WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

Чернишевський, який у статті "Про причини падіння Риму" (1851), критикуючи крайнощі"російського общинного соціалізму" О. Герцена, обстоював єдність історичного розвитку Заходу і Росії. Зрозуміло, чому античні зацікавлення Драгоманова не були втечею від реальної дійсності.
У 1869 році він захищає магістерську дисертацію "Вопрос об историческом значений римской истории й Тацит", де розглядає соціально-політичні теорії суспільства, передусім Гегеля і Гердера. Відтак, згадує при цьому ім'я забороненого Чернишевського, даючи підстави своїм противникам зачислити себе в ряди соціалістів. Конкретний же аналіз історіографії Риму, а також Давньої Греції в іншій праці - "Очерк историографии в Древней Греции" ("Университетские известия". 1868. № 1) дозволяв Драгоманову твердити про відносну автономність політичних і культурних ідей, які можуть випереджати реальні соціальні відношення в тій чи іншій країні. В останній праці він писав, що іноді "личные идеи й свойства отличаются наименьшей зависимостью от общего настроения й наибольшим произволом" (с, 2). Тут і в подібних випадках бачимо філософсько-історичну спробу обгрунтувати теорію історичного процесу, пов'язаного не лише зі зміною виробничих відносин, продуктивних сил, засобів виробництва, а й із виявленням у ньому міри людської свободи. Відзначаючи позитивістський і раціоналістичний склад мислення Драгоманова, Б. Кістяківський наголошував на тому, що це "не помешало ему возвыситься до признания высшей ценностью личность и, что еще важнее, до более углубленного понимания идеи личности, выразившегося в признаний ценных свойств, присущих личности, и за каждой культурно-определяющейся народностью" (Кистяковский Б. Его политические взгляды, литературная деятельность и жизнь //Драгоманов М. П. Политические сочинения. Т. 1. С. X). Ідея прогресу як результату історичного перебігу подій і як його внутрішньої сутності стане наріжним каменем історіософських і культурософських побудов Драгоманова.
Важливо підкреслити, що, будучи прихильником теорії О. Конта, Г. Спенсера, П. Ж. Прудона, вчений нерідко виривався за рамки по-зитивістського вчення. Його приваблює аналіз не тільки співвідношення соціальних сил, а й весь соціальний світ людини. Тут ще нема, зрозуміло, детального розгляду суспільства як цілісного живого організму, де постійно взаємодіють економіка, політика, соціальні відносини, духовна культура, де кожен елемент виступає як частина системного цілого, але і в працях "Государственные реформи Диоклетиана й Константина Великого", "О состоянии женщины в первом веке Римской империи", "Вопрос об историческом значений Римской истории и Тацит", "Положение и задачи науки древней истории" помітне прагнення історика до комплексного аналізу.
Один із найретельніших дослідників спадщини М. Драгоманова І. С. Романченко справедливо вбачав силу історичного методу Драгоманова в тому, що вчений і публіцист "умів бачити загальне і осібне, національне і загальнолюдське, індивідуальне і суспільне в їх тісному взаємозв'язку, в єдності конкретного історичного процесу" (Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці. Т. 1. С. 10).
Драгоманов постійно цікавився проблемами історичного розвитку взаємин особи і держави; і хоча в нього немає цілісного дослідження історії державного права, історії цивілізації, в сумі його статті і монографічні дослідження тяжіють до комплексного осмислення історії і заперечують суто одномірне її пояснення лише економічними чинниками. Увага до політичної, соціальної, культурної творчості тої чи іншої нації, або, іншими словами, її цивілізаційної програми і практики, визначає зміст більшості наукових студій вченого. Він не ідентифікує понять "цивілізація" і "культура", хоча за логікою авторських міркувань остання виступає внутрішньою якісною мірою історичного процесу на тому чи іншому його витку. Вона виявляє характер духовної життєдіяльності нації і конкретної особистості, її включеність у загальноцивілізаційний процес. Ось чому з кінця 60-х років М. Драгоманов приходить до занять фольклором і спостережень над сучасною українською літературою.
Тому підставою були й практичні потреби. Члени Київської громади в умовах діяння Валуєвського циркуляру 1863 року ставили за мету науковою працею, передусім в царині етнографії, фольклористики, історії України та археології, довести абсурдність офіціозних положень про несамостійність української нації та її культури, українофобським виступам окремих російських та польських шовіністичних видань протиставити писемні пам'ятки історії і духовності рідного народу. Широка наукова й культурно-просвітительська діяльність Київської громади, як і подібних осередків в інших українських містах, ще чекає свого уважного вивчення. Поруч із П. Чубинським, В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком, М. Старицьким Михайло Драгоманов був одним із найактивніших діячів цього об'єднання. І те, що перша спільна праця Драгоманова й Антоновича "Исторические песни малорусского народа" (в двох томах) викликала європейський розголос і здобула Уваровську премію, свідчить про глибоко продуману систему аналізу, багатий репертуар текстів, величезну копітку працю, виконану абсолютно на громадських засадах.
Драгоманов постійно підкреслював пріоритет В. Антоновича в на-писанні згаданої праці, яка й досі є окрасою української фольклористики. Проте аналіз його фундаментальної статті "Малороссия в ее словесности" показує, що багатьма своїми концептуальними положеннями вона попереджує "Исторические песни малорусского народа". Тут послідовно проводиться думка про Україну як перехідний місток між Південно-Східною Європою і Росією, про безперервність культурно-освітніх взаємин українських земель з іншими слов'янськими та інонаціональними духовно-культурними осередками, про своєрідні соціально-політичні й культурні традиції, які саме її, Україну, пов'язують з історичним досвідом Київської Русі і пізнішого перебування в складі Великого Литовського князівства, з проявом ідей Реформації та Відродження. Актуальними були думки вченого про республікансько-демократичний характер козаччини, явища принципово відмінного від бунтів О. Пушкіна і С. Разіна. Не випадково князь Ширинський-Шахматов після прочитання статті Сліпушки про Богдана Хмельницького безапеляційно заявляв: "...це все будить стару пам'ять про те, що Україна була осібна, а тепер треба то все забувати" (цит. за: Громада. 1878. Кн. 1. С. 159). А з іншого боку, польські історики Дубецький і Корзон, нерідко використовуючи фіктивні дані, розвивали мотив культурно-колонізаційної місії Польщі на українських землях та некультурності місцевих жителів. Таку ідею, яку несподівано у 70-х роках підтримав П. Куліш, Драгоманов рішуче й послідовно заперечував. Власне, подальша фольклористична праця Драгоманова - підготовка та видання збірок "Малорусские народные предания й рассказы" (К., 1876), "Нові українські пісні про громадські справи" (1754- 1880)" (Женева, 1881), "Політичні пісні українського народу XVIII- XIX ст. з
Loading...

 
 

Цікаве