WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Репресії, масові депортації місцевого населення в західних областях України - Реферат

Репресії, масові депортації місцевого населення в західних областях України - Реферат

Л.Кагановича, спеціально присланого з Москви.
На одному з засідань із першими секретарями обкомів партії Л.Кагано-вич проголосив, що всі проблеми в Україні - від націоналізму, тому відтепер невиконання будь-якого розпорядження вважатиметься проявом саме буржуазного націоналізму. Наступний Пленум ЦК КП(б)У готувався з таким порядком денним: "Боротьба проти націоналізму як головної небезпеки в КП(б)У". Над М. Хрущовим, котрий впав у немилість Й.Сталіна,нависла реальна небезпека. Проте через незрозумілі дотепер причини Сталін передумав і зненацька відізвав Л.Кагановича. Першим секретарем ЦК КП(б)У знову став М.Хрущов. У цей самий час у Варшаві між СРСР, Польщею й Чехословаччиною був підписаний "потрійний пакт", метою якого було проведення спільних дій проти українських націоналістів. Відповідно йому радянські, польські й чехословацькі війська блокували свої спільні кордони, а польський уряд зобов'язувався проводити військові дії проти УПА й виселяти етнічних українців із тих територій, що ввійшли до складу країни після Другої світової війни. Депортації супроводжувалися численними боями з частинами УПА. "Українсько-німецьких націоналістів" радянська ідеологія перейменовувала на - "підпалювачів війни, що продалися американцям". У зв'язку з переходом частини УПА у збройне підпілля змінилася тактика боротьби. Відтепер бої велися невеликими групами повстанців і часто мали диверсійний характер. Головними формами опору стали організація засідок, переважно на дорогах, зриви заходів радянської й партійної адміністрації, сутички з частинами НКВС, організація бойкотів, допомога населенню в боротьбі проти колективізації й депортації.
4. Колективізація та "задобрювання" українців західних областей
Лише в 1947-1948 рр., після того як радянський режим подолав опір УПА, він міг на повну силу розпочати колективізацію. Взагалі вона повторювала модель Радянської України двадцятирічної давності. Спочатку процвітаючих селян (куркулів) обклали такими тяжкими податками, що вони не змогли утримувати свої господарства. Найбунтівливіших депортували до Сибіру. Тоді радянські агітатори на зборах і в тривалих особистих розмовах змушували селян вступати де колгоспів. Політичний контроль у колгоспах, що на Західній Україні був особливо жорстким, здійснювали партійні осередки, організовані на машинно-тракторних станціях (МТС). На щастя для західних українців, колективізація не йшла пліч-о-пліч із голодом. Іншою рисою, яка відрізняла колективізацію на Західній Україні від Східної, було те, що її супроводжувала збройна боротьба ослабленої, але від того не менш смертоносної УПА. Цитуємо одне радянське джерело: "Найзапекліші вороги трудового селянства - куркулі та буржуазні націоналісти - чинили впертий опір колгоспному рухові на західних територіях, спалюючи господарські будівлі в колгоспах, вбиваючи активістів і поширюючи серед селян чутки, щоб вселити сумніви щодо колгоспів". Але опір виявився марним, позаяк до 1955 р. майже всі 1,5 млн селянських господарств Західної України вступили до колгоспів, яких налічувалося 7 тис. Таким чином, на щойно анексованих українських територіях непорушне постала одна з основних підвалин радянської соціально-економічної системи.
Як і належало сподіватися, колективізація розгорталася одночасно з індустріалізацією. За австрійського та польського панування Галичина була убогим, економічно визискуваним аграрним регіоном, який слугував звалищем для готових продуктів і майже не виробляв їх у себе. Розуміючи, що, покращивши цю ситуацію, можна здобути політичні дивіденди, радянський режим зробив великі капіталовкладення у промисловий розвиток регіону. Розширилися старі виробництва, такі як видобуток нафти, створювався ряд нових галузей промисловості, включаючи виробництво автомобілів, автобусів, радіоапаратури та ін. Завдяки тому, що західноукраїнські підприємства були щойно збудованими та обладнаними устаткуванням, вивезеним із Німеччини, вони були одними з найсучасніших в СРСР. До 1951 р. промислове виробництво на Західній Україні підстрибнуло на 230 % вище рівня 1945 р. й складало 10 % промислового виробництва республіки порівняно з менш ніж 3% у 1940 р. Швидко зростаючий Львів став одним із основних центрів промисловості республіки.
З індустріалізацією відбувалися соціальні зміни. Початкова нестача спеціалістів і кваліфікованих робітників, необхідних для роботи на нових фабриках, спричинилася до того, що до регіону масово переселялися росіяни. Але водночас активно розвивався місцевий робітничий клас. Наприкінці 40-х - на початку 50-х років на Західній Україні щороку навчалося 20-30 тис. нових робітників. У Львові число промислових робітників зросло з 43 тис. у 1945 р. до 148 тис. у 1958 р. З'явився також новий тут прошарок українських інженерів і техніків. Відтак під егідою радянської влади давно запізніла соціально-економічна модернізація Західної України прискорено рухалася вперед.
Чи не найпопулярнішим заходом радянської влади стало значне розширення освітніх можливостей населення. Щоб схилити на свій бік симпатії західних українців, у 1945 р., аналогічно політиці 1939 р., новий режим активізував українську початкову освіту. Швидко розвивалася також вища освіта: в 1950 р. у 24 вузах Західної України навчалося вже близько 24 тис. студентів денного й 9 тис. заочного відділень. Однак зростання освітнього рівня зумовлювало й активнішу русифікацію. У 1953 р. навчання в усіх вузах Західної України велося російською мовою, а це виразно вказувало на те, що радянська модернізація також мала на меті сприяти русифікації.
Якщо розвиток освіти був тією рисою радянського режиму, яку населення радо сприймало, то про іншу рису - комуністичну партію - цього сказати не можна. Навіть після перемоги СРСР у війні західні українці не виявляли великого інтересу до вступу в неї. У 1944 р. на Західній Україні налічувалося 7 тис. членів і кандидатів у члени партії й лише кілька сотень робітників серед них. У 1946 р. загальна цифра зросла до ЗІ тис., а в 1950 р., після інтенсивної кампанії набору до партії,- до 88 тис., що, втім, становило крихітну частину кількості всього населення. Більшість цих членів партії були прибульцями зі сходу. Наприклад, із 23 тис. членів львівської партійної організації у 1950 р. лише 10 % походили з місцевого населення. На селі комуністів було вкрай небагато. Таким чином, хоч партія й монополізувала політичну владу, вона не пустила достатньо глибокого коріння серед західноукраїнського населення. Внаслідок цього у західних українців існувало враження, ніби вони живуть під чужоземним пануванням.
Використана література
1. Довідник з історії України. За ред.І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3 томах. -Т.І. -К., 1993; -Т.2. -К., 1995; -Т.3. - К., 1999.
2. Лановик Б, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. -К., 2000.
3. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. - Львів, 1997.
4. М.Котляр, С.Кульчицький. Довідник з історії України. -К., 1996.
5. Семененко В.І., Радченко Л.О. Історія України. - Харків, 2000.
6. Субтельний О. Історія України. - К., 1996.
7. Яковенко Н. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К., 1987.
Loading...

 
 

Цікаве