WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Вплив монголо-татарського ярма на суспільно-економічний розвиток Північно-Східної Русі ХІІІ-ХV ст. в історіографії (Курсова) - Реферат

Вплив монголо-татарського ярма на суспільно-економічний розвиток Північно-Східної Русі ХІІІ-ХV ст. в історіографії (Курсова) - Реферат

силу самої "щоденності" цих грамот нечисленні і лаконічні звістки про ярмо, що зустрічаються в них, набувають особливого сенсу. Перед нами відображення "звичайних" проявів іноземного гніта, переломлення окремих подій і явищ, зв'язаних з існуванням ярма, усвідомості різних шарів населення тодішньої Русі.
У цікавлячій нас групі джерел насамперед одержала відображення експлуатація Ордою населення Русі. Так, у давно і добре відомій науці жалуваній грамоті московського великого князя Дмитра Івановича новоторжцю Микулі з дітьми (1363 - 1389 р.) у числі повинностей, від яких звільняються Микула, його діти і його селяни ("сироти"), згадане "ординське срібло". Для позначення платежів в Орду тут ужитий термін, що не зустрічається в інших джерелах. Цікавий у грамоті і факт звільнення великим князем від цих платежів світського феодала (у Микули є "його сироти" і "городищани його"). З погляду більш загальних проблем це свідчення грамоти підтверджує право московського великого князя в другій половині XIV в. за своїм розсудом розкладати ординський "вихід" [26, с.121]. З грамоти також видно, що обличчям, відповідальним за збір "ординського срібла" із селян, був їхній феодальний пан (у даному випадку Микула), що передавав зібрану їм зі своїх селян данина "нагору" - питомому (чи великому, у залежності від того, чиїм безпосередньо васалом був даний феодал) князю.
Ця відповідальність вотчинників за збір ординської данини знайшла відображення й в інших актах. У жалуваній грамоті (близько 1450 р.) тверского великого князя Бориса Олександровича Кашинському Сретенському жіночому монастирю (тобто вже не світському, а духовному феодалу) на монастирських "сиріт", що проживають на землях монастиря й у його слободі в м. Кашину, говориться: "А прийде моя данина, великого князя, неминуча, і ігуменя збере сама данина з тих людей, так надішле до моєї скарбниці"[10, с.49]. Аналогічне свідчення мається в міновій грамоті, датованої часом біля 1440-х - 1470-х років, князя Ф.Д.Пожарського на промінявши їм села Іванівської М.І. Голибесовському за його село Троицке: "А ми та ординські і вихід мені, князь Федорові, знімати"[9, с.56]. З цих слів з очевидністю випливає, що князь Пожарський, як обличчя відповідальне за збір платежів в Орду із села Іванівської, зобов'язується при обміні розрахуватися по них. Терміни, застосовувані в меновній для позначення цих платежів - "мита ординські" і "вихід", добре відомі, наприклад, по духовних і договірних грамотах великих і відомих князів XIV-XV ст..
Про "данину" і "виході" на користь Орди говориться й у так називаній "статутній" грамоті Василя І і митрополита Кіпріана (1392 чи 1404 р.): "А коли данину дати в Татари, тогди й оброк дати церковним людей; а коли данину не дати в Татари, тогди й оброк не дати церковним людей"; "А имати мені, князю великому, данини з Луху (в іншому випадку "с Сенгу".- А. Г) у вихід по своїй грамоті по оброчній; а лише того оброку не взимати"[26, с.104]. Ця грамота й у цілому за своїм характером, і по даному пункті близька до князівських докончаніїв[41].
Серапіон відрізняє представників влади і її апарат, тобто тих, хто задумав похід і хто використовував у своїх інтересах перемогу, від тієї маси кочівників, що вони систематично розбещували вигодами грабіжницької війни і військового видобутку.
Це відношення сучасників до факту татарського завоювання, до його ініціаторів, з одного боку, і до народної татарської маси, з іншої, невидимому, позначилося і на судженнях про цей час наступних поколінь.
Розділ 2. Історіографія
Історик XVIII в. Болтін пише: "Татари, завоювавши питомі князівства одне по одному, наклали на поневолені данини, залишили для стягнення сіяючи своїх баскаків і по містах війська, самі вернулися ні з-чим. При пануванні їх керовані були росіяни тими ж законами, які до володіння їхній мали... Удачі, плаття, мова, назви людей і країн залишилися ті ж, які були колись... Усе це доводить, що руйнування і спустошення Росії не настільки було велике і повсюдне, як держав європейських" (Болтін має через завоювання римлян)
[11, с.249].
Інакше підходить до оцінці явища Карамзін: "Навала Батиева ниспровергло Росію. Могла згаснути й остання іскра життя; на щастя, не згасла; ім'я, буття збереглося; відкрився тільки новий порядок речей, сумний для людства, особливо при першому погляді: подальше спостереження відкриває й у самім злі причину блага й у самім руйнуванні користь цілості.
"Покров варварів, затьмаривши обрій Росії, приховала від нас Європу в те самий час, коли благодійні зведення і навички більш і більш у ній розмножувалися, виникали університети... У цей час Росія, що мучиться монголами, направляла сили свої єдино для того, щоб не зникнути...". "Забувши гордість народну, ми вивчилися низьким хитростям рабства...". "Властивості народу порозуміваються завжди обставинами... самий нинішній характер росіян ще виявляє плями, покладені на нього варварством монголів". Карамзін думає, що під впливом татар змінився і "внутрішній державний порядок: усе, що мало вид волі і древніх громадянських прав, стиснулося, зникло", "знаменитість Москви і Твері виникла при монголах".
Сучасник і супротивник Карамзіна Полєвой розглядав період монгольський в історії Росії в більш широкому алані. Це - боротьба Європи й Азії, де Росії випала задача перетворення Азії, переробки її на європейський лад. "Русе гострить свій меч об меч литовський, щоб скинути монгола". Сили Росії міцніли в період монгольської влади. Орда не догадувалася, що "онук Калити, згубника рідних, щедрого шанувальника ханів, оголити уже на Орду меч"[11, с. 250].
С.М. Соловйов, що розглядає історію Росії з погляду внутрішнього органічного її розвитку, не додає великого значення татарської влади як явищу, що ввійшло в історію Росії з боку. На його думку, навіть на початку завоювання татари не мали серйозного впливу на внутрішній лад завойованої країни. Долі Росії визначаються факторами внутрішнього характеру. Панування татар є продовження давнього панування кочових варварів на великій східній рівнині. Куликовська битва передбачила кінець цього панування "унаслідок зосередження, що тут почалося, і посилення європейської держави"[33, с.1345]. У своєму заключному огляді розглянутого їм древнього періоду історії Росії, озаглавленого їм самим "Загальний хід російської історії до утворення Московського державного гніта", С. М. Соловйов говорить про татарське ярмо дуже мало, як би мимохідь, і цей факт значною мірою малює нам його відношення до татарського завоювання. Він готовий навіть поставити знак рівності між російсько-татарськими і російсько-половецькими відносинами
[33, с.165].
Костомаров довільно відводив у цьому процесі татарам роль, протилежну тієї, яку
Loading...

 
 

Цікаве