WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття під владою Австрійської імперії. (Контрольна) - Реферат

Західноукраїнські землі в першій половині ХІХ століття під владою Австрійської імперії. (Контрольна) - Реферат

оформлене.
Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії: по-перше, церква підпорядковувалася державі; по-друге, змінився статус священиків - вони стали державними службовцями; по-третє, 1773 p. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цього мав значний вплив на суспільне життя імперії; по-четверте, цісарським патентом 1781 p. покладено край дискримінації не-католицьких конфесій і зрівняно в правах католицьку, протестантську та греко-католицьку церкви.
Модернізація суспільства вимагала серйозних змін у галузі освіти. У цій сфері короновані реформатори, спираючись на ідеї освіченого абсолютизму, проголосили загальну середню освіту;
створили у містах і селах для широких мас населення цілу мережу навчальних закладів; перевели шкільну освіту на державний кошт; 1784 р. на місці закритої єзуїтської академії відкрили Львівський університет; дозволили початковій школі користуватися рідною мовою.
Після смерті Иосифа II (1890 р.) у правлячих колах імперії на зміну реформаторству, лібералізму, освіченому абсолютизму поступово приходить консерватизм, контрреформізм, реакція. Наступники цісарів-реформаторів на австрійському престолі, побоюючись, що поглиблення реформ може призвести до революційного вибуху в імперії, аналогічного Великій Французькій революції, відмовилися майже до середини XIX ст. від ідей та практики модернізаційного курсу. Крім французької революції, Цієї доби значний вплив на соціально-економічний та політичний розвиток імперії Габсбургів мали такі загальноєвропейські процеси та явища, як загострення суперечностей між європейськими країнами у зв'язку з поділами Польщі, промисловий переворот в Англії, широкомасштабні та тривалі наполеонівські війни тощо.
Різка зміна офіційного курсу, відмова від політики реформ призвели до того, що феодали розпочали поступове відновлення втрачених позицій у аграрному секторі. Досить прогресивний закон 1782 р. про скасування кріпосної залежності все-таки зберіг недоторканим прикріплення селянина до землі. Ця селянська "свобода на прив'язі" дала можливість поміщикам в Нових умовах шляхом відвертого терору, насилля, обдурювання, підкупу при підтримці владних структур (офіційний дозвіл на тілесні покарання селян тощо) майже повністю відновити свої колишні права та привілеї. Наступ феодалів йшов по лінії захоплення селянських земель; збільшення повинностей селян, насамперед панщини; посилення позаекономічного примусу. Умовою цих процесів став консервативний державний курс, а каталізатором - посилення конкуренції феодальних фільварково-панщинних господарств Австрійської імперії з набираючим силу сільським господарством західних країн, яке перейшло на капіталістичні рейки.
Посилення експлуатації кріпацької праці спричинило деградацію та розорення селянських господарств. Дійшло до того, що власне господарство практично не гарантувало селянинові забезпечення мінімальних потреб його сім'ї. Зокрема, як свідчать проведені австрійськими властями переписи 1819-1820 pp., селяни віддавали продуктами, грошима і працею феодалові та державі практично весь чистий прибуток зі своїх господарств. Такі важкі економічні умови стимулювали процес прогресуючого дроблення селянських господарств. Так, у Галичині та Лодомерії при зменшенні площі селянської землі кількість селянських господарств зросла лише між переписами 1819 p. і 1847- 1859 pp. на 53%. До середини XIX ст. в західноукраїнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб забезпечити засоби існування своєї сім'ї.
Посилення феодальної експлуатації не стимулювало процвітання фільварково-панщинних господарств. Ці господарства не вписувались у нові ринкові відносини, і теж, подібно селянським, деградували та занепадали. Перебуваючи у безвихідному становищі, поміщики у середині XIX ст. були змушені здати в оренду четверту частину своїх маєтків. За цих обставин певне поліпшення культури землеробства (застосування меліорації, поши-рення технічних культур, поява п'яти-шестипільних сівозмін тощо); зрушення у тваринництві (збільшеннятіоголів'я худоби, поширення племінної та селекційної роботи тощо); ширше використання вільнонайманої праці, які відбувалися у незначній частині господарств великих землевласників лише відтіняли глибоку кризу в аграрній сфері.
Феодальні відносини гальмували не тільки розвиток сільського господарства, а й промислового виробництва західноукраїнських земель. Ситуація ускладнювалася і колоніальною політикою Австрійської імперії, суть якої полягала у перетворенні західноукраїнського краю на ринок збуту та джерело сировини й дешевої робочої сили. Ці обставини призвели до того, що в середині XIX ст. виробництво промислової продукції на душу населення в західноукраїнських землях було в п'ять разів нижчим, ніж у чеських та німецьких областях імперії. Військові замовлення, пов'язані з наполеонівськими війнами, дещо пожвавили промисловий розвиток західноукраїнського краю - наприкінці першого десятиріччя XIX ст. тут функціонувало майже сто підприємств мануфактурного типу. Однак цей період тимчасового піднесення вже наприкінці 20-х років змінився застоєм. Галицькі та буковинські мануфактури у цей час не тільки не підтримуються державою, а навпаки, їхня діяльність блокується і гальмується встановленням великих податків, позбавленням пільг та державних субсидій, дискримінацією їхніх виробів на західноавстрійських ринках тощо. Лише у ЗО-40-х роках промисловість краю поступово виходить з кризи - у цей час в за-хідноукраїнських землях активно функціонували майже 250 мануфактур, Проте жодна з них не мала парових двигунів і лише незначна частина використовувала у виробничому процесі водяну енергію. Отже, кріпосництво та колоніальна політика Австрійської імперії стримувала переростання мануфактурної промисловості у фабричну, гальмувала економічний розвиток західноукраїнських земель.
3. Національно-визвольний рух в західних землях
Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці у комбінації з нестримною сваволею поміщиків зумовлювали зростання соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас. Ця реакція, як і в українських землях, підвладних Російській імперії, мала досить широку амплітуду: від пасивного спротиву (скарги, втечі тощо) до активної протидії (вбивства поміщиків, відкритий збройний опір, організація масових антифеодальних виступів тощо). Продовжуючи славні традиції 1810-1825 pp. розгорнувся активний опришківський рух. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті - С. Товта, І. Кокоша та ін.
Розгортанню селянського руху, як і в Росії, значною мірою сприяли чутки (проскорочення панщини; створення на окремих територіях вільних слобід, жителі яких на 10 років позбавлялися панщини та податків тощо), які разом з посиленням експлуатації стали каталізаторами масових селянських виступів на Чортківщині (1809 p.), Комарнівщині (1819-1822 pp.) та інших районах Східної Галичини.
У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці (1812-1851 pp.), який 1843-1844 pp. очолив селян 22 громад. Повстанці категорично відмовилися від панщини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільного користування лісами та пасовиськами, рятували за відкриття українських шкіл. Лише за
Loading...

 
 

Цікаве