WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

націоналіста, чи то соціаліста...). Бо маємо перед собою, образнокажучи, гірський хребет із численними вершинами й долами... А в горах, як відомо, чим більше піднімаєшся і стежиш за органічними, іноді несподіваними переходами рельєфу, тим більше відкривається захоплююча перспектива висотних спостережень.
Михайло Петрович Драгоманов народився 18 вересня 1841 року в Гадячі, тому самому містечку на Полтавщині, де колись була прийнята з ініціативи гетьмана І. Виговського Гадяцька угода, що давала ілюзії на відродження автономності України в межах оновленої спілки її з Річчю Посполитою. У родині Драгоманових пишалися своїм походженням із козацької старшини, незалежністю і навіть вільнодумством: один із дядьків Михайла брав участь у декабристському повстанні. Батько ж закінчив привілейоване училище правознавства у Петербурзі, згодом з невідомих причин перебрався у заштатний Гадяч. Серед місцевих жителів була про нього тривка слава як про небагатого, але совісного і справедливого чоловіка, здатного стати на прю з місцевими здирцями - таким його й вивів у своєму творі Панас Мирний. Життєві дороги Драгоманова і братів Рудченків згодом ще не раз перетнуться, і саме Михайло Петрович не лише підтримає напрям соціально-психологічної прози Панаса Мирного, а й видаватиме її у Женеві.
Контакти Драгоманових із їхнім далеким родичем поетом Амвросієм Метлинським і поетом Михайлом Макаровським живили сімейні зацікавлення українською старовиною, хоча у цій патріархальній родині було сильним тяжінням і до російської культури. І в майбутньому не лише син Михайло, а й донька Драгоманових Ольга (відома більше як Олена Пчілка, мати Лесі Українки) працюватимуть для української літератури.
Михайло Драгоманов спочатку навчався у нічим не примітному Гадяцькому повітовому училищі, а згодом у Полтавській гімназії (1853-1859) з її загалом рутинними порядками. Самостійність юнака, його внутрішня задерикуватість і несхильність до показної поштивості мало не обернулися виключенням зі школи. І якби не заступництво учителя історії О. І. Строніна перед попечителем Київського учбового округу Миколою Івановичем Пироговим, бути б Драгоманову із "вовчим квитком". Треба зазначити, що саме у Полтаві наприкінці 50-х років XIX століття вже поширювалися українофільські тенденції.
У гімназії Драгоманов почав серйозне знайомство з історичними працями М. Карамзіна, Д. Бантиша-Каменського, Ф. К. Шлоссера, В. Г, Прескотта, Т. Б. Маколея, Ф. П. Г. Гізо, зачитувався "Отечественными записками", "Современником", фундаментальне опанував іноземні мови, зокрема латинь. На схилі віку Драгоманов згадував, що його учитель Стронін "переносив учеників у саму суть життя й інтересів кожної епохи, і при тому, звісно, будив симпатію до передового інтересу епохи, так що ученики переживали боротьбу за волю індивідуальної совісті в періоді Реформації, за просвіту в XVIII ст., за політичну волю, автономію нації і демократію з соціальною справою з кінця XVIII ст." (М. Драгоманов. "Два учителі. Спомини". Друкується в даному виданні). Це вміння показати своїм слухачам серцевину історичного розвитку, відчути у минулому живий зв'язок із сучасною йому добою стало притаманним і самому Драгоманову-історику.
Драгоманов прийшов до Київського університету восени 1859, саме напередодні реформи 1861 року, коли всюди було відчутне бродіння ліберальних і революційних ідей у російському суспільстві. Незважаючи на те, що Київ як адміністративний центр Південно-Західного краю був досить провінційним містом, і тут відчувалося невдоволення суспільним становищем, серед студентів університету формувалися гуртки польського національно-патріотичного спрямування, виявлялися зацікавлення демократичними ідеями в дусі "Современника", поступово вироблялася програма української національно-культурної праці. Саме з числа студентів-шестидесятників багато хто стали авторами першого українського літературно-політичного журналу "Основа" (А. Свидницький, В. Антонович, Т. Рильський, Б. Познанський та ін.), входили до Київської громади, стали основою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства тощо. Правда, Драгоманов в ту пору мало цікавився безпосередньо політичними справами. Можна сказати, що девіз його педагога Строніна - якомога більше працювати над самоосвітою - в особі М. Драгоманова знайшов вдячний грунт. Коли в Києві почали створювати перші в тодішній Росії недільні школи, юнак став викладати історію в школі на Новім Строєнії, згодом цей же предмет - у Тимчасовій педагогічній школі. Вряди-годи він виявляє свою позицію публічно: під час проводів останків Шевченка з Києва до Канева, у зв'язку з полемікою між Пироговим і Добролюбовим щодо тілесних покарань у школах та під час проводів Пирогова з поста попечителя шкільного округу.
За певної схоластичності викладання на історико-філологічному факультеті Драгоманов виніс звідти добрий смак до самостійної до-слідницької праці, і це не могло не впасти в око професору загальної історії В. Я. Шульгіну. Правда, його пропозиція щодо залишення М. Драгоманова на кафедрі до професорського звання була взята до уваги лише пізніше. А відразу по закінченні університету (навесні 1863 року) йому довелося піти вчителювати у 2-гу київську гімназію. Тоді ж була розпочата праця над підготовкою дисертації "Император Тиберий" на право читання лекцій, яка була захищена 1864 року й поклала початок його науковим спробам простежити логіку суспільного процесу.
З другої половини 60-х років Драгоманов постійно співробітничав у російській періодиці. У "Санкт-Петербурских ведомостях" він стає фактично оглядачем слов'янських проблем. Тоді ж з'являються його перші статті, присвячені національній, чи народній, школі на Україні, що викликало тривалу полеміку з "обрусителями", носіями монархічної ідеї - попечителем Київського учбового округу О. Ширинським-Шахматовим, міністром Д. Толстим і навіть тим же В. Шульгіним - редактором офіціозного "Киевлянина". Аналіз державно-катковського підходу до українського і польського питань, поглядів російських слов'янофілів і польської преси на історичне минуле і сучасне українського народу рано чи пізно мав привести молодого Драгоманова до глибшого зацікавлення історією українського народу до з'ясування перспектив українського національного руху.
У цей же час триває поглиблене вивчення Драгомановим історії Давнього Риму, держави, яка вперше закріпила правові основи цивілізації. Вивчення історії античності і Середньовіччя у Росії в 60-х роках мало внутрішній побудник: прилучити громадян до європейського політичного і культурного досвіду. У прокламації російських революціонерів "До молодого покоління" твердилося про молодість російського народу. Звідси була очевидною потреба в освоєнні не лише вітчизняної, а й світової історії. На відміну від нинішнього часу, в тодішній Росії активно перекладаються праці зарубіжних істориків, політологів, майже водночас із їх виходом на батьківщині. Так, "Всесвітню історію" Шлоссера перекладав М. Г.
Loading...

 
 

Цікаве