WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ранньозалізна доба. праслов'яни, скіфи та грецька колонізація. (Пошукова робота) - Реферат

Ранньозалізна доба. праслов'яни, скіфи та грецька колонізація. (Пошукова робота) - Реферат

худоби, хутра, меду, воску, можливо залізної криці, рабів. У IV с.т. до н.е. склалася Скіфська держава - Велика Скіфія, якою правив цар Атей. Він карбував свою монету, йому підлягала більшість населення Скіфії. В цей же час починається конфронтація між Македонією і Скіфією за вплив у північно-західному Надчорномор'ї. Філіп ІІ Македонський, батько Олександра, 339 році до н.е. розбив скіфів у великій битві, де і загинув цар Атей, якому вже було 90 років. У 331 р. до н.е. намісник Олександра Македонського у Фракії Зопіріон знову напав на Скіфію та Ольвію, але цьош разу його військо було знищене скіфами.
Наприкінці ІІІ ст. до н.е. Велика Скіфія припинила своє існування. Однією з основних причин цього була всезростаюча інвазія на землі Скіфії савроматів, такого ж, як і скіфи, кочового іранського народу, який віддавна жив у степах Нижнього Поволжя. Так само, як 400 років перед тим скіфи вигнали кіммерійців, численніші, дикі і войовничі савромати - знищували і виганяли розніжених античною цивілізацією і століттями свого безперервного панування скіфів із надчорноморських степових кочовищ.
Скіфи відійшли на південь і створили дві Малі Скіфії: в Дніпровському Пониззі та північному Криму із столицею Неаполісом (сучасний Сімферополь) та на Нижньому Дунаї в Добруджі. Воюючи із грецькими містами, ці царства існували до ІІ ст. н.е., після чого припинили своє існування, поглинуті новими заселеннями півдня України - сарматами, готами, аланами.
Про всі ці події, а також про побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовнішній вигляд скіфів докладно інформують античні письмові джерела, передусім "Історія" грецького історика і географа Гсродота, який побував у Надчорномор'ї, в Ольвії і Скіфії близько 450 р. до н.е. Розповіді Геродота підтверджують археологічні дослідження скіфських пам'яток.
До складу Скіфії входило багато різних племен. Власне скіфами, азійськими номадами, були племена царських скіфів і скіфів-кочовиків, які жили в надчорноморських та азовських степах (Кубань). Вони становили ядро Скіфії і панували над усіма іншими племенами. Частина скіфів змішалася з греками й осіла на чорноморському узбережжі між Дніпром і Дністром, їх називали калліпідами. Поблизу жили алазони, теж осіле, очевидно скіфсько-фракійське плем'я. Дніпровське лісостепове Лівобережжя заселяли скіфи-зсмлероби, а на захід від Дніпра - скіфи-орачі, або сколоти. Останні два народи не були етнічними скіфами. Це осілі праслов'янські племена з віддавна традиційною для цих країв хліборобською культурою, які потрапили під скіфський вплип. Інші племена і народи, про які згадує Геродот, під владою скіфів не були.
У VI ст. до н.е, Скіфія поділялася на три царства, кожне з яких мало свого царя, але одне з царств було головним, і його цар (очевидно, вождь царських скіфів) був головним царем Скіфії. Така суспільна та політична організація відповідала космологічним уявленням скіфів, згідно з якими Всесвіт складався з трьох сфер, кожна з яких також мала потрійну структуру. Царства складалися із округів (номів) на чолі з монархами. Цар мав величезну, рідко коли обмежену радою царів владу. Він очолював скіфське військо, а війна для скіфів була постійним заняттям, джерелом збагачення і благополуччя. Все життя скіфів було пронизане військовими традиціями, і звичаями. В скіфському суспільстві існував і демократичний орган - народні збори всіх воїнів, на яких обговорювались важливі справи і навіть вирішувалась доля царів. Більшість населення Скіфії були вільними, біднішими чи багатшими людьми. Меншу частину становила знать: патріархи сімей, військові вожді, царські дружинники. Були і раби, з якими скіфи поводились дуже жорстоко.
Життя скіфів проходило в постійному русі з короткими зупинками на тимчасових кочовищах. Житлом їм служили криті повстю і запряжені парами волів вози, основним харчем були м'ясо, сир і молоко, привізне грецьке вино, можливо, хліб, здобутий як данина від підвладних їм землеробів. Українські степи були чудовими пасовищами, де скіфи виплекали особливу породу коней - невеликих, але міцних і витривалих. Любили скіфи й полювання. Звичаї скіфів були суворими. Основний закон - безпощадність до ворогів і вірність бойовим побратимам. Скіфи пили кров першого вбитого ними ворога, робили чаші з ворожих черепів та сагайдаки зі шкіри правих рук убитих ворогів, прикрашали кінську збрую скальпами ворогів, носили плащі зі шкіри вбитих ворогів і робили з цієї шкіри рушники. Кожний дорослий скіф був кінним воїном. Основною скіфською зброєю були лук і стріли, і як лучники вони уславились на ввесь Стародавній Світ. Скіфський лук мав особливу, складну конструкцію. При невеликих розмірах він відзначався дальньобійністю, збереглося свідчення, вибите на плиті в Ольвії, про те, що стріла, випущена із скіфського лука, пролетіла понад 521 м. Скіфські наконечники стріл також відзначались чудовими балістичними якостями. Лук і стріли носили в спеціальному, прикрашеному золотими та срібними пластинами футлярі - гориті. Па правому боці у скіфського воїна висів довгий залізний меч - акинак у піхвах, зліва - кинджал. Скіфи також були озброєні дротиками, списами, бойовими сокирами. Голову захищав бронзовий шолом, тіло - пластинчатий панцир і округлий щит. Скіфи застосовували тактику раптових, блискавичних нападів і не любили довгих облог і оборон. Частину зброї скіфи робили самі, частину замовляли і купували в греків.
Своїм богам степові скіфи не споруджували храмів. На чолі скіфського пантеону стояла богиня домашнього вогнища Табіті, в ній втілювались уявлення про родову єдність; головним чоловічим божеством, родоначальником скіфів і велителем неба був грізний Папай, його дружина Апі була богинею землі. До рангу богів піднесений Таргітай, один з героїв скіфського епосу. Всім богам складали пожертви, найчастіше з домашніх тварин. Поважаним і грізним був бог війни Арей. Йому єдиному скіфи споруджували вівтарі - величезні кургани з хмизу зі встановленими зверху сторчма стародавніми залізними мечами - втіленням бога. В жертву Арею приносили людей - військовополонених і рабів, їх кров'ю скроплювали ці мечі. Поклонялись також богові сонця Гойтосіру Тагімасаду - божеству водяної стихії і покровителю коней. У скіфів, як і інших індоіранських народів, існувала каста жерців і ворожбитів, становище яких було високе. Жрецькі функції виконували також царі - вони були хранителями успадкованих від предків реліквій. Скіфська релігія в цілому була давньоіранською, але з рисами релігійних уявлень доскіфського населення Надчорномор'я. Вона досягла стадії розвинутого політеїзму.Це була племінна релігія, що вже переросла в етнічно-державну. У скіфських землях існували особливі, священні місця, де проводились великі загальні свята. Найвідомішими серед таких місць була Гілея ("Полісся") в пониззі Дніпра, де за легендою колись жила напівжінка-напівзмія, прародичка скіфів, та Ексампай ("священні шляхи"), де у Гіпаній (Південний Буг) впадало особливо гірке джерело, віровідступництво та нехтування законами і звичаями каралося скіфами на смерть. Так були вбиті своїми ж братами
Loading...

 
 

Цікаве