WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Агресія більшовицького Раднаркому проти Української Народної Республіки - Реферат

Агресія більшовицького Раднаркому проти Української Народної Республіки - Реферат

прокласти шлях російській армії під командуванням Муравйова. І лише після проголошення УНР кайзерівські дипломати почали серйозний діалог з київськими колегами.
У ніч на 9 лютого 1918 р. українські дипломати, окремо від представників Радянської Росії, домоглися укладання мирного договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною, у таємний протокол до якого включено статтю про поділ Галичини на польську та українську, обєднання Галичини і Буковини в один коронний край Австро-Угорської імперії. Там же були закладені основи ухвали, за якою Радянська Росія визнала УНР. Водночас українські делегати просили представників Німеччини прискорити відправку в Україну сформованих у німецьких таборах Раштат, Весляр, Фрайштадт з військовополонених українців 2 дивізій (званих за кольором форми синьожупаниками і сірожупаниками), а також галицьких частин, зокрема легіону УСС, щоб за допомогою цих військ повернути Україні втрачені території. Але як Німеччина, так і Австро-Угорщина надіслали свої війська не так для допомоги ЦР, як для чергового пограбування українських земель.
Тільки через місяць на тяжких умовах був підписаний мир з Радянською Росією.
Український уряд, який перед тим не звертав належної уваги на розбудову дисциплінованої військової сили, опинився у скрутній ситуації. Справу дуже погіршувало те, що українізовані полки потрапили під вплив більшовицької агітації і у цей критичний час розкладалися або, ще ганебніше, проголошували нейтралітет.
І ось на допомогу прийшли добровольці. Хоча про яких добровольців могла бути мова? Добровольці - ті, хто виступає з доброї волі. А їм сказали так: "Або згоджуйтесь бути добровольцями, або повертаєтесь по своїх домівках і немає чого вам робити серед студентів".
І повезли їх у холодних вагонах на станцію Крути. Хлопці вийшли з вагонів і ще довго йшли пішки лютим морозом. Нарешті зринула команда ставати табором, братися за шанцевий інструмент і якомога надійніше закопуватися в землю.
Ввечері, коли хлопці, обливаючись липким потом, довбали замерзлу землю, кінна розвідка сповістила, що насувається ворожа сила, удесятеро потужніша за нашу. Отже, бій почався вранці. І зелене наше військо, яке цілу ніч мерзло в земляних норах, почало боронити рідну землю. Вітер пробирав до кісток, а голі руки прикипали до металу зброї.
А на сході червонівся пружечок неба. На тому пружечкові виникали з мороку постаті вершників.
Це були червоні козаки. Вони перебігали з однієї місцини на іншу, власне, й не перебігали, а мовби перекочувалися темними клубками над імлистою рівниною з кивавими відблисками сонця. І, здавалося б, яка може бути загроза у цих іграшкових постатях? А вони перебігали й перебігали, мовби випробовуючи, чи міцні нерви у юнаків. І чиїсь нерви таки не витримували - лунали постріли. У відповідь - густий шквал ворожих пострілів.
Постріли лунали, від берега до берега лунко репала крига, і вбиті юнаки падали один за одним у білий сніг, який ставав вже не білим, а червоним і танув від гарячої юнацької крові. Так тривало годину, а може, і дві. Потім в атаку пішла муравйовська піхота.
Лунали постріли. Хтось кричав: "Смерть московським катам!" Передні москалі-більшовики падали, хто долілиць, хто на бік, хто навзнак, хто відразу випускав зброю, а хто затискував у руці і падав разом з нею. А задні, сп'янілі від запаху пороху й крові, втоптували у землю тіла своїх товаришів і бігли вперед.
Та раптом з шанців почулась розлога мова "максима". І більшовики кинулися врозтіч.
Ще мить - і перемога. Та саме цієї миті хтось розпачливо закричав: "Зрада! Хлопці, потяг відходить! Старшина покидає нас!" І хлопці, повершувшись спинами до ворога, щодуху побігли наздоганяти потяг із старшиною.
"А червоні козаки перелітали через шанці, наздоганяли чорношинельних юнаків, стинали їм голови, рубали руки тим, хто здавався на ласку переможців, розвалювалися навпіл - од плеча до пахвини. Не милували нікого, рубали всіх підряд, наче опудала на учбовому плацу..."
Протягом 5 годин українські підрозділи стримували атаки ворога. Проте незабаром, скориставшись кількаразовою перевагою чисельності, наступаючі зім'яли оборону і почали оточувати українські частини. Розуміючи безвихідність свого становища та небажаючи здаватись в полон ворогові, бійці Студентського Куреня пішли в багнетну атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів (серед них - Божко - Божинський, М.Лизогуб, О.Попович, В.Шульгин, П.Кольченко, М.Ганкевич, Тарнавський. Соколовський та ін.) були захоплені в полон.
Перед стратою гімназист Пипський почав співати гімн "Ще не вмерла Україна", який підхопили всі засуджені на смерть. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Декілька бійців, яким вдалося врятуватись, вночі розібрали залізничну колію і все-таки на кілька днів затримали наступ червоної гвардії. Після звільнення території України від більшовиків, за розпорядженням українського уряду, 19.3.1918 у Києві відбувся урочистий похорон 280 полеглих у бою під Крутами.
Бійці цього куреня бились із завзяттям, але стримати більшовицьку навалу не змогли. Крутянський бій підтвердив не лише готовність молоді відстоювати ідеали української революції, але серйозні прорахунки ЦР щодо оборони республіки, зокрема, нехтування її лідерів створенням регулярної армії та переоцінкою захисних можливостей народної міліції.
3. Лютий 1918.
Та втримати Київ Центральній Раді не вдалося. 8-9 лютого 1918 р. червоноармійці після масового обстрілу увійшли до столиці. Отоді війська Михайла Муравйова почали виконувати наказ командира "нещадно нищити всіх офіцерів, юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції". За деякими відомостями було розстріляно від 3 до 6 тис. осіб, зокрема тих, хто говорив "націоналістичною" українською мовою. Жорстокість Муравйовців остудила про більшовицькі настрої частини робітництва столиці. У Муравйовському наказі №14 цинічно стверджувалося:" Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів і там, де її встановлюємо, всемірно підтримуємо її силою цих багнетів".
Російський Рад нарком вирішив також підтримати сеператицькі сили у Донбасі, де тоді проживало півтора млн. українців і близько 600 тис. росіян. З цією метою в регіон терміново перекинули добре вишколений латиський полк. А вже 9 лютого 1918 р. більшовик С.Васильченко доповів делегатам 4 обласного зїзду Рад депутатів Донецько-Криворізького басейну про схвалення Леніним ідеї створення Донецько-Криворізької Республіки. Депутати-більшовики підтримали доповідача у необхідності виходу території басейну з України і наданні допомоги Петрограду. Проти створення сепаратної республіки виступив член харківського уряду Микола Скрипник, запропонувавши оголосити цей край автономною частиною Південно-російської української республіки, яка входитиме до Всеросійської Федерації Радянських Республік. Але його не підтримали. І 12 лютого було проголошеноДонецько-Криворізьку Радянську Республіку. Її Раднарком очолив Федір Сергєєв (більшовицький псевдонім Артем)
Loading...

 
 

Цікаве