WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → . Соціально-економічний розвиток і політичне становище України у др. пол. ХVII – пер. пол. XVIII ст.. (Лекція) - Реферат

. Соціально-економічний розвиток і політичне становище України у др. пол. ХVII – пер. пол. XVIII ст.. (Лекція) - Реферат

аграрних відносин у цьому регіоні було повторне закріпачення.
Наприкінці XVII-XVIII ст. розвиток аграрного сектору визначали рутинний розвиток техніки, екстенсивний метод господарювання. В аграрному секторі виникли прогресивні тенденції:
? підвищення родючості ґрунтів шляхом підживлення та різних форм сівозмін;
? зростання ролі зернового господарювання;
? збільшення асортименту сільськогосподарських культур (картоплі, кукурудзи, тютюн);
? розширення площ садів, застосування щеплення садів;
? розвиток племінної та селекційної діяльності у тваринництві;
Поглиблення спеціалізації різних регіонів (Лівобережжя та Слобожанщина - жито, Волинь - пшениця, Полісся - льон і картопля, конопля, землі між Дністром та Прутом - тютюн).
Відбулись суттєві зміни і в промисловості, торгівлі, фінансових. Базовою основою ремесел і промислів того часу були ремесло і промисли. Характерними рисами ремісничого виробництва були розширення спектру ремісничих спеціальностей (з 270 у другій половині XVII до 800 у XVIII ст.), поглиблення спеціалізації ремесел (34 спеціальності з деревообробки, 25 будівельної справи), втягування ремесел у процес товарно-грошових відносин. Процес поглиблення суспільного поділу праці, права відокремлення ремесел та промисловості від сільського господарства підштовхували процес урбанізації в українських землях.
В умовах товарно-грошових відносин містечко, завдяки, що воно було центром торгівлі і ремесел, як правило давало панові прибуток у 5-10 разів більше ніж село. У цьому контексті й слід отримати тогочасну форсовану урбанізацію: зокрема, якщо у XVII ст. в Лівобережній Україні налічувалось понад 100 містечок, то вже в середині XVIII ст. 200 містечок.
Провідними промислами в Українських землях цієї доби було млинарство, вино варіння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних (зростання розмірів виробництва, концентрації більшої кількості працюючих) та якісних (поглиблення поділу праці, поява найманої робочої сили) змін поступово формуються мануфактури. Каталізатором мануфактурного виробництва стала поява примітивної механізації, яка використовувала силу води і вітру. Особливу роль відігравало широке запровадження у виробничий процес водяного колеса, що зумовило перехід від дрібного ручного виробництва до механізованого.
Реформи Петра І пришвидшили процес становлення мануфактурного виробництва на Лівобережній та Слобожанщині. Ще у 20-х рр. тут розпочалось будівництво великих централізованих мануфактур, кількість яких у другій половині XVII ст. сягнула 40 (крім того, на цих землях розташовувалось понад 200 підприємств, що становило початкові форми мануфактури).У Західній та Правобережній Україні розвинені мануфактури виникли у 70-х рр. XVIII ст.
Початкові форми мануфактури - це дрібні підприємства, в яких ще панувала ручна ремісницька техніка, але вже існував поділ праці, поступово розпочиналась механізація виробничих процесів. До таких процесів належали підприємства, що виробляли залізо (рудні), скло (гути), папір (паперові), селітру (майдани). Розвинуті централізовані мануфактури виникли у текстильній, насамперед суконній промисловості. Найбільшими з них були Ряшківська, Салтівська.
Переважна більшість цих підприємств були казенними, посівними та купецькими. До 1783 р. використовували в основному вільнонайману силу.
3. Характерною рисою сільського господарства та й всієї промисловості було втягнення його у сферу товарно-грошових відносин. Цьому процесу сприяло поглиблення поділу праці, поступова диференціація на землеробські і промислові зони. Основними місцями де відбувалися товарно-грошові операції були ярмарки, базари та торги.
Наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі збиралось 390 ярмарків, у Слобожанщині - 271. У Правобережній Україні наприкінці XVII ст. - 16 ярмарків, у 40-60-х рр. - 42. Як правило ярмарки збирались кілька разів на рік і приурочувались релігійним святам. Найбільшими і найбагатшими були ярмарки у Києві, Ніжині, Кролевці, Стародубці, Харькові, Сумах, Львові. Зокрема товарообіг ніжинського та романського ярмарків сягав 4 млн. крб.
Наступною ланкою внутрішньої торгівлі були торги, що спеціалізувались на продажах певного товару (Глухів - хліба, Ромни - тютюну, Львів - худоба).
Невпинно зростає кількість базарів. На території Лівобережжя їх діяло понад 8 тис., а на Слобожанщині - майже 2 тис. НА базарах, що збирались раз або двічі на тиждень, місцеве населення продавало мішки продукції своїх господарів і вроздріб.
Кожен з елементів внутрішньої торгівлі сприяв формуванню внутрішнього ринку України, зв'язували місто з селом, регіони між собою, стимулювали спеціалізацію окремих районів.
4. Після усунення Самойловича (1687р.) гетьманом на Коломацькій раді було обрано І. Мазепу (1644-1709 рр.). Народився в с. Мазепинцях біля Білої Церкви, в шляхетній родині. Отримав чудову освіту, служив при польському дворі. Потім перейшов до П. Дорошенка, а при І. Самойловичі став генеральним осавулом.
25 липня 1787 р. підписано Коломацькі статті, що ще більше обмежували автономію України (без дзвону царя не зменшувати старшини; в Батурині - стрілецький полк; заборонялись зносини з іноземними державами і т. п.). В статтях утверджувались ідеї більш тісного об'єднання Московії та Гетьманщини.
Головною метою гетьмана було об'єднання в межах однієї держави всіх українських земель. І. Мазепа мріяв про створення станової держави західноєвропейського зразка. Гетьман прагне створити аристократичну опору - роздає землі старшині. Сприяє її перетворенню на шляхетність. Фактично йшлось про створення власної генерації дворянства, яке мало б не лише титул і спадкову владу, а й землі і залежних селян. Однак небажання спертись в своїх планах на селянство і міщанство дорого коштувало майбутньому гетьману.
Між тим в 1700 р. розпочинається Північна війна. Москва вже в 1700 р. вимагає 17 тис. козаків. У виснажливому протистоянні гинуло від 50% до 75% козаків. Збільшуються податки, скорочується зовнішня торгівля, все більше обмежується автономність Українськоїдержави. Ситуація вимагала радикальних дій. У 1705 р. І. Мазепа розпочинає таємні переговори з С. Лещинським, а навесні 1709 р. укладає угоду з Швецією.
Росія все більше зневажає інтереси української сторони. В 1708 р. цар відмовився надати допомогу. Потрібно зважити, що на політичне рішення гетьмана вимусили і особисті амбіції, прагнення до влади. Внутрішньо політичні прорахунки не дали йому можливості консолідувати українське суспільство.
На початку осені 1708 р. шведські війська вступили на Лівобережжя. 28 жовтня 1708 р. гетьман з групою старшини (П. Орлик, А. Войнаровський) і козачим загоном приєднався до шведів. Російські війська вже 2 листопада взяли Батурин і винищили його жителів, по Гетьманщині прокотилась хвиля репресій. 6 листопада у Глухові під тиском царя гетьманом обрали І. Скоропадського.
До шведів приєднались 2 тис. сердюків та 4 тис. запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. 14 березня 1708 р. російські війська захопили Чортомлинську Січ вирізавши всіх запорожців.
27-28 червня 1708 р. під Полтавою розгорілась битва. Карл XII зазнав поразки і разом з гетьманом втікають в м. Бендери. 22 вересня 1709 р. у с. Варниця, що під Бендерами помирає І. Мазепа.
Loading...

 
 

Цікаве