WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський - Курсова робота

в підробці і переконав кошового не втручатися в цю справу. Ігумену ж Мельхіседеку було дано відповідь: "Коли б велика монархиня вимагала насправді служби козаків у Залізняка і Ґонти, то вона б послала свій указ не через ігумена, а через особливого посланця, як це завжди було в Запорожжі". Що не завадило Петру Калнишу, між іншим, відразу після цього таємно посилати на підмогу гайдамакам загін на чолі з С. Гаркушею, якого кошовий добре знав. Гаркуша згодом подружився з І. Гонтою, став його бойовим побратимом, а після віроломного захоплення російськими військами І. Ґонти й М., Залізняка, повернувся на Січ і брав участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., у походах на Очаків і Хаджибей під командуванням П. Калнишевського.
І хоча Коліївщина була жорстоко придушена, опір тривав. Вже 1774 р. вельможні магнати польської шляхти (граф Ф. Потоцький, князь Четвертинський, Квяткевич та ін.) звернулися до Калнишевського з про-ханням захистити їх від гайдамацтва запорожців, але намарне.
Звичайно, російський царизм не міг миритися з некерованістю За-порозької Січі, з її демократичними волелюбними звичаями. На її землі тікали від закріпачення селяни, а козаки не видавали втікачів ніколи й нікому. Особливо збільшився приплив переселенців на землі Запорожжя після скасування гетьманського управління на Лівобережній Україні і проведення генерального опису Лівобережжя (1765-1769 рр.) з метою збільшення зборів у царську скарбницю і покріпачення вчора ще вільних господарів у "городах" ("городами" запорожці називали гетьманську Україну, тобто ті десять полків, що утворювали Гетьманщину).
VI. Війна 1773-1775 рр. під проводом О. Пугачова
Запорожці брали активну участь у визвольній війні 1773-1775 рр. під проводом О. Пугачова (Омелька Пугача), котрий перед цим набув, так би мовити, бойового досвіду в повстанні гайдамаків (Коліївщині) 1768 р.: є дані про те, що він сам якийсь час був запорожцем. Ця війна похитнула Російську імперію, перелякала Катерину II, і тісні зв'язки повсталих з Запорозькою Січчю, звичайно, прискорили прийняття рішення про знищення цього розсадника бунту й непокори, чи не єдиного острівця свободи в абсолютистській державі необмеженої монархії. Запорозька Січ була потрібна російському царизмові доти, доки імперія воювала з Туреччиною, розширювала свої південні володіння, пробиваючись до Чорного моря. Тут без козаків обійтися було важко - вони і кордони охороняли, приймаючи на себе перші удари, і в походи на турків та їхніх союзників разом з російськими військами ходили (у XVIII ст. козаки брали участь у чотирьох війнах Росії з Туреччиною), і розвідку вели.
Особливо відзначилися запорожці в останній (для Січі) російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., коли всьому війську козацькому низовому за доблесть оголосила подяку цариця Катерина II, а кошового Кал-нишевського, як уже згадувалося, і військового писаря Глобу 1770 р. нагородили золотими медалями (писаря, щоправда, медаллю без діамантів).
Запорозьке козацтво на якийсь час стало "модним" у придворних колах Петербурга. Багато російських вельмож і офіцерів прагнули записатися в реєстри Війська Запорозького, уславленого батальними перемогами. Запорозьким козаком записався майбутній видатний полководець Вітчизняної війни 1812 р. М. І. Кутузов, відомий вчений Леонгард Ейлер
4 серпня 1770 р. записався до Кущівського куреня, туди ж 1772 р. записався і фаворит цариці, новоросійський генерал-губернатор Г. По-тьомкін, котрого козаки, за своїм звичаєм, нагородили прізвиськом Грицько Нечоса-через великі буклі його перуки. Підступний, підлий, він став одним з могильників Січі. На лестощі не скупився... "Запев няю вас чистосердечно, що жодного випадку не пропущу, де вбачатиму принести будь-яку бажанням вашим вигоду, на справедливості й міцності засновану,- писав 21 червня 1774 р. новоросійський генерал-губернатор Потьомкін Калнишевському, котрого величав "нерозлучним другом", "милостивим своїм батьком".
Та не мине й року, як Запорозька Січ буде знищена саме стараннями Потьомкіна, котрий 23 квітня 1775 р. виступить на засіданні царського уряду з проектом її ліквідації. Доки розроблявся план цієї каральної операції, цариця Катерина II у своїх листах на Січ "з матірною ніжністю і щедрістю" обіцяла запорожцям золоті гори, присипляючи їхню пильність. А тим часом придворний російський історіограф німець Герард Міллер, за дорученням уряду, розробив так би мовити "теоретичне забезпечення" для цієї ганебної акції, "науково обгрунтував" її необхідність і законність, похапцем сотворивши доповідні записки - "Коротку виписку про малоросійський народ і запорожців" та "Міркування про запорожців". Монархіст і кріпосник, Міллер, будучи виразником офіційних поглядів на запорозьке козацтво як гніздо крамоли, доводив, що Січ "не має права на існування", при її "несамовитому управлінні", "злодійських умислах" є "політичною потворою". Насправді ж усе було простіше й страшніше - після перемоги над Туреччиною, фактичного підкорення Кримського ханства (офіційно ж Крим увійшов до складу Російської імперії 1783 р.), потреба в Запорозькій Січі, на думку цариці, відпала, а існування цього "острівця, свободи" в тилу імперії було надто небезпечним для монархії і суперечило колонізаторській політиці царської Росії.
VII. Зруйнування Січі на початку червня 1775 р.
Наведені факти малюють картину тих взаємовідносин, які ство-
рилися між Запоріжжям і царською Росією. Повне ігнорування прав
запорожців на їхні землі, повне нехтування їхніми традиціями, з
якими прийшли вони 1734 року на свої землі - характеризують
ставлення царського уряду до Запоріжжя. З другого боку - глибока
різниця між самодержавно-кріпацьким устроєм Російської держави
та волелюбним демократичним устроєм Запоріжжя, по суті республі-
канським. Існування Запоріжжя з його гаслом - не повертати вті-
качів - було загрозою для кріпацького господарства Російської ім-
перії. Величезну небезпеку для російського устрою являло Запо-
ріжжя, як повсякчасний осередок революційних рухів. Не можна
забувати й економічних питань, зв'язаних з Запоріжжям, а саме -
багатство запорозьких ланів у часи, коли поміщицьке господарство
Росії щораз більше потребувало земель, коли питання хлібного екс-
порту ставало основною проблемою російської економіки.
Але, не зважаючи на всі ці обставини, Запоріжжя залишалося
потрібним як міцний бар'єр, що захищав Росію від нападів збоку
Криму та Туреччини. Війна з Туреччиною 1768-1774 року змінила
обставини.
З самого початку запорозьке військо було змобілізоване
і бралоучасть у воєнних діях. Січовики, козацтво,що працювали наймитами - все вирушило на війну.
7.000 запорожців, з кошовим отаманом, билися в авангарді корпусу
князя Прозоровського під Очаковом, Кінбурном, Хаджибеем. Запо-
розька фльотилія діяла на Дунаї. Воєнні заслуги запорожців відзна-
чало вище командування: Калнишевський одержав золоту медаль.
Запоріжжя в тих роках перенесло великий тягар: багато козаків
забито, покалічено; господарство занепало, бо
Loading...

 
 

Цікаве