WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → КОЛІЇВЩИНА - Реферат

КОЛІЇВЩИНА - Реферат

гайдамацька" Ю. Мицик, посилаючись на польські джерела, ось що зауважує: "У скарзі самих уніатських священиків, посланій до польського уряду, говориться про 15 загиблих. 298 осіб підписалися як такі, що зазнали тілесних ушкоджень. Отже, тут мова може йти переважно про вигнання уніатських священиків з парафій і лише про одинокі факти вбивств. Сам Залізняк вимагав лише, щоб уніатські священики покидали православні села або ж переходили на православ'я".
Не "розбійники-зарізяки", не "бандитський натовп коліїв" ішов на Умань. Проти цього шляхетсько-польського бастіону виступило орга-нізоване селянське військо з чітко поставленою метою і зрозумілими та бажаними для народу гаслами: за віру, за козацьку Україну з гетьманським устроєм. Причому досі вважається, що Залізняка таки було проголошено в Умані гетьманом. Що знову ж не відповідає дійсності - до останнього дня він підписував свої накази й універсали як полковник.
Рано-вранці гайдамаки Умань обступили
ДЕЯКИЙ час взяття Умані вважалося найбільш дослідженим епізодом Коліївщини. Та з цим важко погодитись, адже й тут не обійшлося без вигадок, плутанини з датами. Зокрема, що стосується ще одного ватажка повстання - уманського сотника Івана Ґонти. Не було ніякої красуні-польки, яка врятувала Ґонту від страти, вимоливши для нього прощення у губернатора Р. Младановича. Як не було ніякого бенкету на його честь. Младанович справді звинуватив Ґонту і ще одного сотника, Панька Уласенка, у зв'язках з гайдамаками і мав намір напередодні штурму стратити їх. На перешкоді цьому став полковник надвірного війська Обух-Вощатинський. Тоді за текстом, що його губернатор написав власноруч, обидва сотники двічі присягли на вірність Потоцькому - у церкві привселюдно і в ратуші. Того ж самого дня Обух-Вощатинський, полковник Магнушевський, Грнта і Уласенко повели уманських кінних надвірних козаків у напрямку Звенигородки, звідки очікували появи Залізняка. В дорозі Гонта зупинив загін і запропонував полковникам залишити його, а козакам - приєднатися до повстанців або ж іти з полковниками. За деякими даними, Вощатинський і Магнушевський направились у бік польсько-росій-ського кордону, до м. Ново-Архан-гельська, куди раніше втекло чимало уманської шляхти, їх супроводжували лише два козаки. Побутує й версія, що Обух-Вощатинський перейшов на бік гайдамаків і брав участь у боях під іменем отамана Обуха. Але достовірних підтверджень цьому немає. Як немає єдиної думки серед дослідників щодо дня початку облоги Умані. За одними даними, гайдамаки підійшли до міста 14, за іншими - 18, ще за іншими - 20 червня 1768 року. Одні історики наполягають на існуванні 5 чи 8-тисячного укріпленого табору польських біженців у приміському Трековому лісі. Нібито фортеця усіх бажаючих вмістити не могла. Інші категорично запевняють, що табору бути не могло, бо й з самого міста шляхта повтікала і його не було кому боронити. Після виходу надвірних козаків тут начебто залишалось щось із 20 жовнірів, 160 конфедератів та ще близько 200 цивільних осіб включно з студентами колегіуму тутешнього базиліанського монастиря, яких озброїли для відсічі повстанцям. Залишалися в місті і євреї, яким заборонили його покидати. Вони взяти до рук зброю відмовились.
В одному усі сходяться: для взяття неприступної, як вважалось, уманської фортеці повстанцям багато часу не знадобилось. Першої ж ночі обложені вистріляли всі гарматні ядра, а тому змушені були запросити гайдамаків на переговори. До однієї з брам в ролі парламентаря під'їхав Іван Гонта, але котрийсь із шляхтичів спробував його убити. Постріл з гармати перешкодив зробити Младанович. Зчинилася метушня, якою скористались повстанці: через зроблений вночі пролом в огорожі вдерлися до міста. На цьому одностайність дослідників знову закінчується. Окремі польські, єврейські джерела твердять, що жертвами "уманської різні" стали 12, а то й чи не всі 18 тисяч поляків та євреїв. Є й такі, що називали цифру 85 тисяч убитих. При тому, що за тодішніми переписами тут проживало трохи більше 2 тисяч міщан, з яких було 1128 українців і 301 єврей. Навіть з урахуванням можливої кількості біженців не те що до 85, до 12 тисяч - далеко. Сучасні українські історики доводять, що жертвами гайдамаків могли стати не більше 3 тисяч осіб. При цьому посилаються на свідчення самого Залізняка, який на одному з перших допитів сказав, що вбитих повсталими налічувалося, напевне, не менше 2 тисяч. Але дехто і цю цифру вважає завищеною. Достеменно відомо інше: гайдамаки дарували життя усім, хто погоджувався прийняти православну віру. Врятовано у такий спосіб близько 500 осіб. Гонта особисто подбав, щоб зберегли життя доньці та синові Р. Младановича. До речі, остаточно з'ясовано, що вбивство Іваном Гонтою своїх синів - тенденційна вигадка запеклого шанувальника барських конфедератів шляхетського письменника М. Чайковського.
ЗА БІЛЬШ ніж два століття від часу подій багато хто із зарубіжних дослідників брався за тему Коліївщини. При тому лише тугіше заплутувався клубок вигадок, що його досі не вдається розплутати. Із сумнівних мемуарів псевдоочевидців у енциклопедичні словники перекочовували навмисні і ненавмисні помилкові твердження, перекручені факти. Поляки таким чином прагнули виправдати нечувані звірства шляхти, євреї - приховати справжні причини погромів, росіяни - змити тавро зрадників братів по вірі, адже тільки їм належить "слава" переможців над гайдамаками. Уманський табір повстанців громили донські козаки під орудою поручика Кологривова і карабінери полковника Гур'єва. Гіркої слави зажили. Бо це була не перемога, а таки підла, підступна зрада. І - цинічна, бо основна маса селян свято вірила в існування так званої "Золотої грамоти", якою цариця Катерина нібито обіцяла їм підтримку. Багато повстанців вважали, що допомагають російським військам у боротьбі з конфедератами.
М. Залізняк та деякі інші отамани до Кологривова та донців спершу ставилися з підозрою. Не могли не знати ватажки Коліївнищи, як у 1734 році російські ж війська при боркали велике повстання правобережних селян під проводом сотника Верлана. Не так багато часу минуло. Але поручику вдалося розвіяти підозри. Він влаштував вечерю для своїх отаманів, на яку запросив Залізняка зі старшиною, організував випивку і для козаків та повстанців. Своїм наказав тільки робити вигляд, що п'ють. Старшину заарештували ще за святковим столом, а повстанське військо захопили сонним. Залізняка, добру сотню запорожців, решту російських підданих відправили до Києва, а згодом після покарання канчуками та виривання ніздрів заслали до Сибіру. Подальша доля цього ватажка повстання - невідома. За переказами, він кілька разів намагався втекти з каторги, останній раз це йому вдалося, а згодом його ніби бачили серед повстанців Пугачова.
Нема Ґонти, нема йому хреста, ні могили
НАБАГАТО тяжчі випробування чекали напольських підданих. Для розправи їх належало доправляти до с. Серби, де тоді перебував регіментар К. Браницький. Коли стало відомо, що ось-ось привезуть полонених повстанців, він написав королю: "Яка тут радість! Вся тутешня шляхта та
Loading...

 
 

Цікаве