WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → . Соціально-економічний розвиток і політичне становище України у др. пол. ХVII – пер. пол. XVIII ст.. (Лекція) - Реферат

. Соціально-економічний розвиток і політичне становище України у др. пол. ХVII – пер. пол. XVIII ст.. (Лекція) - Реферат

червня) козаки вбивають Ів. Брюховецького . 8 червня 1668 р. козаки проголосили його гетьманом України. Однак сусідні держави розпочали боротьбу проти нього. На Правобережжі татари підтримали П. Суковія, як кандидата на гетьманство. У березні 1669 р. на Корсунській Військовій Раді було проголошено про прийняття протекторату Туреччини. Принцип удільності подібно до Кримського ханства. Боротьба з польськими військами заставили його рушити на Правобережжя. Він втрачає Лівобережжя. Аналізуючи перебіг подій, один з сучасних дослідників пише "Між собою українці воюють, здається, з більшим завзяттям, як з чужинцями". Влітку 1672 р. Оттоманська Порта розпочинає війну з Польщею. Туреччина все більше хоче перетворити Україну в безправного васала.
В липні 1674 р. росіяни здійснюють і Чигиринський похід, однак під тиском турецьких військ відступили. Правобережна Україна знову опинилась під владою П. Дорошенка. Порта вимагає податків, будує мечеті. В цій критичній ситуації гетьман намагається порозумітись з Росією. Восени 1676 р. він складає гетьманські повноваження, складає присягу цареві.
2. Стрижнем тогочасної економіки було сільське господарство, тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток на перебіг всіх суспільних процесів. У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їх панування, виступає гарантом незалежності. Тож не дивно, що втрачаючи політичну незалежність Лівобережна старшина намагалась зберегти бодай економічну незалежність шляхом концентрації у своїх руках значних земельних володінь.
Значна частина земель була у власності і її власниками без змін залишались селяни, міщани, козаки, церква і монастирі, однак частина земельних володінь залишалась без власників (шляхетність). Значна частина земель звільнилась і в наслідок жорстокої громадянської війни. Так Правобережжя втратило 60-70% всього населення. Завдяки цьому значні масиви землі були вільні. По суті у другій половині XVII ст. землеволодіння Східної України повернулось ніби до первісного стану. Однак і землеволодіння і взагалі соціально-економічні відносини Гетьманщини пройшли шлях соціально-економічної еволюції протягом кількох десятиліть.
Традиції привілейованого землеволодіння і кріпацтва були безпосередньо збережені землеволодінням церков і монастирів і шляхетських родів. Ще важливим було те, що вся козацька верхівка виросла в тих же традиціях і найрадикальнішим висновком було те, що місце польської шляхти повинні зайняти нові привілейовані роди з козацтва.
Тогочасне старшинське володіння оформилось у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою спадкового (вічного, спокійного) володінням була його незалежність від службового становища. Як правило, воно виникало в процесі купівлі-продажу, обміну, дарування, застави, при торгових операціях що фіксувалися у відповідних юридичних документах.
Іншою була природа та спосіб формування тимчасово-умовного (рангового) володіння. Землі видавалися за службу на певний термін або ж до смерті. Формально рангові землі вважалися власністю Війська Запорізького і перебували у володінні Генеральної військової канцелярії. Розширення меж старшинського землеволодіння здійснювалося різними шляхами: займанщина вільних земель; захоплення громадських місць та угідь; загарбання козацьких та селянських земель на основі боргового загарбання їх власників; гетьманські надання та пожалування царського уряду, за службу великому государю з фонду вільних військових маєтностей; перетворення рангових земельних володінь на спадкові.
Процес зростання та зміцнення старшинської земельної власності підтримував гетьманський уряд, вбачаючи в ньому опору та гарантію автономії України. Царський уряд також з розумінням ставився до економічного зміцнення старшини, сподіваючись в такий спосіб бодай компенсувати прогресування обмеження політичних прав і вольностей. Однак як централізовану державу Росію не влаштовувала практика стихійної займанщини. Саме тому з метою посилення контролю за процесом зростання землеволодіння було запроваджено порядок наділення і затвердження придбаних земель виключно за царськими угодами. Саме завдяки контролю старшина отримала повну визначеність в своїх правах.
За цих обставин у 30-х рр. XVIII ст. понад 35% оброблюваних земель Гетьманщини вже перебували у приватній власності старшини. У період управління Д. Апостола основний земельний фонд було роздано. У цей же час межа між спадковим і ранговим володінням практично стерлося. Характерною рисою зростання великого землеволодіння було збільшення земельної власності в Україні російських поміщиків. Найбільшими землевласниками були О. Меншиков, П. Румянцев-Задунайський, Г. Потьомкін (42,2 тис. десятин) та інші російські вельможі яким значно поступались національні землевласники.
Зростання великого феодального землеволодіння супроводжувалось масованим наступом на землі та права козацтва і селянства. Після поразки Української Національної Революції козача старшина взяла курс на обмеження прав рядового козацтва. Це обмеження виявилось у забороні козакам вільно розпоряджатися землею, примусованому використанні безплатної козацької праці, забороні козакам торгувати горілкою, насильному перевезенні їх в посполитий стан. Становище козацького стану погіршувалось. Крім військової служби, козаки охороняли кордони від татар, будували фортеці. Ці обставини вели до прогресуючої деградації дрібного, рядового козацтва. Не маючи змоги за власний кошт відбувати службу значна частина козаків змушена була виписуватись з козацького стану і займатися промислами, торгівлею, заробітчанством.
Взагалі суспільний устрій Східної України характеризувався значною нестабільністю. Стани існували, однак між ними не існувало чіткої межі. Обмежити це вдалося лише в XVIII ст.
Селянство залишається основним станом суспільства. Обмеження його прав виявилось ще наприкінці XVII ст. у дедалі більшому поширенні феодальної ренти, зокрема відробіткової, інтенсивність якої у другій половині XVII ст. сягає п'яти і більше днів на тиждень. Водночас зберігалась натуральна і грошова рента. Старшина понад все намагається перетворити їх в кріпаків.
Однак зберігалась і група особисто вільних селян. Це були селяни, що заселяли вільні займанщини. Відносини їх з старшиною налагоджувались договором або загальною практикою.
Свої особливості мали аграрні відносини на Правобережжі. Оволодівши остаточно у XVIII ст. цими землями Польща взялась за відновлення своїх порядків.Складовою частиною цього процесу стало повернення земельних угідь власникам. Розшукавши в архівах старі документи, нащадки власників правобережних маєтків вступали у володіння землями. Особливо швидко зростає магнатське землеволодіння. Величезні володіння Потоцьких, Любомирських, Яблоновських, нагадували часи до 1648 р. Користуючись слабкістю королівської влади, магнатські роди захоплювали королівські і шляхетські землі. Внаслідок цього на середині XVIII ст. майже 40 родів контролювали 40% території Правобережжі.
Величезні латифундії вимагали робочих рук. Тому магнати створювали на своїх землях слободи, де селяни звільнялись від усяких повинностей (на 15-30 років). Такі пільгові умови викликали масовий селянський рух з Галичини, Волині, Полісся. Ця народна колонізація сприяла відновленню господарського життя України. Характерною рисою
Loading...

 
 

Цікаве