WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Почаївська друкарня та її стародруки - Реферат

Почаївська друкарня та її стародруки - Реферат

політику "Союза визволення російського народу" на всю Волинь.
Священики російської православної церкви у проповідях застерігали віруючих від шкідливого впливу україномовних публікацій. Саме тому, передплата українських періодичних видань вимагала певного рівня особистої мужності. Права ж російська преса мала повну свободу. Серед видань цього напряму варто виділити "Русский Вестник", "Гражданин", "Известия русского собрания", "Киевлянин", "Волынская жизнь", "Почаевские известия", "Почаевский листок" та інші. Володіючи достатньою матеріальною базою, вони добились успіху, безкоштовно направляючи різноманітну літературу в армію, робітниче та селянське середовище. На Волині у великій кількості розповсюджувалися прокламації у вигляді листівок, звернень, листів до селян чи робітників. У лютому 1906 р. у "Листі до руського селянства" голова "Союза русского народа". В.Пуришкевич зазначав про те, як у Росії все було добре, доки "злі люди, вороги святої русі" не стали "прищеплювати малограмотним і темним селянам непутьової думки і штовхати їх на шкідливі справи". Дії правих сил були вкрай несприятливими для формування національної свідомості інтелігенції. Як бачимо, державна політика царизму і правих сил була спрямована на придушення будь-яких форм українського руху.
Після 1905 р. Почаївська лавра видавала політичний монархічний тижневик "Почаевские известия" та газету того ж напряму "Волынская земля". Ці видання були ворожо налаштовані щодо українського руху і пропагували ідеї російського шовінізму, які можна, як відомо, звести до наступних положень: 1) самодержавство ("самодержавство в Росії є органічною національною потребою, без якої вона існувати не може. В російському самодержавстві втілюється цілісність, міцність, могутність і велич Росії"); 2) єдність і неподільність імперії ("Російська земля за жодних обставин не може бути ні розділена, ні зменшена в розмірах, ні розчленована на складові частини, з яких вона пішла…"); 3) народність, тобто панування великоросів ("Російська нація є державна і пануюча нація, і тільки вона єдина має право панувати в державі");4) православ'я, яке "стверджує і зміцнює" названі вище риси, "притаманні російській нації".
У такому контексті націоналізм неросійських націй як вимога національних прав та свобод усередині багатонаціональної держави, а ще більше націоналізм, доведений до сепаратизму, обмежував значення Росії як світової держави.
Як результат русифікаторської політики в Російській імперії стан національної самосвідомості людності Волині на початку Першої світової війни був низьким. Це засвідчують наступні цитати:
"Куди прийти, село винищене, населеннє повтікало. Села дуже ріжні щодо ступня культури. Підміські дорівнюють галицьким, а маєтково нужденні. Люде відносяться до нас досить прихильно, але таки з недовірєм. Щодо національної приналежності - вони почувають ся "людьми руської віри". Правдивих Москалів не люблять" [1].
"Селяни на питання в суді, хто вони є, якої нації, мов підмовлені відповідають "рус" - навіть не руский. Щоб хтось назвав себе вже не українцем, а хохлом, то була би рідкість, яка досі ще не лучалася… Луцьк, як і Ковель, мають назовні характер німецький. Всі вивіски на підставі зарядження властей - німецькі, де-не-де польські, українського ні сліду" [12, 9].
"Українець - поліщук (мешканець Полісся) що найменше национально сьвідома людина. Хоч він і помічає свою национальну окремішність, бачить велику прирву між собою та Великоросом або як він його зве "кацапом", проте свого национального ймення не відає. Спитайте його - хто він… Яких тільки назвиськ не почуєте! "Ми мужики, православні. Хлопи, прості люди, руські". Подекуди национальність змішує ся з релігією" [7, 121].
