WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

збиралися втікачі з усієї України. Характеристичне: що
далі від Запоріжжя лежали панські господарства Правобережної
України, то тяжчою була панщина, і тільки 1783 року запроваджено
кріпацтво на Лівобережній Україні. З наведених вище фактів видно,
що в XVIII ст. Запоріжжя завжди виступало на захист пригнічених
російським царатом та Польщею. І тому зрозуміло, що в пам'яті
українського народу Запоріжжя назавжди залишилося, як "степ
широкий, край веселий", де кожний знаходив захист та волю.
VIII. Скарб Петра Калнишевського
У метричній книзі Миколаївської церкви містечка Смілого є запис на полях, датований липнем 1775 р.: "Брат Петро на Петра й Павла був печальний зело, молю бога за нього". Свято Петра й Павла-, як відомо, 12 липня. Отже, Січ до цього часу було уже зруйновано. В журналі "Киевская старина" № 9 за 1887 р. було надруковано інформацію "Клопотання Потьомкіна про заміну запорозькій старшині смертної кари ув'язненням у монастирі", де йдеться про Петра Калнишевського. Це звернення Г. Потьомкіна до цариці написане в травні 1776 р., майже через рік після зруйнування Січі. Де був Калнишевський весь цей час? У конторі військової колегії в Москві? Є кілька версій.
Одна з них подана в московському тижневику "Неделя" № 13 за 1965 р. Житель Роздорської столиці І. В. Проколов, збираючи на Дону інформацію про скарб С. Разіна, випадково натрапив на слід ще одного скарбу - запорозького. Розповів йому про це донський козак, у родині якого таємниця скарбу передавалася з діда-прадіда "від самого Калниша". Можливо, мова йшла про майно останнього кошового, котрий, за переказом, після зруйнування Січі втік на Дон. Ймовірно, що Петро Калниш міг переховуватися серед вірних йому людей у Роздорах - одному з багатих козацьких містечок. Відомо, що з втечею Калнишевського зникли і сліди запорозької казни. Чи не залишилася вона (принаймні її значна частина) на Дону? А можливо, скарб останнього кошового закопаний і ближче, на дорозі з Січі на Дон - на таку думку наводить розповідь ще одного скарбошукача з Таганрогу М. С. Овчарова.
А було це так. Його прадіда разом з родиною та іншими селянами привіз поміщик з Рязанської губернії в Приазов'я ще на початку XIX ст.- для освоєння безлюдних земель "Дикого поля". Під гаєм, біля злиття двох струмків, заснували село, збудували поміщицьку садибу. Овчарови вирішили викопати криницю у дворі, щоб не тягати воду з "копанки", біля струмка. Десь на другому метрі глибини ями лопата потрапила на щось тверде. Витягли один обгорілий обрубок дерева, другий, третій... На глибині двох метрів ними виявилася щільно завалена вся земля. Отож, забобонні селяни, перехрестившись злякано, загорнули цю "нечисту" яму землею, а колодязь викопали в іншому місці. А через багато років у двір Овчарових забрів старий і хворий втомлений дід, який, відпочивши, розповів, що десь півсотні літ тому загін запорожців, тікаючи від погоні, закопав у цих місцях, кроків за триста від криниці, великі скарби. Не виключено, що це був загін Петра Калниша, який не ризикнув їхати з казною повз відбудовану Троїцьку фортецю в Таганячному розі, повз численні сторожові пости і роз'їзди царської армії в Приазов'ї. Отож вирішили прориватися на Дон без скарбів, а їх приховати до кращих часів у надійному примітному місці. Залишки ж від вогнищ закопали в землю і замаскували, щоб не привертати до цього місця уваги.
IX. Причини арешту Петра Калнишевського
Після зруйнування Запорозької Січі Петро Калнишевський підпільно проводив роботу по встановленню контактів з тією козацькою старшиною, яка залишилася йому вірною, аби самовільно відновити Січ в іншому місці за межами Російської імперії, за що й був засуджений до смертної кари з заміною її довічним ув'язненням у Соловецькому монастирі. На такі роздуми наводить ця публікація та інші факти. Звичайно, це гіпотеза, не більше, але - не позбавлена логіки. Ось цей лист Потьомкіна до цариці:
"Всемилостивейша государиня!
Вашій імператорській величності відомі всі дерзновенні вчинки колишнього Січі Запорозької кошового Петра Калнишевського і його спільників судді П. Головатого і писаря І. Глоби, коїх підступне буйство настільки велике, що не дерзаю вже я, всемилостивейша государиня, переліченням оного чіпати ніжне й людинолюбне ваше серце, а при тому не знаходжу ані найменшої потреби приступати до будь-яких досліджень, маючи явним доказом справжні до старшини ордери, що свідчать великість злочину їх перед освяченим вашої імператорської величності престолом, котрою, за всіма цивільними, громадськими і по- літичними законами заслужити, по всій справедливості, смертну кару. Та як постійна блискучої душі вашої супутниця добросердечність перемагає суворість злості сумирним і материнським виправленням, то й відважувався я всепідданіше уявити: чи не зволите ви височайшим указом згаданим підданим праведному суду вашому в'язням, котрі відчули тягар-свого злочину, оголосити милосердне вибавлення їх від заслуженої ними покари, а замість того з відомої вже небезпеки від ближнього перебування їх до колишніх запорозьких місць, повеліти відправити на вічне утримання в монастирі з коїх кошового - в Соловецький, а інших у розташовані в Сибіру монастирі, з забезпеченням за рахунок конфіскованого колишнього запорозького майна; кошовому по карбованцю, а іншим по півполтини на день. Залишки ж потім повернути, за всією справедливістю, на задоволеная розореним ними вірнопідданих ваших рабів, кої, корячись божественному вашому розпорядженню, зносили буйство колишніх запорожців без найменшого опору, чекаючи ви--бавлення свого від десниці вашої і потерпівши збитків більше ніж на 200 000 карбованців, коїм і не залишу я співрозмірне робити задоволення, всемилостивійша государиня.
Вашої імператорської величності вірно всепідданіший раб князь Потьомкін".
"Бути по цьому". 14 травня 1776 р.. Царське Село.
Підписано власною рукою її імператорської величності.
Промовистий документ - варто звернути увагу на підкреслені автором слова, які переконливо свідчать про причину заслання в далекі краї і про те, що суд був-таки якийсь. Треба зауважити, що на утримання кошового Петра Калнишевського було виділено астрономічну на той час суму, якщо врахувати, що на харчування одного монаха Соловецького монастиря витрачалося всього дев'ять карбованцівна рік (менше трьох копійок в день, а точніше - дві з половиною). Це свідчить, що головною метою ув'язнення Калнишевського і його соратників була, насамперед, надійна, абсолютна, я б сказав, герметична ізоляція їх від України. Розташований на островах північного Білого моря, відрізаний від материка, Соловецький монастир якнайкраще відповідав такому призначенню.
8 червня 1776 р. урядовий сенат повідомив Синод про рішення, цариці й наказав, оголосивши Калнишевському з соратниками указ, негайно відправити Калнишевського в Соловецький, Глобу - в Туруханський, Головатого - в Тобольський монастирі "під найсуворішим наглядом від одного місця до другого військових команд". Між іншим, усі троє-кошовий, Глоба, Головатий-фігурували в доносі П. Савицького в січні 1767 р.
Loading...

 
 

Цікаве