WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

увагами" (Женева. 1883, Т. 1; 1885. Т. 2) - засвідчує його орієнтацію на живу пам'ять народу - його уснупоезію. Відомий письменник-історик Д. Мордовець, рецензуючи збірник розбійницьких пісень Арістова, відзначав саме історико-джерелознавчу цінність усної народної поезії східних слов'ян: "В ней народ становится историком своего прошлого, историком sine ira et studio (цілком об'єктивно.- Р. М.), завещая потомству не только свой коллективный приговор над добрыми и злыми деяниями своих исторических предков... распорядителей судьбами русской земли, но и всенародную оценку светлых и темных сторон всей исторической жизни..." (Древняя и новая Россия. 1876. Кн 3. С. 405). Думається, що пильне вивчення Шевченком, Костомаровим, а згодом і Драгомановим не лише козацьких літописів, а й історичних пісень та дум забезпечили конкретно-історичну оцінку діяльності Хмельницького та інших гетьманів.
В "Исторических песнях малорусского народа" переважає підхід до фольклорних творів як до своєрідних історичних документів, у подальших працях М. П. Драгоманов ставиться до них як до естетичного самовираження народу, яке має аналогії і в інших країнах. Ширше застосовується порівняльно-типологічний підхід, інколи навіть такі праці про міграцію сюжетів грішать втратою конкретного грунту. Проте визначальним для Драгоманова був погляд на міцну закоріненість народної пісні в соціальній дійсності, що само по собі не було запереченням зв'язку цієї поезії з якимись прадавніми уявленнями народу. Поруч із дослідженнями "Историческое значение южнорусского народного песенного творчества" (1872), "История казачества в памятниках южнорусского песенного творчества" (1880, 1883) М. І. Костомарова праці Драгоманова відкривали широку перспективу майбутнім фольклористичним студіям, вони накреслювали сприйняття національної історії, відмінне від, скажімо, самодержавницької концепції "Истори государства Росийского" М. М. Карамзіна, М. Погодіна, С. Соловйова та ін.
На фоні широких соціально-політичних рухів 60-90-х років фольк-лористична діяльність Драгоманова була не самодостатнім фаховим заняттям, а своєрідним показником політичних, громадських орієнтацій народу, відповідності тих чи інших соціальних проектів, у тому числі й народницьких, корінним його потребам. Інтерес вченого - о поетичної історії слов'янських народів, передусім українського, російського, білоруського, був зумовлений потребами й дещо іншого порядку. Погляди на волю й неволю, сімейні й майнові взаємини, на товариські спілки, на всю сферу діяльності людини, які у західноєвропейських країнах були закріплені у конституційних деклараціях (хартіях вольності), у практиці українського селянства фіксувались передусім у фольклорі. Простежуючи зв'язок вірувань, переказів свого народу з аналогічними віруваннями, переказами інших народів, учений обгрунтував загальнолюдський, загальноцивілізаційний характер багатьох таких уявлень, зрощеність історії одного народу в багатьох моментах з минулим, особливо культурним минулим, своїх близьких і далеких сусідів.
Важливим стимулом для наукових інтересів Драгоманова стало його трирічне наукове відрядження за кордон (звичне в умовах царської Росії), де він мав змогу слухати лекції багатьох європейських професорів, працювати у бібліотеках та архівах Берліна, Праги, Відня, Гейдельберга, Цюріха, Флоренції. Там були підготовлені дослідження "Из истории отношений между церковью й государством в Западной Европе" і "Борьба за духовную вдасть й свободу совести в XV-XVII в.", які виявляли картину жорстокої боротьби між світськими урядами Європи та церквою за владу. Нетерпимість до чужої віри, до чужих переконань породила цілі релігійні війни і навіть вчорашнього протестанта проти католицьких догматів могла зробити вбивцею (скажімо, Лютер послав на тортури знаменитого медика Сервета). Для Драгоманова не було сумнівів у вищості наукової істини, яку можна доводити і перевіряти доказами, дослідами, над релігійними постулатами, що грунтуються на вірі. І все ж коли йдеться про свободу віросповідання, вчений підтримує реформаційні рухи, зокрема сектантство в Росії, які, на його думку, ближчі до інтересів простої людини, ніж ортодоксальна церква, і які дають певний простір для волевиявлення. Тому він так підтримує ідею видання Біблії українською мовою, прагне познайомити українського читача з працею французького релігієзнавця Ж. Е. Ренана, пише брошуру "Про волю віри" та ін.
За кордоном М. Драгоманов пильно приглядається до проблем існування так званих державних і недержавних націй, до урядової політики і політичних програм різних партій у соціальному та національному питаннях. Якщо досвід минулого живить думку Драгоманова політика, дає йому вагомі аргументи для розуміння сучасних йому політичних ситуацій, то пильна увага до проблем свободи особистості, до взаємин індивіда і держави спонукає його і в історичних дослідженнях повсякчас розкривати логіку історичного процесу, простежувати звивисту, але неперервну лінію історичного прогресу.
Зіткнувшись за кордоном із німецьким шовінізмом стосовно слов'янських народів, М. Драгоманов утверджується на думці про перспективність федералістичної програми, висунутої свого часу Кирило-Мефодіївським братством. У численних своїх статтях ("Восточная политика Германии й обрусение", 1872; "Новокельтское й провансальское движение во Франции", 1875; "Евреи й поляки в Юго-Западном крає", 1875; "Народные наречия й местный злемент в преподавании", 1875; "Очерки новейшей литературы на малорусском наречии", 1874) він підводить читачів до федеративно-демократичних ідей, якраз протилежних унітарно-централістським принципам державної політики Росії і Німеччини. Знайомство з літературою і громадською практикою народовців і москвофілів у Галичині гостро настроїло його проти "рутенства" обох партій. Якщо москвофіли живилися хибними уявленнями про Росію - із подачі московських слов'янофілів типу Погодіна, то народовці, будучи тісніше пов'язаними з інтересами трудових верств, дещо засвоїли із Шевченкових творів, хоча вчений дорікав їм у вузькості національних інтересів, у нездатності стати на загальноєвропейську точку зору. З цією метою він прагнув засобами російської літератури вплинути на характер галицьких видань, щоб підірвати в Галичині клерикалізм і бюрократизм і навернути молодь ( а серед неї були І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, В. Навроцький та ін.) до народних інтересів (див.: Драгоманов М. П. Автобиографическая заметка // Літературно-публіцистичі праці. Т. 1. С. 55). Надрукована у "Правді" стаття "Література російська, великоруська, українська і галицька" (1873), хоч певною мірою і схематизувала літературний процес, штучно відділяючи твори для простолюду від творів загальнонаціональних, а також листи Драгоманова до журналу "Друг" сприяли перетворенню цього останнього на суто демократичний український орган. З того часу М. Драгоманов стає активним кореспондентом галицьких видань, не раз викликаючи опозицію проти себе у "Правді", "Зорі" чи "Ділі",
Loading...

 
 

Цікаве