WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Християн Раковський - Реферат

Християн Раковський - Реферат

дружина. Сам-один повернувся до Франції, працював лікарем у містечку Больє. Хотів здобути ще й юридичну освіту, але у зв'язку із батьковою смертю в квітні 1903 р. перебрався до Румунії. Ставши власником маєтку, залишив лікарську практику й на умовляння Д. Благоєва навесні 1904 р. вирушив у велике пропагандистське турне по Болгарії. Його блискучі промови стенографувалися й виходили окремими брошурами.
У серпні 1904 р. в Амстердамі відкрився черговий, шостий конгрес 2-го Інтернаціоналу. X. Раковський мав два мандати - від болгарської і сербської соціал-демократичних партій. І хоч за віком був значно молодшим від таких визначних діячів, як А. Бебель, Е. Бернштейн, А. Бріан, Ж. Гед, Ж. Жорес, К. Каутський, Г. Плеханов, уже вважався ветераномсоціалістичного руху. Балканський соціаліст взяв активну участь і в розробці документів конгресу.
Після цього X. Раковський повернувся до Румунії і зайнявся відновленням соціал-демократичної партії, яка розпалася 1899 р. Відтак 1907 р. з мандатом від румунських соціал-демократів їде на Штутгартський конгрес 2-го Інтернаціоналу, обирається членом його постійного інформаційно-дорадчого органу, входить до Міжнародного соціалістичного бюро.
Селянське повстання, що тим часом спалахнуло в Румунії, власті потопили в крові. Розгорнулися репресії проти утвореного 1907 р. Соціалістичного союзу, профспілкових організацій і соціалістичної преси. А що Раковського після Штутгартського конгресу не впустили до Румунії, розпочалися його митарства. Лише через п'ять років виснажливої боротьби домігся він права на своє повернення.
1913 р. в життя Раковського назавжди увійшла Александрина Александреску, яка співробітничала в румунських соціалістичних виданнях під псевдонімом Іляна Праля. Дочка Александрини від першого шлюбу Олена Кодряну виховувалася в сім'ї Раковських, а її син Раду - в батька.
Під час 1-ї світової війни було створено Балканську соціал-демократичну федерацію, секретарем якої став X. Раковський. Не поділяючи крайніх позицій В. Леніна, він усе ж відійшов від ідеї "національного миру" й на цьому грунті розірвав стосунки з духовним батьком Г. Плехановим.
З 1915 р. деякі члени Міжнародного соціалістичного бюро, і насамперед Раковський, не раз намагалися відновити діяльність Інтернаціоналу, який розпався з початком 1-ї світової війни. З цією метою було проведено міжнародну соціалістичну конференцію в Ціммервальді (Швейцарія), більшість делегатів якої становили центристи. Однак ні ця, ні чергова конференція в с. Кінталь поблизу Берна не дали бажаних наслідків. Щоправда, в останній Раковський участі не брав, бо його заарештували румунські власті за антивоєнну діяльність. г
Звільнений 1 травня 1917 р. російськими солдатами з тюрми у Яссах, він вирушає в революційний Петроград. Центристські політичні погляди Раковського дедалі радикалізуються. Опинившись після липневих подій у Петрограді під загрозою арешту, він з допомогою більшовиків виїжджає до Швеції.
Не раз меншовики-інтернаціоналісти пробували залучити до своїх лав Х. Раковського - на той час одного з найвпливовіших діячів 2-го Інтернаціоналу, але він не бажав зв'язуватися із жодною з політичних партій у Росії. І лише після жовтневого перевороту в Петрограді зробив остаточний вибір: запропонував свої послуги урядові Леніна. Так, на 44-му році життя поміркований західноєвропейський соціал-демократ став комуністом.
Посланий В. Леніним з дипломатичною місією в Одесу, він підписав у березні 1918 р російсько-румунський договір, за яким протягом двох місяців Бессарабія мала бути звільнена. А проте цей документ внаслідок погіршення воєнно-стратегічного становища після укладення Брестського миру перетворився на клаптик паперу.
У квітні 1918 р. Раковський на чолі російської делегації приїхав до Києва. За умовами Брестського миру радянська Росія мала підписати мирну угоду з УНР. Спритно маневруючи між німецькою адміністрацією і своїм партнером на переговорах - урядом гетьмана П. Скоропадського, він зволікав з прийняттям рішень, не беручи на себе жодних зобов'язань. Аж тут вибухнула революція в Німеччині. З її початком Росія анулювала Брестський мир і з допомогою маріонеткового радянського уряду Г. Пятакова відвоювала Україну.
Тим часом місцеві більшовики пересварилися між собою. Щоб посилити партійний контроль над формально незалежною республікою і зміцнити авторитет керівництва, Ленін запропонував на посаду голови уряду радянської України X. Раковського, який за рівнем освіченості, інтелекту й досвідом, безперечно, перевершував лідерів тутешніх більшовиків. До того ж він не мав коренів в Україні й цілковито залежав від підтримки центру. Радянська Москва завжди боялася будь-якого вияву самостійності владних структур у найбільшій національній республіці.
Залежність від центру влаштовувала Раковського, який спирався на політичну підтримку Леніна (вони були знайомі з 1902 р.) і міг розраховувати на допомогу другої за значенням людини в більшовицькому партійному керівництві - Л. Троцького Попри різницю в політичних поглядах, з останнім його пов'язували теплі особисті стосунки. Либонь, не останню роль відіграли вони й у тому, що західноєвропейський соціал-демократ обрав ареною своєї політичної діяльності радянську Росію. Тож у березні 1919 р. Раковського при підтримці Леніна і Троцького обирають членом ЦК РКП(б). Унікальний випадок в історії більшовицької партії: до її керівництва увійшла людина, партійний стаж якої ледве пересягнув за один рік.
Навесні 1919 р. на Дону й Кубані зайнялося головне вогнище громадянської війни. Антикомуністичні сили очолив генерал А. Денікін. Отримавши від країн Антанти і США велику кількість військового спорядження та озброєння, він перейшов у наступ в центральних районах Донбасу. Виснажена дезертирством Червона армія зазнавала тяжких втрат. Після заколоту Н. Григор'єва в безпосередньому тилу радянських військ білогвардійці захопили Харків і Катеринослав. Окрилений успіхом, Денікін віддав наказ про похід на Москву.
До цих поразок першої половини 1919 р. призвели не прорахунки уряду X. Раковського в земельному питанні й навіть не зрада Григор'єва та Махна, як тлумачили раніше., а згубна економічна політика правлячої партії. Більшовики домоглися
Loading...

 
 

Цікаве