WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Русифікація в Україні – ідеологія і практика КПРС–КПУ - Реферат

Русифікація в Україні – ідеологія і практика КПРС–КПУ - Реферат


Русифікація в Україні -
ідеологія і практика КПРС-КПУ
План
1. Загальні підходи КПРС до русифікації в Україні
2. Головні кроки русифікації на Україні
3. Мовне питання
4. Росіяни на Україні
Література
1. Загальні підходи КПРС до русифікації в Україні
Русифікація в Україні за радянських часів тривала наполегливо і довго. Головним замовником такої русифікації виступала комуністична партія Радянського Союзу, яка прагла знівелювати усі національні відмінності, в тому числі і мовні. КПРС гадало, що у суспільстві, яке охоплює більше ста різних народів, кожен з яких займає власну територію й має свою виразно самобутню культуру, історію, суспільні цінності та економічні інтереси, радянське керівництво повинне знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності й мети. Для цього радянські ідеологи постсталінської доби висунули ряд понять, що ставили за мету перемістити наголос із національних особливостей народів на їхні спільні радянські риси. Серед них найважливішими були чотири поняття: розквіт - твердження, що за радянської влади всі народи СРСР переживають небувалий прогрес; зближення, що відбувається між народами внаслідок створення в СРСР спільних політичних, економічних і культурних установ; злиття радянських народів в один і поява нового типу історичної спільності - радянського народу. За цією ідеологічною новомовою ховався вже давно відомий порядок денний: русифікація. Оскільки росіяни переважали чисельно, оскільки вони створили більшовицьку партію та радянську систему, оскільки вони займали більшість найвищих посад й оскільки їхня мова є основним засобом спілкування в СРСР, то їх розглядали як той цемент, що тримає СРСР укупі. Тому радянське керівництво вважало, що чим більше інші народи СРСР уподібнюватимуться до росіян, тим сильнішим ставатиме почуття взаємної солідарності. Але багато західних учених і неросійських дисидентів в СРСР трималися думки про те, що зближення, злиття і радянський народ - це не що інше, як просто кодові слова, котрі означають русифікацію неросіян.
Як ми переконалися, саме русифікація України викликала найбільші протести українських дисидентів. Вони відкидали твердження про те, що переважання російської мови й культури виступає обов'язковим побічним продуктом прогресивного й надихаючого завдання створення нового типу "соціальної та інтернаціональної спільності - радянського народу". На їхню думку, підкреслення ролі російської мови просто було старим вином у нових міхах. У своїй праці "Інтернаціоналізм чи русифікація?" Дзюба доводив, що за русифікацією стоїть давній російський шовінізм і колоніалізм в обгортці псевдомарксистської термінології. "Колоніалізм,- писав він,- може виступати не лише у формі відкритої дискримінації, але й також у формі "братства", що дуже характерно для російського колоніалізму". Широко цитуючи Леніна, він намагався показати, що в марксистсько-ленінській ідеології немає положень, що виправдовували б ту перевагу, яку Кремль віддає російській мові.
2. Головні кроки русифікації на Україні
1919 рік.
Після завоювання України більшовиками - знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень - триста тисяч.
1921 - 1923 роки.
Голод на Україні.
1922 рік.
Ліквідація 'Просвіт' на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців.
1929 рік.
Арешт українських науковців та духовенства - заміщення їх російськомовними.
1932 рік.
Спланована та здійснена за підтримкою, чи пак з мовчазної згоди 'світового співтовариства', акція ліквідації українського народу. В Україні, яка володіє 40% світового чорнозему, умертвлено голодом до 12 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. У містах введено карткову систему та паспорти.
1933 рік.
Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.
1938 рік.
Постанова ЦК КП(б) про обов'язкове вивчення в школах республіки російської мови.
1939 рік.
Після 'визволення' Західної України - закриття частини українських і відкриття російських шкіл.
1940 рік.
Депортація населення Галичини у Сибір.
1946 рік.
Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського. Голод на Україні.
1947 рік.
Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знов депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців у Сибір зірвався через нестачу вагонів.
1949 рік.
Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україні присилали росіян. З КП(б)У виключено за націоналізм 3% комуністів на ХVІ з'їзді партії. На цілину - в Казахстан та Сибір - вивезено 100 тисяч українських юнаків та дівчат.
1958 рік.
Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17.ІV.1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову.
1961 рік.
ХХІІ з'їзд КПРС - нова програма партії про 'злиття націй' в єдиний радянський, тобто російський, народ.
1962 рік.
Репресії проти захисників української мови.
1970 рік.
Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві.
1972 рік.
Друга після війни чистка і репресії проти українства. Усунення з посади Першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за недостатню боротьбу з націоналізмом. Арешти.
1975 рік.
Нова цензура 'Кобзаря' Т.Шевченка.
1978 рік.
Колегія Міносвіти УРСР. Директива 'Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах'.
1979 рік.
Ташкентська конференція - 'Російська мова - мова дружби народів'.
1983 рік.
Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів Радянського Союзу 'Про поліпшення вивчення росіиської мови у школах республік'. Доплата за російську мову викладання 15% та поділ класів.
3. Мовне питання
В боротьбі між радянським керівництвом, що плекало ідею створення нового радянського народу, та українцями, котрі виступали за 'збереження власної національної тотожності, основна "лінія фронту" проходила через питання мови. За Брежнєва Кремль проводив систематичну кампанію рочііпірення вживання російської мови на Україні та обмеження української. У здійсненні своїх цілей радянське керівництво могло розраховувати на енергійну підтримку, зокрема, 10 млн росіян, що проживали на Україні, та ще й мільйонів "малоросів" - українців за походженням, але росіян за культурою та мовою. Воно мало також переконливі аргументи: російська мова - це мова найбільшого й найважливііпого народу в СРСР, єдиний засіб спілкування між різними національностями, а також мова науки й міжнародних взаємин.
Властімали в своєму розпорядженні цілий ряд прямих і непрямих засобів, щоб змусити людей користуватися російською мовою. Швидко зростало використання її в українських школах, а успішність у навчанні ставилася в залежність від доброго володіння російською мовою. Те ж саме стосувалося можливостей зробити кар'єру. Найцікавіші й найважливіші публікації на Україні виходили російською мовою. в той час як українські журнали нерідко переповідали нудні й нецікаві теми. З падінням тиражу цих видань власті (стримували зручний привід для їх закриття. Так, між 196^ і 1980 рр. частка журналів, що виходили українською мовою, знизилася з 46 "о до 19 °о: між 1958 та 19^0 рр. відсоток книжок, що публікувалися українською мовою, впав з ()0 до 24.
Спостерігався сильний соціальний тиск у містах, спрямований на
Loading...

 
 

Цікаве