WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна під гнітом фашистів (Контрольна) - Реферат

Україна під гнітом фашистів (Контрольна) - Реферат

руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити доздійснення рейдових операцій. Третій - "активних наступальних дій" - триває до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій.
На початковому етапі війни перші виступи у тилу були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р.
Підготовку до ведення партизанських дій було відновлено із значним запізненням вже під час війни. Один з партизанських лідерів О. Федоров згадував, що "у нас в області ніхто не готував більшовицького підпілля, не працював над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я... Створювати підпілля! Навіть слова ці здавалися книжними, неживими".
Партизанські загони і підпільні групи були недостатньо організовані і підготовлені для роботи в тилу. Через це, як свідчить один з керівників партизанського руху в Україні І. Старинов, із 3500 партизанських загонів і диверсійних груп, що були залишені у перший рік війни на окупованій території, на червень 1942 p. мали відомості про наявність лише 22 діючих загонів. На жаль, не краща ситуація була і з підпіллям: з утворених у червні-вересні 1941 p. 685 підпільних партійних органів у період тимчасової окупації республіки в різний час діяли тільки 223. Суттєво ослаблювали партизанський рух відсутність координаційного центру, епізодичність постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами.
Роль серйозного стримуючого фактора відігравало досить жорстке ставлення з самого початку війни до партизанського руху окупаційного режиму, який намагався придушити терором народний опір у зародку. Так, у наказі начальника Верховного командування вермахту Кейтеля від 16 вересня 1941 p. зазначено:
"З початку війни проти Радянської Росії на окупованих Німеччиною територіях вибухнув комуністичний повстанський рух... фюрер наказав вжити скрізь найсуворіших заходів, щоб розбити цей рух у найкоротший час... Треба при першій же нагоді вжити негайних і найсуворіших заходів для утримання авторитету окупаційної влади й запобігти розростанню руху... Справжнім засобом залякування тут може бути тільки смертна кара..."
Навесні 1942 p. Сталін остаточно переконався у вагомому політичному значенні боротьби у німецькому тилу. ЗО травня при Ставці Верховного Головнокомандування було створено Центральний штаб партизанського руху. Через місяць формується Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.
Спираючись на підтримку місцевого населення, знання місцевості, координацію дій і матеріальну підтримку з Великої землі, партизанський рух набирає сили, сіючи серед німецьких солдатів постійне відчуття небезпеки навіть у власному тилу, вселяючи у народ, що перебував під окупацією, віру в перемогу над ворогом. Наприкінці 1942 р, німецький тил вже розхитували великі, добре озброєні й керовані з центру рейдові з'єднання під командуванням О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, М. Наумова. Особливу активність партизанський рух виявив у вирішальному 1943 p.: цього року партизани в окупаційній зоні підірвали 3688 ешелонів, 1469 залізничних мостів. "Рейкова війна" стає однією з основних форм партизанської активності, оскільки вона давала змогу наносити потужні руйнівні удари малими силами. Так, вибухові пристрої, надіслані лише одним літаком з Великої землі, за підрахунками технічного відділу УШПР, давали змогу партизанам пустити під укіс щонайменше 4 фашистські ешелони і вивести з ладу майже 200 м залізничного полотна. Рух припинявся на 2-4 доби. Тобто втрати часто наносились більші, ніж бомбардувальною авіацією.
Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У період 1941- 1945 pp. у партизанських загонах і з'єднаннях налічувалося майже 180 тис. осіб, 30% з них загинули.
Отже, радянський партизанський рух в окупованих районах України у своєму розвитку пройшов кілька етапів, від зародження до широкого розгортання та активного протистояння фашистам. Стримуючими факторами його розвитку (особливо у початковий період) стали: наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кадрів та вироблення засобів для ведення "малої війни", ліквідації документації та партизанських схованок і баз; дефіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, ме-дикаментами; жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму. Створення Цент-рального партизанського штабу, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби ("рейкова війна") і значна підтримка місцевого населення дали змогу партизанському руху перейти на якісно вищий щабель і перетворитися на важливий фактор війни, фактично на справжній другий фронт.
Складовою частиною руху опору в тилу фашистів після невдалої спроби ЗО червня 1941 p. проголосити у Львові відновлення самостійної Української держави стали дії певної частини Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА).
3 початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б пе-рейшла до рішучих акцій. ЗО червня 1941 р. у щойно захопленому німцями Львові, спираючись на "Нахтігаль" та збройні групи бойовиків, бандерівці провели у будинку "Просвіти" Українські національні збори, які ухвалили Акт про відновлення Української Держави. Було обрано Українське державне правління на чолі із соратником Бандери - Я. Стецьком.
У роки Другої світової війни основною стратегічною метою формувань ОУН-УПА було відновлення української дер-жавності. Потрапивши у вир радянсько-німецького протистоян-ня, вона активно намагалася відіграти роль "третьої сили", що представляє та обстоює інтереси українського народу. Така позиція зумовила боротьбу одразу на три фронти - проти німецьких окупантів, радянських партизанів та польських формувань Армії Крайової. Оскільки УПА, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна з держав, вона змушена була дотримуватися своєрідної тактичної лінії, в основі якої лежали збереження і зміцнення власних сил, намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель, вичікування слушного моменту для вирішального удару.
Використана література
1. Бойко О. Д. Історія України. - К., 1999.
2. Потильчак О. Система примусової праці цивільного населення України в роки німецької окупації//Молода нація. - К., 1996.
3. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу. - К., 1977.

 
 

Цікаве

Загрузка...