WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

Випадковий збіг? За пропозицією Потьомкіна, Синод наказав монастирським властям, щоб "утримувані були в'язні сії безвипускно з монастирів і віддалені були б не лише від листування, але й від будь-якого з посторонніми людьми спілкування". 10 червня 1776 р. Синод надіслав настоятелю Соловецького монастиря Досифею і Тобольському архипастирю Варлааму відповідні укази - стосовно ж Петра Калнишевського додатково розпорядився начальнику тюрми "надісланого туди в'язня утримувати під неослабною вартою солдатів, які перебувають у тому монастирі". Дуже, мабуть, боявся царизм 86-літнього колишнього кошового, якщо забезпечив йому аж потрійну охорону - море, монастирську тюрму на острові та ще й постійну варту біля дверей камери.
25 червня 1776 р. конвой з семи чоловік, секунд-майор А. Пузирев-ський, унтер-офіцер і п'ятеро солдатів - повезли Калнишевського з Москви до Архангельська. Вони прибули туди 11 липня 1776 р. і, най-нявши за двадцять карбованців пароплав у купця Вороніхіна, переправилися на Соловки - разом з додатковою охороною; сержантом і трьома рядовими, котрих виділив архангельський губернатор Є. Головцин для посилення нагляду за в'язнем. Отже, Петра Калнишевського охороняли в морському плаванні, крім екіпажу, десять військовослужбовців царської армії.
30 липня настоятель Соловецького монастиря Досифей доповів у Синод, що він прийняв арештанта Калнишевського для утримання його згідно з царським указом. Тут, у нелюдських умовах, судилося останньому кошовому проіснувати 27 років,
Не може бути, що Калнишевський повернувшись до Гетьманки після того, як було зруйновано Січ, подався згодом до цариці, як сказано в легенді. Стосовно Катерини II у нього не було ілюзій, він добре знав ціну "монаршої ласки". Зрештою, вже арештований, він міг би звернутися до неї з проханням про помилування, з каяттям, і ймовірно, що цариця могла б зайвий раз продемонструвати своє "людинолюбне серце", "простила б" 86-річного дідугана. Калнишевський не зробив цього ані під час арешту, ані під час 25-річного ув'язнення. Ймовірно, що він був заарештований восени 1775 р. за спробу відродити Січ десь в іншому місці. Ні, не покірною жертвою царської сваволі був Петро Калнишевський, а мужнім і свідомим борцем за кращу долю України, і це, на мою думку, підвищує його героїчну постать у наших очах. Про нього можна сказати словами Т.Шевченка: "Караюсь, мучусь, але не каюсь!"
X. Дви церкви побудовані гетьманом, та их значення
Звичайно, він був дитям свого часу, обстоював інтереси козацької верхівки, ігноруючи вимоги сіроми, про це свідчать кілька повстань і заворушень на Січі під час його правління і замах на його життя козаків Щарбинівського куреня 1770 р. Важко було догодити всім та ще й керувати свавільною волелюбною громадою, яку являв собою Кіш Запорозький.
Петро Калнишевський був багатою людиною, володів 16 тис. голів худоби. Під час арешту в його зимівниках та хуторах було описано 639 коней, 1076 голів великої рогатої худоби, 14045 овець, 2175 пудів збіжжя. За своє життя він фінансував будівництво п'яти церков на Роменщині, в Межигірському монастирі біля Києва, на Запорожжі, робив їм та монастирям багаті дарунки.
Є в Роменському краєзнавчому музеї коштовне Євангеліє, яке Петро Калнишевський подарував церкві свого рідного села Пустовійтівка. Про цей подарунок останнього кошового отамана Запорозької Січі знає цілий світ.
Свого часу вартість його була 600 карбованців золотом (за коня давали не більше п'яти). Більше пуда срібла пішло на оправу, довжина якої понад 62 см, ширина-32 см, товщина-10 см. Виготовив його київський майстер Іван Равич. Ось як описує цей шедевр у книзі "Українське золотарство" М. 3. Петренко: "Споріднену з народним мистецтвом орнаментику має срібна оправа Євангелія з дарчим написом останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, яке зберігається в Роменському краєзнавчому музеї (інвентарний номер 8803). Тут ми бачимо орнаментальні мотиви (розетки, пагінці рослин), дуже близькі до прикрас Покровської церкви села Сорочинці, а також Преображенського собору в селі Мгар на Полтавщині. Наріжники чільної сторони оправи Євангелія зроблені у формі овальних вінчиків, характерних для київських оправ. Простір між клеймами орнаментований оригінальними стеблами стилізованої трави й аканта. Дуже цікаві прикраси спідньої дошки. Наприклад, пуклі тут виконані у вигляді майолікових розеток, типових для будов України XVIII ст. Між дрібненьким стилізованим листям розсипані купками сніжинки. Корінець прикритий орнаментальною сіткою з густого плетива лози".
А дарчий напис вигравійовано в нижній частині передньої обкладинки: "Сія книга Євангелія іздєлана коштом войска Запорожского низового судії військового Петра Івановича Калнишевського". 1760 р., коли виготовлено пам'ятку, Калнишевеький ще був суддею - вперше кошовим отаманом він став 1762 р., а до "судійства" він тривалий час був військовим осавулом.
Будучи кошовим, він збудував на батьківщині в Пустовійтівці церкву Святої Трійці. Збереглися документи: "В духовну протопопію роменську управу доповідь. Війська запорозького низового пан кошовий отаман Петро Іванович Калниш, в селі відомства протопопи роменської Пустовійтівці, в якому він, пан кошовий, народився, від свого кошту власного знову дерев'яну, в ім'я пресвятої Трійці церкву на місті воль-ному збудували..." "...В духовну роменську управу доповідь. Відомства протопопії роменської, в приході троїцькім пустовійтівськім закладена в минулому 1773 р. дерев'яна церква, на місці напівзруйнованої, знову будувалася всім коштом до єдиної останньої потреби цього села Пусто-війтівки уроженця, Січі кошового отамана Петра Калниша і збудована вже до самих верхів".
З наведених документів видно, що Петро Калниш вдруге фондував будівництво церкви.
Після Великої Вітчизняної війни церкву перебудували на клуб. Нині залишки її перебувають у занедбаному стані, вона конче потребує відбудови й реставрації.
1929 р. доктор мистецтвознавства професор С. Таранушенко дослідив Троїцьку церкву в Пустовійтівці - змалював і зробив креслення, сфотографував (на сьогодні збереглося 5 фотокарток). Фахівці вважають цей храм, споруджений 1773 р., одним з шедеврів українськоїархітектури.
На кошти Петра Калнишевського збудовано й грандіозну дерев'яну Покровську церкву в Ромнах, освячену 1770 р. Як встановив краєзнавець Ф. І. Сахно, її споруджували, починаючи з 1764 р., майстри теслярського цеху містечка Смілого І. Босик, М. Руденко, С. Дзюба, Т. Тертишник, Т. Лихола з помічниками - цих зодчих нарадив Петру Кални-шевському його брат Семен, священик Миколаївської церкви в Смілому, котру вони перед цим спорудили. Покровську церкву будували шість років, датування її 1764 р. викликає сумнів, бо на той час Петро Калнишевеький кошовим не був, а став ним наступного року. Найвизначнішою спорудою Полтавщини була церква св. Покрови, ЗО метрів заввишки, в Ромнах (1764), збудована на замовлення останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського і Д. Чорного (над головними дверима церкви було вирізано напис: "...сооружен храм се во имя Покрова Богоматері коштом
Loading...

 
 

Цікаве