WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Агресія більшовицького Раднаркому проти Української Народної Республіки - Реферат

Агресія більшовицького Раднаркому проти Української Народної Республіки - Реферат

Агресія більшовицького Раднаркому проти Української Народної Республіки.
1. Початок Українсько-Більшовицької війни.
Одразу ж після проголошення УНР більшовики розробили план усунення ЦР з державно-політичного життя. Задля цього 17 грудня 1917 р. вони скликали Всеукраїнський з'їзд Рад. Однак більшість із 2000 делегатів підтримала Центральну Раду. Керівництво з'їздом взяла на себе есери, обравши його головою Михайла Грушевського. Тоді члени РСДРП на чолі з Володимиром Затонським (124 особи від 49 рад) переїхали до Харкова, об'єднались ЇЇЇ з'їзду Рад Донецького та Криворізького басейнів і провели 24-25 грудня з'їзд Рад України. Безумовно, цей непредставницький з'їзд (близько 200 осіб) був нелегітимним. Все ж він проголосив Украйну Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (офіційна назва - Українська Народна Республіка) як федеративну частину Російської Республіки. Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) 17 грудня сформував Народний секретаріат на чолі з Миколою Скрипником (1872-1933).
2. Ультиматум Леніна.
Того ж дня Петроградська Рада народних комісарів надіслала Центральній Раді ультиматум, в якому більшовики, послуговуючись демагогічними гаслами про право нації на самовизначення, насправді позбавляли український народ права самостійно вирішувати свою долю, не визнавали ЦР "за представницю працюючих мас української республіки". Безцеремонно втручаючись у внутрішні справи України керівники Рад наркому вимагали від ЦР капітулювати перед більшовицькими агресорами - пропустити російські війська на Південний фронт та припинити роззброєння Червоної армії. Радіотелеграма закінчувалась ультиматумом: у разі неприйняття цих вимог Раднарком вважатиме ЦР в "стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні".
20 грудня 1917 р. з'їзд Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів України відкинув умови ультиматуму. Отоді Раднарком вирішив силою зброї встановити "революційний лад" в Україні. Проти УНР було кинуто 30 тис. Армію. Наприкінці грудня більшовики зайняли Харків, Полтаву, Чернігів. В українсько-більшовицькому двобої сили були нерівні, тому політичний провід УНР намагався укласти договір із державами Троїстого союзу. Англія та Франція ще наприкінці 1917 р. авансом визнали автономну УНР, направивши до Києва своїх представників.
Четвертий Універсал ЦР.
Водночас політичний провід прагнув остаточно констатувати державну незалежність України. 22 січня 1918 р. ЦР прийняв 4 Універсал, в якому було стверджено:
"Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежно, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в злагоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу - селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради народних міністрів".
Універсал доручав урядові завершити переговори з Центральними державами і укласти з ними мир; після укладання мирного договору демобілізувати армію і створити міліцію; навесні роздати без викупу всю землю селянам, а також взяти під суворий контроль банки. Універсал став поворотнім пунктом української революції, бо нарешті українці рішуче заявили, що метою їхніх визвольних змагань є суверенна держава, яка заступає інтереси українського народу.
Паралельно з 4 Універсалом Мала Рада обговорювала й 24 січня ухвалити "Закон про національно-персональну автономію", в якому підтверджувалось право національних меншин на самостійне влаштування свого національного життя в Україні.
2. Трагедія та героїзм під Крутами.
Проголошення самостійної УНР ще більше активізувало дії більшовиків, які розгорнули широку підривну діяльність. Під впливом більшості агітації українські полки імені Сагайдачного, Дорошенка, Богдана Хмельницького, Шевченка, Грушевського залишились у казармах, голосивши нейтралітет. Стрілецька рада вирішила не втручатись у події. Але 29 січня 1918 р. за вказівкою ЦР курінь Січових стрільців взяв участь у придушені цього антиукраїнського виступу. Уранці 4 лютого, коли до "Арсеналу" підійшли полки вільного козацтва і Гордіївський, вдалося наблизитися до заводу.
Однією з найтрагічніших сторінок історії того часу є бій під Крутами.
20 січня 1918 року на переговорах Бахмач - Ніжин (під Крутами) останній резерв УНР - Допоміжній Курінь Студентів Січових Стрільців стає до бою. 300 юнаків з Києва, переважно юнаки Військової школи і студенти гімназій, під орудою сотника Омельченка. По три набої на душу. Проти 13000 муравйовських зарізяк
Крути - залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, біля якої 17 (30). 1.1918 (на думку деяких дослідників - 16 (29).1.1918) відбувся бій сотні Першої військової школи ім. Б.Хмельницького та сотні Помічного Студентського Куреня проти наступаючих на Київ більшовицьких військ під командуванням П.Єгорова.
У січні 1918 з декількох напрямків до Києва рвалися три більшовицькі армійські групи під загальним командуванням М.Муравйова.
1.1918 на українсько-більшовицький фронт в р-н Бахмача виїхав Помічний Студентський курінь на чолі з сотником Омельченком, сформований з студентів-добровольців Українського Народного Університету та Київського Університету ім. Св. Володимира, учнів старших класів Кирило-Мефодіївської гімназії.
29.1.1917 р. бійці Студентського Куреня, учні Військової школи і невеликий відділ Вільного Козацтва (всього бл.300 чол.) зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути (у напрямі до станції Пліски). Вранці 17 (30).1.1918 більшовицькі війська (6 тис. чол.), які складалися з петроградських і московських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту, розпочали наступ.
1918. 1 січня. До Брест-Литовська прибула українська делегація, яку очолював Всеволод Голубович, у складі М.Любинського, М.Полоза та О.Севрюка. Перше засідання конференції за участю українських делегатів відбулося 6 січня. Тут українці заявили, що передумовою їхньої участі в переговорах є приєднання до України Холмщини і Підляшшя та проведення плебісциту у Східній Галичині, Буковині й Закарпатті. Проте ця умова не була прийнята.
Питання про визнання України як самостійної держави стало предметом дискусії 10 січня. Троцький, який очолював делегацію петроградського уряду, запевнив конференцію, що "не бачить жодної перешкоди для участі української делегації в мирних переговорах", що вона виступає "як самостійна делегація і такою признає її російська делегація", чим викликав немилість ЦК РКП. Однак переговори затягувались. А у цей час більшовицькі війська вже захопили велику частину Лівобережжя і почали оточувати Київ, а в самому місті більшовики готували повстання протиукраїнського уряду. Вибухнуло воно 28 січня. Це повстання мало
Loading...

 
 

Цікаве