WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Козаччина - Реферат

Козаччина - Реферат

бачимо його знову в литовському підданстві й на острові Хортиці. В 1563 p. Вишневецькийвплутується в молдавські справи (може бути, в надії здобути собі молдавський трон), воює тут з своїми козаками, але попадає в полон до турків, і його страчують в Царьгороді. Доля Вишневецького зробила глибоке вражіння на тогочасне українське суспільство, про його зложено пісню, яка збереглася в устах народу на всім просторі української етнографічної території.
До певної міри пішов по стопах Байди-Вишневецького другий титулований ватажок козаків, князь БогданРужинський, також оспіваний в народніх піснях. Як "гетьман низових козаків", він кілька разів ходив у походи на Крим і 1577 p. склав свою голову під Аслан-Керменом при усті Дніпра.
Хортицьке укріплення, так звана "Січ", або деревляна фортеця, послужила зразком і прототипом справжніх запорозьких "січей", які дійсно виникають трохи згодом і служать базою й осередком нової козацької організації, що формувалася вже не на старих місцях понад середнім Дніпром, а серед дикого степу нижче порогів, віч-на-віч з татарами, далеко від контролю й втручання королівської адміністрації.
Запорозька січ - це вже чисто військовий табор. В ній нема іншого населення окрім козаків. Жінки туди зовсім не допускалися. Козацька громада була організована тут на подобу якогось напівчернечого, панів-лицарського ордену, виробила собі помалу своєрідні звичаї й закони, пристосовані до суворих умов постійної війни. В 1580-х роках за порогами вже існує така Січа, і біля неї купчаться козаки, яким, так би мовити, тісно жилося в "городах" десь у Каневі або Черкасах, "під оком королівської адміністрації, під її контролем. Тут, за порогами, козаки підпорядковувалися лиш своїй старшині, яку сами з поміж себе вибирали. Вони жили в дуже суворій обстанові, мешкали в простих куренях, плетених з хмизу й вкритих від дощу конячими шкірами, часто терпіли голод і всяку недостачу. Вічна небезпека й суворе життя виробляли у низових козаків своєрідний аскетичний погляд на життя, призирство до його втіх та розкошів. Хоча щасливі походи збагачували запорозьке товариство не раз дуже коштовною здобиччю, але тут серед пустині, далеко від осілого людського життя, яку вагу могли мати багатства її скарби? Тільки одбиті у ворога коні та коштовна зброя могли тішити суворого козака-низовця. За тс "в цій низовій пустині, каже Куліш, гніздилася та воля, що давала козакові його вічний епітет. В ці степи приходили козаки для звіриних і рибних ловів не тільки з польської України, але й з московського Дону. Тут, далеко від усього шляхетського, зложилося козацьке братство, де всі були рівні, і ватажок, наділений диктаторською владою, носив одежу, однакову з кожним іншим, а убратись в дорогі шати не вважалося за хвалькуватість і пиху тільки тоді коли ці шати були власною рукою зняті з убитого турчина або татарюги. Це добровільно вбоге братство заснувало славну Запорозьку Січ, де переховувався військовий припас козацький, була лицарська школа козацької молоді, і куди ніяким чином не моїла бути допущена жінка. Запорожжя було притулком і, так би мовити, загальним огнищем всього козацтва, і тому все козацьке військо, де б воно не пробувало, називало себе Запорожським. На Запорожжя пізніше посилали військові й промислові козаки свої скарги на утиски від панів та їх орендарів; з Запорожжя приходили на Україну местники для розправи з так званими душманами, себто душителями народу Запорожжя було, так би мовити, капітулою козацького лицарства: що воно рішало, на тім ставав увесь козацький народ я.
Литовське, а пізніше польське правительство, спочатку старалося тримати козаків під контролею своєї провінціяльної адміністрації, а далі робило спроби організувати зпоміж козацької маси особливі відділи; які б перебували на державній службі, діставали від державного скарбу платню і підлягали призначеним від уряду властям. Цим способом думалося тримати козаків в руках і не допускати до своевільних вчинків.
Первісна історія козаччини довгий час була взагалі овіяна туманом легендарних переказів і доволі фантастичних уявлень, які дуже рано здобули собі місце на сторінках творів письменників XV??-XV??I століть, і були пізніше канонізовані українською історіографією доби нашого національного відродження на початку XIX віку. Лиш помалу, після довгої й упертої праці історична наука зясувала обстанову зародження й перших кроків козаччини, одвіявши зерна історичної правди од казкових вигадок. До таких легенд, розвіяних порівнюючи дуже недавно, належить і легенда про так звану "реформу Баторія". Всі козацькі літописці однозгідно оповідають, що буцім то король Стефан Баторій в 1576 p. вибрав з козаків 6000 людей, поділив їх на 6 полків, дав їм гетьмана, клейноди, печать з гербом: рицарь з самопалом і на голові колпак перекривлений", гармату; настановив полковників, обозних, суддів, і осаулів, сотників і отаманів і наказав стерегти гряницю від татар; окрім міста Чигирина дав їм ще місто Трахтемирів над Дніпром, щоб там козаки могли перебувати зимою й содержувати шпіталь для своїх поранених і хворих.
Як довела історична критика (А. Стороженко, Яблоновський, Доманицький, Крипякевич та інші) ніякої такої "реформи" чи широкої організації козаків Стефаном Баторіем не було, а справа стояла в дійсності значно простіше. Спроби організувати з козаків окремий відділ, узявшу його на державну службу, виникають справді вже в першій половині XVI століття, з ініціятиви самих погрянич-них старост. Так ось згадуваний вже вище черкаський староста Остап Дашкевич виступив іщо в 1533 p. на соймі в Петрокові з проектом тримати завжди на Дніпоі дві тисячі піших козаків, щоб вони обороняли гряницю від татар, та ще кілька сот кінних для звязку й постачання припасів задля цієї сторожі. Але з цього проекту нічого не вийшло, як і з проектів, що їх пізніше подавали логряничні старости центральному правительству: у правительства не було коштів, не було й справжнього зрозуміння справи. Воно починало вже ставитись до козаків з острахом і недовірям, особливо коли козаки почали вплутуватись в молдавські справи, що загрожувало ускладненнями й небезпекою з боку турків. Так в 1577 році один з претендентів на молдавський престол Іван Підкова на чолі козацького відділу захопив був молдавське господарство. Польське правительство мусило його заарештувати, і Підкові відрубано в 1578 році голову у Львові. Не мало прикростей і трівог чинили спочатку литовському, а потім польському правительству постійні скарги татар та турків на козацькі напади.
Та проте спроба зробити з козаків державне військо, правда в скромних розмірах, була зроблена ще за великого князя Жигимонта І: в 1541 p. було наказано зробити козакам перепис і скласти реєстр, скільки їх єсть в Київській, Канівській і Черкаській округах. Невідомо чи такий реєстр було зложено, але більшість дослідників схиляється до думки, що метою цього реєстру було довідатись . скільки саме й
Loading...

 
 

Цікаве