WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

Кальнишевському".
Отже, матеріальної скрути цей в'язень не відчував: відомо, що Кал-нишевський на згадку про себе подарував Соловецькому монастирю коштовне Євангеліє вагою понад 34 фунти срібла вартістю 2435 карбо-ванців. Після шістнадцятирічного перебування в казематі Головленкової тюрми його перевели в кращу камеру поряд з кухнею, де він пробув ще дев'ять років. І лише указом нового царя Олександра І від 2 квітня 1801 р. Петру Калнишевському було "даровано прощення" і надано право обрати собі місце проживання на свободі за власним бажанням.
110-літній в'язень, котрий за 25 років перебування в одиночках, як твердять перекази, осліп, нарешті став вільний. Указу від 2 квітня передувала перевірка списків ув'язнених всієї імперії. Такий список направив і архангельський генерал-губернатор Мезенцов на розгляд уряду - той звільнив з Соловецької тюрми лише двох: одним з них і був Петро Калнишевський. Вже у відомості арештантів за березень 1801 р., направленій Соловецьким монастирем до столиці, навпроти прізвища Калнишевського зазначено: "прощений". Указом від 2 квітня 1801 р. ліберальніший цар Олександр І скасував Таємну експедицію і звільнив багатьох в'язнів-починалося XIX століття. Старожили монастиря розповідали Д. Яворницькому, котрий розшукав могилу останнього кошового, що "після нього залишилося в камері понад два аршини нечистот, що, просидівши у в'язниці такий тривалий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; що в нього, як у звіра, виросли пазурі, довга борода, і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками розповзся на шматки і спадав з плеч". Від нього тхнуло землею. Але він не втратив розум. 7 червня 1801 р. Петро Калнишевський у листі до архангельського губернатора Мезенцева не без іронії дякує за звільнення і просить дозволити йому "в обителі сій чекати з спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в тюрмі він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджується повною мірою". Мовляв, коли вся країна стала тюрмою, то чи варто шукати волю за межами Соловків. Та й куди йому їхати - на покріпачену Україну ятрити душу, спостерігаючи, як, за словами Т. Шевченка на руїнах "Січі мудрий німець картопельку садить"? Єдине прохання висловив він у цьому листі - щоб дожити "залишок днів безбідно", хай йому залишать те ж арештантське утримання - по одному карбованцю на день, що цар і дозволив. Цікаво, хто ж писав цього листа? Якщо Калнишевський особисто, то він у свої 110 років не втратив зору, як свідчать перекази.
Восени 1803 р. Калнишевського не стало. Перед Преображенським Собором Соловецького Кремля, на сірій гранітній плиті вибито свя-тенницьку епітафію: "Тут поховано тіло в бозі почилого кошового ко-лишнього Запорозької грізної Січі козаків отамана Петра Кальнишев-ського, засланого в сію обитель за височайшим повелінням 1776 р. на спокуту.-Він у 1801 р. за височайшим же повелінням, знову був звільнений, але вже сам не побажав залишити обитель, в коїй знайшов душевний спокій смиренного християнства, щиро визнавши свої про-вини. Помер 1803 р., жовтня 31 дня, в суботу, 112 літ від роду, смертю благочестивою, доброю".
Точне ж місце, де знаходиться могила, нині невідоме, в 20-30-х роках нашого століття на монастирському цвинтарі були табірні городи, де вирощували овочі. До наших днів дійшла лише надмогильна плита з цим написом, викарбуваним 1856 р. постриженим у монахи білоцерківським протодияком, котрий заховався під криптонімом А. А. або Л. Л. (теж, мабуть, українець).
Все це ми знаємо тепер. А після арешту Петра Калнишевського майже сто років про його долю нікому нічого не було відомо. Царизм умів берегти свої таємниці.
Як же було розкрито "таємницю останнього кошового"? Влітку 1862 р. про нього почув від селян поморського села Ворзогори історик П. С. Єфименко, засланий до Архангельської губернії за революційну діяльність. Найстарші з місцевих жителів ніби ще бачили Калниша живим. П. С. Єфименко знайшов у архіві Архангельської канцелярії "Справу по повідомленню Державної воєнної колегії контори про відправлення до Соловецького монастиря кошового Петра Кальнишев-ського, червня 11 дня 1776 р.". Опрацювавши всі ці матеріали, вчений написав статтю "Кальнишевський, останній кошовий Запорозької Січі", яку було надруковано в журналі "Русская старина" за листопад 1875 р. Так було повернуто із забуття ім'я могутнього сина українського народу, який все своє життя обстоював інтереси Запорозької Січі, розуміючи, що доки буде на Вкраїні Січ, доти буде жити Україна.
XII. Висновок
Петро Калнишевський є гордістю українського народу, ним може пишатися все людство, як чудовим взірцем особливої, надзвичайної, нескореної людини.
Земляки вшанували пам'ять українського великомученика, встановивши біля села Пустовойтівки, де він народився, пам'ятник йому, а також на трасі Київ - Суми - пам'ятний знак, на якому позначено, що до рідного села Калнишевського - 2 кілометри, а до Соловків - 1550 кілометрів. У Ромнах, на Покровській горі, де Калнишевський колись побудував своїм коштом велику і гарну церкву, споруджено на його честь пам'ятний знак з барельєфом кошового отамана. Ім'ям Калнишевського названо одну із вулиць.
Наш святий обов'язок - пам'ятати і передавати із покоління в покоління ім'я Петра Івановича Калнишевського як борця за українську державність.
Кошовий отаман дбав про будівництво храмів у межах Вольностей Війська Запорозького, його коштом було споруджено і оздоблено п'ять прекрасних соборів. Велику увагу приділяв він і розвиткові освіти, турбуючись про створення парафіяльних шкіл при церквах у паланкових поселеннях, а також січової школи.
Талановитий державний діяч і політик, патріот України Калнишевський стійко, невтомно і мужньо захищав Запорозьку Січ від національно-колоніального наступу Російської імперії. Відчайдушно і наполегливо намагався врятувати це останнє вогнище української державності, волі, незалежності, економічного прогресу.
Закінчити свою розповідь про Калнишевського хочу словами історика Олени Апанович: "Довгі роки всупереч історичній правді образ Калнишевського всіляко спотворювався, фальсифікувався, у роки брежнєвщини - взагалі замовчувався. Нарешті прийшов час сказати правду народу про його славного предка. Віддамо належне цій видатній постаті нашої історії, котра є гордістю української нації, якою слід пишатися усьому людству як чудововму взірцю особливої, надзвичайної людської природи. Будемо пам'ятати, що Петро Калнишевський обороняв Запорозьку Січ - останнє вогнище волі, незалежності, демократизму".
XIII. Список використаної літератури.
1. " Історія України-Русі " Микола Аркас - Одеса "Маяк" 1994р.
2. Журнал " Киевская старина " №9 - 1887р.
3. " Українське золотарство" М.З Петренко 1973р.
4. " Пам'ять століть " №5 - 1997р.
5. М.С. Грушевський "Історія України". К. "Либідь". 1992.
6. Д.І. Дорошенко. "Історія України". К. "Освіта".1993.
7. Н.Д. Полянська-Василенко. "Історія України". К. "Либідь". 1992.
Loading...

 
 

Цікаве