WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Військова фізична підготовка на Запорізькій Січі - Курсова робота

Військова фізична підготовка на Запорізькій Січі - Курсова робота

всієї гармати 760 мм, діаметр при хвості 160, при дулі - 125 мм, діаметр отвору - 55 мм.
Рушниці (правильніше ручниці, від слова "рука"), або ж самопали, у запорізьких козаків були найрізноманітніші: більшість була з довгими стволами, оправлена сріблом з насічками й черню на ложах, стріляла завдяки покладеному на полицю порохові й припасованому до полиці й курка кременю. Так само виглядали й менші за розмірами, з "просторнмми" стволами пістолети, звані запорізькими козаками пістолями; кожен козак мав при собі чотири пістолети й носив два з них за поясом, а два у шкіряних кобурах (від татарського "ку-бур" - шкіряний чохол), причеплених ззовні до шароварів. Рушницями, пістолетами й шаблями запорожці особливо любили шикувати і звертали на них велику увагу, оздоблюючи дорогою оправою та прикрасами й завжди намагалися утримувати їх у великій чистоті (через що й побутував вислів "ясна зброя"): "зброя у них вся була прикрашена золотом та сріблом, на зброю вони витрачали все своє багатство: то й не козак, коли в нього погана зброя"55; тільки перед походами запорожці змочували рушниці й пістолети розсолом, щоб вони приіржавіли й не "грало враже око на ясній зброї".
Списи й ратища (від слова "рать") також широко використовували запорожці: "козакові без ратища, як дівчині без намиста". Зі списів, що дійшли до нашого часу, видно, що всі вони виготовлялися з тонкого й легкого дерева завдовжки в п'ятьаршинів, спірально помальованого червоною й чорною фарбою. На кінці ратища був залізний наконечник, а на нижньому дві невеличкі, одна під одною, дірочки для ремінної петлі, що одягалася на ногу. На деяких ратищах робили ще залізну перетинку, щоб пронизаний списом ворог зопалу не просунувся по спису аж до рук козака і не зчепився знову битися зним, адже бувало, що комусь розпанахають живота, а з нього навіть кров не бризне, він цього навіть не помічає, далі лізучи в бійку. Деякі списи робили з вістрями на обох кінцях, ними можна було класти ворогів і сюди й туди. Списи часто служили запорожцям замість мостів при переході через болота: дійшовши до грузького місця, вони відразу кладуть один за одним два ряди списів - в кожному ряду спис і вздовж та впоперек,- і переходять по них; коли перейдуть через один ряд, відразу стають на другий, а перший знімуть і з нього мостять третій, та так і перебираються.
Шаблі використовували не надто криві й не дуже довгі, середньою довжиною в п'ять четвертей, зате дуже гострі: "як рубоне кого, то так надвоє й розсіче,- одна половина голови сюди, а друга туди". Леза шабель вкладали у дерев'яні обшиті шкірою чи обкладені металом піхви (від слова "пхати"), часто прикрашені на кінці, біля руків'я, якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах часто робили золоті насічки. Шаблі носили при лівому боці й прив'язували за два кільця, одне вгорі, а друге нижче середини, вузеньким ремінцем за пояс. Шабля була настільки необхідною запорізьким козакам, що в їхніх піснях завжди називалася "шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночкою молоденькою".
Як справжній "лицар", запорожець віддавав шаблі перевагу перед усілякою іншою зброєю, особливо кулею, і називав її "чесною зброєю"; використовувати її слід було лише проти чесних воїнів, а проти такого, наприклад, "бусурманського народу", як татари, треба було діяти "не шаблями, а нагаями" .
Келепи, чи бойові молотки, чекани - ручна зброя, що складалася з дерев'яної ручки, завдовжки з аршин, із залізним молотком, що мав з одного боку тупий обушок, а з другого гострий ніс. Як бойова зброя келепи використовувалися "воровскими" козаками Стеньки Разіна, й водночас турками в XVII ст. та запорізькими козаками: "Сегож де, государь, числа (3 вересня 1658 р.) в но-чи пришли в село Крупец из Глухова черкасн пеши й его - драгуна Ваську Кондратова - били й мучили: бит он чеканом по голове й рука правая отшиблена" . В народних козацьких думах є двовірш, у якому келепові приписується значення бойової зброї:
Якірці, чи рогульки, відомі ще під назвою залізного чи троїцького часнику, також вважалися у запорізьких козаків частиною озброєння. Якірці нагадують чотири товсті цвяхи, дуже загострені на кінцях і з'єднані докупи в центрі;
Одяг та озброєння запорізьких козаків
очевидно, якірці виготовляли з подовгастого шматка заліза, розщепленого до середини на три частини й потім викуваного окремо вручну ; як бойову зброю їх використовували в давнину росіяни, поляки, а згодом, без сумніву, татари і запорізькі козаки, їх призначенням було поранення кінських копит, тому запорожці розкидали їх у степу перед ворожою кіннотою, щоб сповільнити її просування; як його не покладеш, один ріжок якірця все одно буде стирчати вгору й неодмінно встромиться у копито коня.
Стріли запорізькі козаки використовували, мабуть, у дуже ранній період їхнього історичного існування, запозичивши у татар і турків; відомий запорізький кошовий і гетьман українських козаків 1605-1622 рр. Петро Конашевич-Сагайдачний на старій гравюрі XVII ст. зображений верхи на коні з булавою у руці, сагайдаком при боці й стрілами в ньому за спиною .
До всього описаного озброєння запорізьких козаків слід ще додати ятагани, кинджали, ножі й панцери, котрі також були у вжитку запорізьких козаків, хоча й не становили їхнього, так би мовити, національного озброєння, їх заносили з віддалених від запорізьких вольностей земель і країн. Панцери, зокрема, носилися дуже небагатьма. Нарешті, до озброєння запорізьких козаків слід віднести також роги, ладівниці й череси. Роги для пороху запорізькі козаки використовували в давніші часи; тому на військовій печатці, наданій козакам ще Сигізмундом І і Стефаном Баторієм, козака зображено з мушкетом, ратищем і рогом за поясом. Пізніше запорожці почали носити готові патрони в так званих ладівницях. Ладівниці у запорожців були різними: кістяними, металевими, шкіряними, у вигляді гарбуза, серця, фляжки тощо; їх збереглося до нашого часу дуже багато по приватних музеях збирачів козацьких старожитностей. Крім того, запорожці використовували ще широкі шкіряні череси, котрі вони носили на грудях, заповнюючи у два чи в три ряди патронами з кулями й порохом, мов сучасні патронташі.
Запорізькі козаки володіли своєю зброєю із вражаючою майстерністю, так, що, за словами українського літописця, і "найлучшій польскій гусарин й рейтарин примірен им бмти не может".
Відповідно до озброєння самого козака виготовляли "рондик", тобто збрую його бойового коня: у багатого запорожця на коня одягалася вуздечка з "байраком" або мундштуком і лакованим ремінним поводом, ясно-червоний чапрак, по краях обшитий галуном, орчак4або кульбака, тобто сідло на червоному оксамиті зі срібним галуном, з підвішеними по боках, на пряжках, підтебень-ками, тобто шкіряними полами чи лопатями, часом тисненими й розписаними;
Loading...

 
 

Цікаве