WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Становлення державності незалежної України і конституційний процес: історико-правовий аспект. - Реферат

Становлення державності незалежної України і конституційний процес: історико-правовий аспект. - Реферат

полягало у трансформації моральної влади, яку мала Центральна Рада, у публічно-правову з чітким розмежуванням повноважень кожного секретарства (міністерства) щодо управління відповідними галузями народного господарства.
До певного часу, зазначалося в Декларації, головним завданням Центральної Ради було об'єднання української демократії на засадах лише національно-політичних домагань. Однак економічне й соціальне становище потребувало відповідних управлінських дій, які й було зроблено Генеральним Секретаріатом Центральної Ради.
Отже, Центральна Радаперетворювалася на законодавчий орган, а Генеральний Секретаріат - на орган центральної виконавчої влади.
Віхою у розвитку конституційного процесу стало прийняття 3 липня 1917 p. II Універсалу Центральної Ради, який можна розглядати як своєрідний договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом. Згідно з ним Центральна Рада поповнювалася представниками інших національностей, що проживали в Україні. Крім того, зазначалося, що "прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проект законів про авто-номний устрій України для внесення на затвердження Учредительного зібрання".
Документами, що мають суттєве значення для характеристики тогочасного конституційного процесу в Україні, є також "Основи тимчасового управління на Україні" і "Тимчасова Інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового Уряду на Україні". У них визначалися основні питання організації структурної побудови та функціонування Генерального Секретаріату як найвищого органу управління в Україні.
Розвиток подій у другій половині 1917р. підводив Україну до проголошення незалежності. Важливим політико-правовим передконституційним кроком на цьому шляху стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. III Універсалу, який проголошував побудову стосунків із Росією не на автономних, а на федеративних засадах.
IV Універсал проголошував ряд інших важливих положень щодо державного устрою України, у тому числі:
1) якнайшвидше встановлення миру з петроградським урядом народних комісарів;
2) встановлення Українськими Установчими Зборами справжньої влади народу;
3) після повернення додому вояків проведення Центральною Радою переобрання місцевих рад та міських дум, щоб всі змогли брати участь у їхній праці;
4) передача трудовому народові землі без викупу;
5) запровадження державно-народного контролю над усіма банками;
6) розгортання рішучої боротьби проти всіх контрреволюційних сил.
Як бачимо, усі зазначені положення мали демократичне спрямування й у подальшому знайшли відображення у Конституції Української Народної Республіки 1918 p., яка мала підзаголовок "Статут про державний устрій, права і вільності УНР".
Наведене вище свідчить, як поступово, віддаючи перевагу мирним засобам розвитку держави. Центральна Рада намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Саме це засвідчує Конституція УНР 1918 p., яка, однак, так й не набула чинності, бо у день її прийняття до Києва увійшли німці. Почалася німецька окупація під кольорами українського гетьманату П. Скоро-падського.
За гетьманату особливого значення набула "Грамота до всього українського народу" від 29 квітня 1918 p., яка відновлювала старі порядки, скасовувала усі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, визначала право приватної власності як фундамент культури і цивілізації, проголошувала повну свободу торгу і широкий простір для приватного підприємництва та ініціативи. Того ж дня було прийнято установчий правовий акт під назвою "Закони про тимчасовий державний устрій України", яким врегульовувалися питання "про гетьманську владу", "про віру", встановлювалися "права і обов'язки українських козаків і громадян". У спеціальному розділі наголошувалось на особливому правовому статусі цього акта. Йшлося також "про Раду Міністрів і проміністрів", "про фінансову Раду", "про Генеральний Суд". Тобто вказаний документ мав ознаки конституційного акта, бо порушував найпринциповіші питання організації Української гетьманської держави.
За цим Законом уся повнота державної влади зосереджувалася в руках гетьмана: він затверджував закони, які розроблялися у міністерствах і потрапляли до нього через Раду Міністрів; був наділений верховною владою щодо управління державою; призначав голову і членів Ради Міністрів; був "Верховним Воєводою Української Армії і Флоту"; мав право помилування засуджених. Силу конституційного закону мав й ухвалений Радою Міністрів та затверджений П. Скоропадським "Тимчасовий закон про верховне управління державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами ясновельможного пана Гетьмана всієї України". За обумовлених обставин верховне управління державою переходимо до трьох її верховних правителів, одного з яких заздалегідь визначав сам гетьман, Другого обирав Державний Сенат, а третього - Рада Міністрів.
Характеристика розвитку конституційного процесу в Україні була б неповною без згадки про правові акти, прийняті у Західно-Українській Народній Республіці. Серед них - Статут Української Національної Ради, прийнятий у Львові 18 жовтня 1918 p.. Прокламація Української Національної Ради від 19 жовтня 1918 p., Відозва Української Національної ради від 1 листопада 1918 p.. Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії, ухвалений Україн-ською Національною Радою 13 листопада 1918 p., Закон про виділ Української Ради від 4 січня 1919 p., а також Універсал Директорії Української Народної Республіки від 22 січня 1919 р., в якому, відповідаючи на звернення Української Національної Ради Західно-Української Народної Республіки, проголошувалася "злука Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Народною Республікою в одноцільну, суверенну Народну Республіку". Тим самим, зазначалося в Універсалі, "здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".
Особливої уваги вартий "Передвступний договір", укладений 1 грудня 1918 р. в м. Фастові між Українською Народною Республікою й Західно-Українською Народною Республікою про майбутню злуку обох українських держав в одну державну одиницю.
У ньому зазначалося, що ЗУНР "заявляє цим непохитний намір злитись у найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою". Те ж саме заявляла в цьому акті і УНР, визнаючи за ЗУНР територіальну автономію, межі якої мала визначити спільна комісія. Рішення мало бути ратифіковане відповідними органами обох держав.
Падіння Директорії на початку 1919 p. і
Loading...

 
 

Цікаве