"Люде застрашені всякими реквізиціями. Ви будете певно цікаві довідатися, що то за люде, що зостали ся тут. Маю вражіннє, майже певність, що в тих волостях, в котрих я побував (маціївська, старокотарська, седлицька), ніхто ніколи над тими людьми не працював. Нема дивниці, що й національної свідомости тут нема зовсім. Щоб говорити до них, заінтересувати їх тим, про що говорить ся треба вже мати практику, набуту вже тут, на місці. Найбільший галицький агітатор і вічевий бесідник лаврів збирати не буде. Вони, - бо говорить "начальство", - вислухають з таким спокоєм, що аж морозить, і розійдуть ся. Всякі порівнання промовляють їм найскорше до переконання. Найтяжче звичайно упорати ся з питаннєм: Хто ви? Перед тим питаннєм іде звичайно підготовленнє до нього в роді: Як ви стрінули б Німця от такого, що як прийде до вас, до хати, то вміє лише сказати: яйка, і якби ви вміли заговорити до нього його німецькою мовою та спитали його, хто він є, то він відповість вам: я Німець. Так само як спитаєте Мадяра, то скаже, що він Мадяр, а спитаєте Поляка, то скаже, що він Поляк. А тепер я питаю вас, от вас, дядьку, хто ви є, що ви за людина? На се дістаю з гурту непевні відповіди менше більше такою чергою: християне, православні христіяне, мужики, руські, Малорусини (се найрідше), хахли, прості мужики. Тут починаєть ся найтяжша робота, вилізти з тої номенклатури. І знову треба хапати ся за порівнання. Як називаєть ся, дядьку, у вас таке сотворіннє, що то тягне воза, плуга, борону, а має два роги на голові? - А, звісно, віл! А може ще як инакше називаєть ся таке сотворіннє? Е, таки ні! Віл та й годі. Нуто як всі воли називають ся волами, всі коні кіньми, а як я спитав вас, як ви всі називаєте ся, то ви мені наговорили: і христіяне, і православні і т.д. - Звідси доперва починаєть ся оповіданнє з української історії" [2].
Такою побачили Волинь галицькі українці, що прибули сюди у складі австро-німецьких військ. До Першої світової війни національний рух на Волині, Поліссі, Холмщині, Підляшші не набрав ще жодних організаційних форм. Та й, власне, й розуміння національної окремішності для місцевих українців, якбачимо, було невиразним та незрозумілим.
Отже, як бачимо, рівень національної свідомості мешканців західноукраїнських земель суттєво відрізнявся, що зумовило подальші події на цих теренах.
Література
1. Вістник Союза визволення України. - Відень. - 1915. - №45-46. - 7 падолиста.
2. Вістник Союза визволення України. - 1916. - № 25-26 (85-86). - 26 марта.
3. Грушевский М. Украинский Пьемонт // Укр. вестн. - 1860. - № 2.
4. Єреміїв Михайло. Полковний Євген Коновалець на тлі української визвольної боротьби // Євген Коновалець та його доба. - Мюнхен: видання фундації ім. Євгена Коновальця, 1974.
5. Каппелер А. Національний рух українців у Росії та Галичині: спроба порівняння // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Міжвід. зб.наук. праць. Вип.1. - К.: Наук. думка, 1992.
6. Лисяк-Рудницький І. Вклад Галичини в українські визвольні змагання // Лисяк-Рудницький І. Між історією й політикою. Статті до історії та критики української суспільно-політичної думки.- Мюнхен: Сучасність, 1973.
7. Луцкевич Марко. Дещо про Волинь// Календар Товариства "Просвіта" на 1917 р. - Львів, 1917.
8. Томашівський С. Галичина. Політично-історичний нарис з приводу світової війни. 2-е вид. - Б.м.в., 1915.
9. Славинский М. Русская интеллигенция и национальный вопрос // Интеллигенция в России: Сборник статей. - СПб., 1910.
10. Степанов С.А. Численность и состав черносотенных союзов и организаций // Политические партии России в период революции 1905-1907 гг.: количественный анализ. - М.: Б.в., 1987.
11. ЦДІА України, ф. 275, оп.1, спр. 2534.
12. ЦДІА у Львові, ф. 353, оп.1, спр 7.
Loading...

 
 

Цікаве