украінізаціі військових формувань як на територіі Украіни, так і на фронтє, хоча іі лідери і стояли на позиціях створення нерегулярноі арміі, а народноі міліціі. З цього питання в Украіні йшла гостра політична боротьба.
Незабаром після утворення УНР для керівництва військовим будівництвом було створено Генеральне секретарство військових справ, яке 12 листопада стало до роботи. Очолив його С.Петлюра, однак наприкинці грудня він подав у відставку, й на цій посаді його замінив М.Порш.
Паралельно закладалися правовi основи вiйськового будiвництва. Так, 23 грудня з'явився закон "Про вiдстрочення призова на вiйськову службу i вiдкомандирування з неi громадаян Украiнськоi Республiки", потiм - закон "Про утворення Комiтету по демобiлiзацii армii" i, нарештi, 16 сiчня - тимчасовий закон про утворення укрaiнського народного вiйська, який остаточно закрiпив перемогу тих, хто виступав за загальне озброєння народу. Відповідно до цього закону тодішню армію належало демобілізувати й замінити нгародною міліцією для оборони від зовнішнього ворога, причому до прийняття остаточного закону мав розпочатися набір інструктарів, які після відповідноі підготовки приступили б до організаціі народноі міліці. Реальні подіі показали всю ілюзорність подібних планів, коли під час муравйовського наступу на Киів виявилося, що Центральній Раді не вистачае регулярноі арміі.
Після того, як на початку березня 1918 р. Центральна Рада повернулася до Києва, іі військову концепцію було змінено. Було проведено реорганізацію Генерального військового штабу, а у квітні військове міністерство й Генеральний штаб виробили новий план організаці арміі на основі територіального набору. Украінська армія мала складатися з восьми корпусів піхоти й
Loading...

 
 

Цікаве