WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Ранньозалізна доба. праслов'яни, скіфи та грецька колонізація. (Пошукова робота) - Реферат

Ранньозалізна доба. праслов'яни, скіфи та грецька колонізація. (Пошукова робота) - Реферат

близький до ранніх скіфів давньоіранський кочовий народ, який вже сформованим прийшов через Кавказ на землі України (більшість відомих кіммерійських царських імен насправді є іранськими, наприклад: Теушпа, Тугдамме (або Лігдаміс), Шандакшатру. Інші вважають, шо кіммерійці з'явилися внаслідок поступового історичного розвитку також праіранської степової "зрубної" культури і прабатьківщиною їх було Нижнє Поволжя, звідки вони і прийшли в степи Надчорномор'я. Існують думки про приналежність кіммерійців до фракійського етносу. Дуже можливо, що кіммерійці були "сплавом" нащадків давнішої місцевої праірансько-фракійської "сабатинівської" культури з прийшлими зі сходу давньоіранськими кочовими племенами.
Пояснення назви "кіммерійці" можна знайти в мовах народів Кавказу і Закавказзя. В осетинів - нащадків скіфів, у грузинів і вірмен збереглися слова "гумері", "гмірі", "гмір", що означають "велетень", "ідол", "герой", "богатир", "велет", "могутній". Ассирійське "гімміраї" також означає "велетень". Не виключено, що народи Закавказзя, котрі потерпали від войовничих кіммерійців, і дали їм їхню назву.
Раннім кіммерійцям були відомі постійні оселі та землеробство, але вже в X ст. до н.е. вони стали кочовим народом і розводили в основному коней. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Всі згадки у давніх письмових джерелах про кіммерійців пов'язані з їх військовими походами. Сильне кіммерійське військо, то складалося з рухливих загонів вершників, озброєних чудовими сталевими і залізними мечами і кинджалами, луками і стрілами, бойовими молотами і булавами, десятиліттями наганяло жах на іонійські, фрігійські та лідійські міста в Малій Азії, воювало з царями Урарту та Ассирії. Здійснювали кіммерійці походи також і на своїх близьких північних сусідів - на праслов'янські племена, спустошуючи їхні землі. Але навряд чи ці походи були такими масовими, як передньоазійські, адже здобич, яку можна було тут узяти, не дорівнювала малоазійським скарбам, та й праслов'яни мужньо і вдало оборонялись, зачинивши південний кордон своїх земель фортецями і створивши свої бойові загони за кіммерійським же зразком. Проте вплив кіммерійської культури, головно в предметах озброєння і кінській упряжі, поширився не лише на сусідні з ними племена, а й значно далі на територію Східної та Центральної Європи і Кавказу.
Археологічні пам'ятки, залишені кіммерійцями на території України - це в основному підкурганні поховання воїнів зі зброєю і кінським спорядженням та кам'яні надмогильні стели-обеліски, що зображають постать воїна, оперезаного бойовим поясом із підвішеною зброєю. Постійних поселень кіммерійці не мали, жили в тимчасових таборах і зимівниках. Вважають, що у кіммерійців існували ковалі і кузні, де виготовляли чи не найкращі на той час в Стародавньому Світі залізні та сталеві мечі й кинджали. Але своєї власної металургійної бази вони не мали і користувались залізом, добутим лісостеповими або кавказькими племенами. "Збройний" напрям використання заліза кіммерійцями немов символізував дух нової бурхливої доби євразійської історії.
