WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Період мирного розвитку революційного процесу в Україні - Реферат

Період мирного розвитку революційного процесу в Україні - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему
"Період мирного розвитку
революційного процесу в Україні"
Події Лютневої революції на Україні. Внаслідок повстання робітників і солдатів Петрограда самодержавний лад у Росії 27 лютого (12 березня) 1917 р. було повалено. Усвідомивши марність опору революційним масам, цар Микола II 2 березня зрікся престолу. Династія Романових, що панувала в Росії понад 300 років, припинила своє існування. Того ж дня із закликом підтримати повстання у Петрограді звернулися до трудящих Києва революційне настроєні мешканці міста. Тут, а також у Харкові, Катерино-славі, Одесі, Миколаєві, Луганську та багатьох інших містах революційний народ роззброював поліцію та жандармерію, заарештовував представників царських властей і натомість обирав свої органи влади - Ради робітничих і солдатських депутатів.
Протягом березня у містах і селищах України виникло не менше 170 Рад. У селах розпочалося створення Рад селянських депутатів. Ради обиралися демократично, а тому користувалися довір'ям і підтримкою широких мас трудящих. Виборці не лише вільно й відкрито обирали своїх депутатів, а й були присутніми на засіданнях підготовчих комітетів і комісій, на установчих зборах Рад.
Але буржуазія створила й свої органи місцевої влади - так звані громадські комітети. Як правило, ініціаторами їх створення виступали гласні колишніх міських дум, великі фабриканти і заводчики, земці-поміщики, професура тощо.
Як і Тимчасовий уряд у Петрограді, буржуазні органи влади на Україні трималися завдяки підтримці Рад робітничих і солдатських депутатів. Однак була тут і певна відмінність. Буржуазні органи влади на місцях існували і діяли в близькому оточенні революційних мас, відчували на собі їх безпосередній тиск і були більш залежними від них. Це обумовило і більш глибокі революційні перетворення на місцях, ніж у центрах - Петрограді та Москві. Більше того, в ряді периферійних центрів, особливо робітничих, роль Рад була настільки великою, що вони здійснювали своє єдиновладдя.
Одним з таких центрів був Донбас, на шахтах, рудниках, заводах, залізницях якого працювала майже 400-тисячна армія робітників. Там, де робітники могли спертися на попередній досвід революційної боротьби, уже в березні 1917 р. Ради повністю заволоділи владою. Наприклад, Рада Нелепівського рудника, на якому працювало до 10 тис. робітників, взявши владу у свої руки, насамперед організувала постійний контроль над виробництвом, зайнялася забезпеченням населення продовольством. І така конкретна діяльність в інтересах мас високо піднесла авторитет демократич-ного органу самоуправління.
У дні Лютневої революції робітничий клас почав відновлювати професійні спілки. Уже через чотири місяці після повалення самодержавства профспілки України об'єднували майже 540 тис. чоловік. Кожен сьомий робітник став членом профспілок. Це - ще одне свідчення величезного потягу робітників до згуртованості, до організаційного єднання.
Особливістю тодішніх професійних спілок була їх "стрічковість". Це означало, що робітники в них об'єднувались не за виробничим принципом (коли всі робітники того чи іншого підприємства, галузі промисловості входять до однієї спілки), а за професіями. Внаслідок цього на одному й тому ж підприємстві нерідко виникало по десять і більше професійних спілок. Так, на металургійних і машинобудівних заводах України, крім спілки металістів, були спілки ливарників, кочегарів, модельників зварників, електриків, мотористів, деревообробників, мулярів, чорноробів, конторщиків та ін.
Оскільки виявилось, що "стрічкові" профспілки не стільки об'єднували, скільки роз'єднували робітників кожного окремого підприємства (заводу, фабрики, шахти, залізничного депо чи майстерні) , робітники і взялися за створення фабрично-заводських комітетів, покликаних захищати інтереси всіх робітників того чи іншого підприємства. Уже на початку березня 1917 р. було обрано завкоми на миколаївських суднобудівних заводах "Руссуд" і "Наваль". Почав діяти завком на київському заводі "Арсенал", харківському заводі Всезагальної компанії електрики (ВЕК) та ін.
