WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Трагедія і подвиг народу у війні 1941—1945 рр. - Реферат

Трагедія і подвиг народу у війні 1941—1945 рр. - Реферат

Водночас нелюдські вчинки і криваві злочини окупантів справляли роль додаткового фактора у посиленні руху Опору.
Точну, хоч і лаконічну, характеристику результатам бойових дій українських партизанів та підпільників, а також масового саботажу населення можна знайти в одному з документів противника - "Директивах по проведенню умиротворення на Україні", виданих командуючим оперативним тиловим районом "Південь" у червні 1942 р. "Труднощі не зникають,- зазначалося в них,- воєнні пересування постійна зазнають диверсій, роботі цивільної адміністрації, передусім у таких важливих галузях, як сільське господарство і промисловість, ставляться перешкоди".
Першочергове значення для досягнення корінного перелому у війні на користь Червоної армії мала діяльність радянського тилу. День і ніч напівголодні, часто без теплого одягу, терплячи побутову невлаштованість, трудилися пліч-о-пліч з місцевими робітниками, селянами, службовцями й численні виробничі колективи, евакуйовані з України. Основний тягар роботи, пов'язаної з розміщенням та введенням у дію евакуйованого устаткування, влаштуванням і забезпеченням усім необхідним для життя й діяльності прибулого з прифронтових районів населення, взяли на себе місцеві жителі та органи влади.
Величезні масштаби поразок і втрат, що потрясли суспільство в перший період війни, змусили його до межі сконцентрувати економічний потенціал країни на забезпеченні потреб фронту, максимально напружити соціально-політичний механізм. Тотальна підпорядкованість усієї тилової інфраструктури й суспільного життя воєнному фактору, з одного боку, та обмеженість у продовольчих і соціально-побутових ресурсах - з другого, призвели до дальшого утвердження в країні основних форм режиму воєнного комунізму. В економічній та суспільно-політичній сферах життя тилових районів панували методи командно-адміністративної системи управління з характерними для неї надцентралізацією, диктатом вищих інстанцій. Та, мабуть, важко заперечити проти того, що такі методи водночас містили в собі й великі мобілізаційні можливості. І це відігравало особливу роль в екстремальних воєнних умовах.
Щоправда, війна й тут вносила свої поправки. У зв'язку із скороченням адміністративного апарату, труднощами в забезпеченні оперативного зв'язку, відсутністю умов для вироблення детальних директив та інструкцій, як це практикувалося у довоєнний час, на місцях, у тилу, спостерігалося певне пом'якшення централізованого планового та адміністративного опікування й регламентації. Особлива, воєнна обстановка змушувала керівників середньої і нижчої ланок брати на себе відповідальність, сміливіше виявляти ініціативу і самостійність у вирішенні нагальних питань, пов'язаних з життям і діяльністю населення тилових районів, ефективнішим використанням їх потенціалу.
Завдяки зусиллям робітників, селян, інтелігенції, напруженій і конструктивній діяльності органів влади у східних районах було подолано величезні труднощі, зумовлені нестачею виробничих площ, кваліфікованої робочої сили. Більшість евакуйованих підприємств почала давати продукцію вже навесні 1942 р. А на середину того ж року воєнна перебудова народного господарства була завершена. На сході країни небувалими темпами була створена, по суті, заново, оскільки західна оборонно-промислова база опинилася під ворожою окупацією, першокласна воєнна економіка.
Воєнно-промисловий потенціал країни швидко зростав. Майже половину всіх потужностей, уведених у дію в східних районах країни, становило обладнання, евакуйоване з України. Особливо успішними були розвиток танкобудування, літакобудування, артилерійської галузі промисловості, виробництво боєприпасів.
Щиросердий, гостинний прийом зустріли у східних республіках СРСР трудящі, евакуйовані з західних районів, серед них українські робітники, колгоспники, спеціалісти. В Узбекистані. Киргизії, Казахстані розгорнувся патріотичний рух, переважно серед жінок, за влаштування долі дітей. Колгоспи, підприємства брали на свій рахунок утримання евакуйованих дитячих будинків. Десятки тисяч дітей, які залишилися без батьків, взяли на виховання сім'ї трудящих. Спеціально утворені при місцевих Радах органи по влаштуванню евакуйованого населення вишу-кували "можливості забезпечення його житлом, продовольством, одягом, щоб хоч частково задовольнити вкрай зголоднілих, обшарпаних людей, які нерідко виїжджали зі своїми підприємствами поспішно, хто в чому був.
Без відпусток, навіть без вихідних днів трудилися робітники, інженери й техніки харківських тракторного, дизельного, турбінного, київських суднобудівного "Ленінська кузня", машинобудівного "Більшовик", Криворізького металургійного, багатьох інших заводів, евакуйованих з України. Люди, зціпивши зуби, по 12-14 годин на день стояли на вахті біля верстатів, доменних печей, прокатних станів. А коли треба було виконувати ударне фронтове замовлення, то тижнями не виходили з цехів; тут же їли, спали.
Історія тилу буде неповною, якщо не згадати про трудовий вклад у перемогу шістьох мільйонів людей, серед них багатьох з України, які поневірялися в таборах ГУТАБу. Гутаоівська, переважно видобувна, промисловість та капітальне будівництво набули особливого значення за умов війни. Самі ж трударі, які забезпечували рудою металургію, ледве животіли, перебували на становищі рабів, мерли як мухи від голодного виснаження та хвороб. Багато з них прагнули добровільно піти на фронт. Однак оголошені "ворогами народу" в'язні продовжували утримуватися за колючим дротом. А на охорону таборів гутабівського архіпелагу, який був невід'ємним фрагментом тилового ландшафту, відтягувалися значні сили добірних військ НКВС, яких гостро потребував фронт.
Дещо легшими від гутабівських, але все ж неймовірно важкими були будні тилу, повсякденний побут населення. Через втрату основних сільськогосподарських районів та великої кількості підприємств легкої і харчової промисловості, скорочення витрат на'соціальні потреби, а також переведення практично всіх потужностей на воєнне виробництво різко знизився життєвий рівень населення.
У боротьбу за освоєння нових посівних площ включилися не тільки спеціалісти сільського господарства, а й жителі міст. Незважаючи на те, що роботи виконувалися в основному вручну, оскільки залишилося мало тракторів, машин, пального, у тилових районах було зорано і засіяно не менше площ, ніж до війни. До того ж врожаї, зібрані згородів робітників та службовців, давали можливість створити необхідні, хоч і вкрай обмежені, продовольчі ресурси, не допустити масових голодувань ні в армії, ні серед населення.
У цих умовах позитивну роль відіграла жорстка планово-розподільча функція органів влади. Розподіл продуктів харчування, предметів одягу був суворо нормований відповідно до карткової системи. Першорядна увага приділялася забезпеченню ними виробничників. Але тилове постачання - найчастіше це тарілка так званої затірки, тобто звареного у воді борошна, мізерна пайка хліба, ци-буля, одна-дві картоплини "в мундирах" - могло забезпечити мільйонам робітників та службовців лише напівголодне життя.
Loading...

 
 

Цікаве