Па початку VII ст. до н.е. в українських степах з'явилися племена скіфів, котрі переважали кіммерійців чисельністю, військовою організацією і політичною єдністю, адже на чолі їх стояли царі, які мали необмежену владу, на відміну від кіммерійських, розрізнених племен з багатьма вождями. Кіммерійці вирішили покинути свою землю, але їхні царі вважали, що потрібно боротись з ворогом. Не знайшовши підтримки більшості народу і не бажаючи залишати батьківщину, царі поділились на дві рівні частини і загинули у битві між собою. Вони були поховані в кургані поблизу ріки Тірас (Дністер). Втікаючи від скіфів, кіммерійці на чолі з царем Тугдамме (Лігдамісом) відійшли через Кавказ вздовж Чорноморського узбережжя і оселились у південному Причорномор'ї (в ассирійських джерелах - країна Гаммір), не припиняючи своїх військових походів. Не виключено, що між кіммерійцями, які прийшли на Закавказзя і в Передню Азію, було і праслов'янське населення. Частина кіммерійців потрапила, можливо, і на захід, про що може свідчити назва м.Кіммерії в Італії. Ті кіммерійці, котрі залишились в українських степах, загубились серед нових пришельців - скіфів.
Пам'ять про кіммерійців - загадковий народ давньоукраїнської історії - збереглася. Греки-переселенці, котрі з'явились в українському Надчорномор'ї в VI ст. до н.е., тобто вже через сто років після перебування тут кіммерійців, називали багато місць "кіммерійськими": Боспор Кіммерійський (Керченська протока), "кіммерійські" переправи, ''кіммерійські" стіни, місто і гора Кіммерік.
СКІФИ І СКІФІЯ.
Скіфи.
Скіфи - один з найвідоміших народів Стародавнього Світу, Скіфським називають цілий період євразійської, в тому числі української, історії. Власне скіфи, північно-східні давньоіранські племена, з'явилися на території України в першій половині VII ст. до н.е., прийшовши зі сходу, із степів між Каспієм, Уралом та Кавказом. Переслідуючи кіммерійців, котрі без опору покинули Пікнічне Надчорномор'я скіфи на чолі з царем Мадієм через Кавказ вдерлися до Мідії і оволоділи на 28 років великою частиною Малої Азії. Скіфські загони і раніше, на початку VII ст. до н.е., разом із кіммерійцями грабували країни Передньої Азії, доходячи до Єгипту. Отже, ранні скіфи були войовничим кочовим народом, який жив головним чином війною, і спочатку їхня увага була спрямована на південний схід. Завдяки азійським походам скіфи потрапили під сильний вплив країн давньосхідної цивілізації (Ассирії, Вавилону, Лідії), що відбилося на скіфській культурі.
Повернувшись з Азії на свою нову батьківщину - у надчорноморські степи, скіфи остаточно підкорили більшість місцевих племен і наприкінці VІІ ст. до н.е. завершили політичне формування Скіфії. Життя племен, що потрапили до складу Скіфії, змінилося, скіфські впливи поширились і за межі Скіфії. Змінилися і самі скіфи, поступово змішуючись з місцевими (в тому числі праслов'янськими) переважно землеробськими племенами, інколи переймаючи їх спосіб життя і звичаї. Великий вплив на розвиток культури і соціального ладу Скіфії наклала грецька колонізація Надчорномор'я, сприяючи поширенню тут досягнень античних цивілізацій, розвитку торгівлі у Скіфії та далеко поза її межами. Деякі скіфи їздили вчитися до Греції, і хоч греки вважали скіфів неосвіченими варварами, вже в VI ст. до н.е. античний світ знав двох славних скіфів. Відомим лікарем і мудрецем був Токсаріс, який жив в Афінах. Одним із семи найзнаменитіших мудреців давнини був Анахарсіс, товариш афінського філософа і реформатора Солона.
У 512 році, до н.е, скіфи, об'єднавшись ізсусідніми з ними народами, перемогли величезне перське військо на чолі з Дарієм І Гістаспом. Ця скіфо-перська війна увійшла в історію як зразок воєнного вміння і мужності скіфів. Самі скіфи також вели постійні, хоч і менші за розмахом війни то з сусідніми фракійцями, то з греками-колоністами, то з племенами сіндів і меотів у Приазов'ї. Військові виправи здійснювались і на підвладні скіфам племена за збором данини: збіжжя,
Loading...

 
 

Цікаве