У березні - квітні 1917 р. понад 40 фабзавкомів діяло в Києві, були вони на більшості великих підприємств Одеси, а також Бахмутського, Луганського, Маріупольського та інших районів Донбасу.
На передній край знову висунулося питання про запровадження 8-годинного робочого дня, яке протягом півтора десятка років було у центрі пролетарських вимог. Коли 20 березня питання про 8-годинний робочий день було винесено на обговорення Харківської Ради робітничих депутатів, за його негайне запровадження проголосували 217 депутатів, проти - 18, утримався - 1. Протягом березня 1917 р. подібні ухвали прийняли Ради робітничих депутатів Києва, Катеринослава, Одеси, Луганська, Миколаєва, Херсона, Полтави, Олександрівська та інших міст і селищ України.
Мирний характер подій Лютневої революції на Україні був обумовлений кількома причинами. В ім'я її перемоги протягом десятиріччя, що минуло від 1907 р., пролили свою кров повсталі робітники і революційні солдати Петрограда і Москви, віддали своє життя (гинули у в'язницях, на засланні) тисячі кращих представників робітничого класу Росії та України. Не варто забувати й кривавий механізм "прискорювача" Лютневої революції - першої світової війни, в ході якої було знищено або покалічено мільйони людей праці.
Український національний рух (березень - липень 1917 р.). Лютнева демократична революція активізувала боротьбу мас трудящих не лише за їх політичне і соціальне, а й за національне визволення. Повалення самодержавства вони сприйняли як повну ліквідацію царської "тюрми народів" - Російської імперії. У масах постала ідея утворення широкої автономії України в складі Російської Федеративної республіки. Домагатися від Тимчасового уряду згоди на втілення у життя цієї ідеї взялася Українська Центральна Рада - громадське об'єднання, створене 3 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду українських політичних, наукових, освітніх, коопе-ративних, студентських та інших організацій. Головою ради було обрано відомого історика М. С. Грушевського - лідера Товариства українських поступовців, соціальна програма якого не відрізнялась від тієї, що була на озброєнні у російських кадетів. Стотисячна національна маніфестація на вулицях Києва 19 березня завершилася прийняттям ухвали про доручення Центральній Раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом. Для піднесення ваги своїх повноважень Центральна Рада 7-8 квітня скликала Український національний конгрес, на який запросила делегатів від губерній України, а також від Петрограда, Москви, Криму, Кубані, Холмщини (нині в Польщі). Тепер Центральна Рада включила до свого складу понад 800 чоловік, які представляли селянські, профспілкові робітничі організації, всі українські національні партії, дрібнобуржуазні партії та громадські організації інших національностей (російські есери, Бунд та ін.). За рекомендацією Центральної Ради почали створюватися підлеглі їй місцеві органи -так звані "українські ради" (губернські, міські, повітові), незважаючи на те, що у багатьох місцях уже діяли Ради робітничих, солдатських, селянських депутатів, сформовані не на національній, а на інтернаціональній основі їх учасників.
Зважаючи на піднесення патріотичних настроїв українського народу, його вимоги скасувати будь-які обмеження щодо вживання української мови, керівництво Центральної Ради підтримало заходи по запровадженню україномовної преси, уведенню української мови в школах й виникнення культурно-освітніх організацій (найбільше - "просвіт"), висунуло перед Тимчасовим урядом Росії вимогу про автономію України.
Задовольнити цю вимогу Тимчасовий уряд не поспішав. Тільки спираючись на реальну могутню силу, можна було з надією на успіх вступити у переговори з Тимчасовим урядом. Дуже важливою тут для Центральної Ради виявилася підтримка з боку скликаних у Києві у травні 1917р. всеукраїнських з'їздів: військового, селянського, робітничого.
Хоч військовий з'їзд і висловився за підтримку воєнної політики Тимчасового уряду, але водночас проголосив
Loading...

 
 

Цікаве