WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Литовсько Польська Унія - Реферат

Литовсько Польська Унія - Реферат


Реферат на тему:
Литовсько Польська Унія
Зміст.
1. Литовсько-Польска унія, причини утворення та їх наслідки для України. 3
2. Суспільно-політичний устрій та державний лад на українських землях у складі Речі Посполитої. 5
3. Основні риси права "Новий" литовський статут 1588 року. 7
Література. 10
1. Литовсько-Польска унія, причини утворення та їх наслідки для України.
Протягом XV - першої половини XVI ст. великі й середні феодали в Литві та Польщі злилися в єдиний пануючий стан - шляхетство. Воно склада-лося з двох верств: панів-магнатів і середніх та дрібних землевласників - шляхти. Проте українські шляхтичі залишалися незадоволеними своїм становищем: на відміну від польських вони сплачували серебщину, звичайним явищем були "наїзди" магнатів на маєтки дрібних землевласників тощо. Тому шляхта в Литовській державі прагнула обмежити панування магнатів і домогтися тих же привілеїв, якими вже користувалася польська шляхта. З цього скористалися польські правлячі верхи, що прагнули приєднати до Польщі підвладні Литві українські землі. Цей намір схвалювала значна частина українських феодалів, литовські ж, побоюючись втратити своє панівне становище, виступали проти повного об'єднання Литви з Польщею та наполягали лише на збереженні унії. Однак невдачі у Лівонській війні змусили їх поступитися.
10 січня 1569 р. у Любліні був скликаний спільний польсько-литовський сейм для вирішення питання про об'єднання Литви з Польщею у єдину державу. Не погодившись на польський проект нової унії, литовські посли залишили сейм. Тоді польський король розпочав переговори безпосередньо з українськими магнатами і шляхтою Волині та Київщини. Спираючись на їхню підтримку, він видав ряд універсалів про відторгнення Волині, Київщини й Брацлавщини від Литви та включення їх до складу Польщі ("корони"). В "Акті про приєднання Волині до Польської корони" Сигізмунд Август обіцяв не порушувати прав і привілеїв місцевих магнатів і шляхти.
Це ж стосувалося й інших українських воєводств. Литовські посли змушені були повернутися на сейм, і 1 липня 1569 p. відбулася урочиста присяга обох сторін та була укладена угода про нову унію, за якою Литва об'єднувалася з Польщею в одну державу - Річ Посполиту.
В постановах Люблінського сейму наголошувалося: "Польське ко-ролівство і Велике князівство Литовське, згідно з попередньою інкорпорацією між ними, складають з обох вищезазначених народів одне, нерозрізне, неподільне тіло, одне зібрання, один народ, так що віднині у цього... неподільного народу... буде на вічні часи одна голова, не окремі государі, а один - король польський, який, згідно з давнім звичаєм і привілеєм, спільними голосами поляків і литви обиратиметься в Польщі, а не в іншому місці... Обраний таким чином на Польське королівство [король] буде миропомазании і коронований у Кракові... ...Головний сейм завжди повинен бути один, а не окремі; крім того, повинен бути один ніколи не роздільний сенат для всіх справ... Сенат повинен бути при нас..." Єдиний глава держави-король польський - одночасно титулувався великим князем литовським. Єдиний сейм і сенат мав збиратися у Варшаві. Запроваджувалася єдина монета. Шляхта звільнялася від сплати торгових мит.
Польські феодали мали право володіти землями в Литві, а литовські- в Польщі. Литовське князівство, у складі якого залишалися власне литовські землі й переважна частина Білорусії, користувалося певною автономією: в ньому, як і до нього, зберігалися найвищі посади (їх обіймали лише литовські феодали), військо, фінанси, закони й суди. Об'єднання всіх військових сил і фінансово-економічних засобів Литви та Польщі дало змогу успішніше боротися з Росією за Прибалтику та утримання під своєю владою українських і білоруських земель. Новий король Стефан Баторій у 1582 p. переможно завершив Лівонську війну.
Після 1569 p. українські землі в складі Польського королівства ("корони") входили у сім воєводств: Руське (Галичина), яке складалося з Львівської, Галицької, Перемишльської, Сяноцької та Холмської земель; Волзьке (складалося з Бузького, Городельського і Грабовецького повітів); Волинське (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів); Подільське (складалося з Кам'янецького, Червоногородського й Летичівського повітів); Брацлавське (складалося з Брацлавського і Вінницького повітів); Київське (складалося з Київського, Овруцького і Житомирського повітів); Чернігівське (утворене в 1635 p.; складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів).
На території України (за винятком Галичини) мало чинність не польське право, а обласні привілеї та Литовський статут. Після Люблінської унії за Волинським, Київським і Брацлавським воєводствами було залишене "ли-товське" право, тобто другий Литовський статут 1566 p., що одержав назву Волинського. Більшість українських міст керувалася положеннями Магдебурзького права. Та незважаючи на все це, польські феодали поширили своє панування на більшу частину України. Цьому сприяла й місцева шляхта, яка прагнула за допомогою поляків зміцнити свою владу над покріпаченим селянством та придушити народні виступи. Люблінська унія принесла на Україну посилення соціального й національно-колоніального пригноблення трудящого люду.
2. Суспільно-політичний устрій та державний лад на українських землях у складі Речі Посполитої.
Протягом другої половини XVI-першої половини XVII ст. на Україні, особливо в Галичині та на Волині, інтенсивно зростало велике феодальне землеволодіння: магнатське, шляхетське, церковне. В Галичині розташовувалися маєтності Потоцьких, Собєських, Даниловичів, Одровонжів та інших у формі "ключів"-кількох сіл і містечок, що становили в ад-міністративному відношенні єдиний господарський комплекс. На Волині 250 магнатських родів-князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Збаразьких, Корецьких, Вишневецьких, Чорторийських та інших-володіли найбільшими в усій Речі Посполитій латифундіями. За станом на 1629 р. у руках 37 волинських магнатів зосереджувалося 3/4 усіх селянських господарств. Наймогутнішим феодалом на Волині був князь Василь-Костянтин Острозький. На початку XVII ст. йому належали 59 міст, містечок і замків (у тому числі Острог, Звягіль, Чуднів), 857 сіл, 111 фільварків. Це становило третину всіх феодальних володінь на Волині. Крім того, князь був власником земель у Київському, Руському, Подільському воєводствах, його річний прибуток досягав 1 млн злотих. Великі земельні маєтності в інших місцевостях України мали також Заславські. Збаразькі, Хоткевичі. Пронські.).
Наприкінці XVI - на початку XVII ст. на Наддніпрянщині, Брацлавщині утворилися численні володіння шляхти, в першу чергу польських магнатів Замойських, Жолкєвських, Калиновських, Конєцпольських, Казановських, Потоцьких та ін. На Лівобережжі своїми розмірами вирізнялися маєтності Вишневецьких ("Вишневеччина") з центром у Лубнах. Черкаський староста князь О. Вишневецький наприкінці XVI ст. захопив частину Лівобережжя й випрохав у короля підтвердженняна "пустиню, звану ріку Сулу, ріку Удай і ріку Солоницю", що простяглася від кордонів з Росією до Дніпра. Він збудував тут міста Лубни, Ромни, Пирятин, Прилуки, "осадив" десятки й сотні сіл і хуторів. А наприкінці 30-х років XVII
Loading...

 
 

Цікаве