WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

Життя та діяльність М. П. Драгоманова - Реферат

збирає коштидля повстанців проти турецького гніту в Герцеговину Не полишає, однак, і дослідницької роботи. Виходить його спільна з В. Антоновичем праця "Исторические песни малорусского народа", яку вони почали писати ще 1869 р., "Малорусские народные предания й рассказы", "Про українських козаків, татар і турків" та ін. Обстоюючи думку, що вирішальна роль в історії належить народним масам, він досліджує відтворення історичних подій у народній творчості, а також зміни в менталітеті простих людей.
Чимало сил Драгоманов доклав (і в цьому велика його заслуга перед Україною) до налагодження зв'язків між українським рухом у Наддніпрянщині й на західноукраїнських землях. У Галичині, що була тоді під владою Австро-Угорщини, жилося вільніше, ніж у Російській імперії, тому там зосередилася та велика культурна праця, яка згодом принесла відродження всьому українському народові. Тож недарма Галичину називали "українським П'ємонтом" (у 1859-1860 рр. навколо П'ємонта відбулося об'єднання Італії).
Драгоманов активно співробітничав з І. Франком, О. Терлецьким,
В. Навроцьким та іншими молодими галицькими діячами. Його статті друкувалися в газетах і журналах "Правда", "Діло", "Друг", "Громадський друг". 1873 р. на організаційній нараді з нагоди заснування Наукового товариства ім. Шевченка він наполягав на необхідності розгорнути наукову й літературно-дослідницьку діяльність в обох частинах Окраїнні Однак визнання ролі Галичини в культурному житті всього українського народу не затуляло від нього й вад, притаманних деяким колам українства, тому не-гативно ставився до абсолютизації національного моменту, ворожості до всього російського, недооцінки соціальних вимог в українському русі. Зробив він чимало й для привернення І. Франка та інших молодих галичан до соціалізму. Не приховуючи своїх переконань, часто вступав у дискусії на сторінках журналів ("Правда", "Зоря", "Діло"), а в праці "Шевченко, українофіли і соціалізм" на відміну від деяких галицьких опонентів показав справжнього великого Кобзаря, без купюр. Драгоманов намагався довести до свідомості галичан значущість тих всеукраїнських завдань, що стояли перед ними.
У середині 1870-х рр. сили реакції розпочали наступ на український рух. Було закрито "Киевский телеграф", а 1876-го вийшов Емський указ Олександра II, який унеможливив подальший розвиток української культуру й національної науки. Ще 1875 р. Драгоманова було звільнено з університету за політичну неблагонадійність. Наступного року він за дорученням "Громади" виїжджає за кордон і засновує в Женеві вільну українську друкарню, а також займається політичною працею.
Цькування українства в Росії, ба навіть репресії проти буржуазних лібералів радикалізували політичні погляди Драгоманова. Як видно з його статей "Турки внутренние й внешние"; "До чего довоевались", "Внутреннее рабство й война за освобождение", він більше не розділяє часовою ди-станцією культурно-просвітницький і політичний етапи визвольного руху, збагнувши, що боротьба за політичні свободи так само необхідна, як культурницька праця. Ця теза стає визначальною не лише для галицьких українців, а й для нової, генерації наддніпрянських діячів початку XX ст.
Мету перебування за кордоном і напрям своєї діяльності Драгоманов сформулював у журналі "Громада". По-перше, це дати матеріал про Україну, по-друге, шляхом висвітлення прогресивної політичної думки, в тому числі західноєвропейської, сприяти утворенню політичних гуртків в Україні. Тобто зв'язок України з Європою повинен стати двостороннім. Важливо було надати українському рухові загальноєвропейського звучання, домогтися його підтримки в світі. 11 травня 1878 р. він виступив на літературному конгресі в Парижі з доповіддю "Література українська, проскрибована урядом російським". Розповівши про багатство української літератури, Драгоманов висловив надію, що "конгрес не залишиться байдужим до наших скарг і знайде спосіб допомогти". Водночас він енергійно підтримував слов'янські народи, що виступили проти панування Туреччини. Вагомим для популяризації ідей українського руху стало знайомство Драгоманова з одним із провідних європейських соціал-демо-кратів - Е. Бернштейном.
Але найважливішою справою була видавнича й публіцистична діяльність. Протягом 1878-1881 рр. виходять п'ять номерів журналу "Громада", який став .для України тим, чим "Колокол" Герцена для Росії. У виданні Драгоманову надавали допомогу С. Подолинський, М. Павлик, дружина Людмила (завідувала експедицією журналу). Якраз у "Громаді" з явилася політична програма українського руху з вимогою повної самостійності спілки вільних громад України. Драгоманов, по суті, сам редагує ще один журнал - "Вольное слово" й публікує статті, присвячені боротьбі проти самодержавства, розвиткові української літератури та освіти. Аналізуючи державний бюджет Росії, він зазначав, що в привілейованих школах на кожного учня витрачають 1000 крб. на рік, а в народній - 4 коп. Його дослідження були спрямовані в русло історичних традицій українського народу. Не поділяючи поглядів П. Куліша, який вважав козаків лише "розбишаками", Драгоманов доводив, що козаччина за своїм устроєм наближалася до вільних європейських держав.
Він тісно спілкувався з російською еміграцією, членами "Народної волі", "Чорного переділу" та інших народницьких організацій, критикуючи їх, зокрема в статті "Малоруський інтернаціоналізм", за нехтування національного питання та великодержавний шовінізм. Докоряв і молодим українцям, котрі вступали до російських революційних організацій, бо вважав, що соціалістичні партії розумітимуть і обстоюватимуть потребу народу, якщо будуть національними.
Видання "Громади" й статті Драгоманова у "Вольном слове" привернули увагу всієї Європи. А тим часом його стосунки з українським рухом у Росії складалися значно гірша Радикалізація поглядів Драгоманова, з одного боку, й наступ реакції в Росії - з другого, привезли до припинення фінансування Київською громадою журналу Драгоманова, пізніше й до відкритого розриву між ними. Але він зберіг добрі стосунки й листувався з М. Лисенком і М. Старицьким, з яким був знайомий з часів навчання в Полтавській гімназії, а відтак у Київському університеті.
Відтоді Драгоманов розраховує лише на підтримку українського руху в Галичині, хоч не втрачає надії на еволюцію наддніпрянських діячів. 1886 р. він публікує статтю "Напередодні нових смут", де висуває ідею створення української радикальної партії. Ідея ця знайшла широку підтримку серед галицьких українців, які були готові до відкритої політичної боротьби за права українського народу.
Останній період життя Драгоманова пов'язаний з Болгарією. 1888 р. в Софії було засновано Вищу школу, яка перетворилася на університет. Туди й запросили його 1889 р. професором кафедри загальної історії. Вихованці Драгоманова згодом стали відомими болгарськими вченими. Одночасно він редагував науковий "Сборник за народни умотворения, наука й книжнина".
Не забував і Україну.
Loading...

 
 

Цікаве