WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політична і культурна історія України у ХХ ст. - Реферат

Політична і культурна історія України у ХХ ст. - Реферат

академік Б. Є. Патон. До складу АН УРСР входили Київський, Донецький, Дніпропетровський, Харківський. Південний (з центром Одесі) і Західний (з центром у Львові) наукові центри, які об'єднували понад 80 науково-дослідних установ. У них працювали понад 80 тис. науковців. Крім наукових установ АН УРСР, у республіці діяла широка мережа галузевих та вузівських науково-дослідних організацій і підрозділів: кафедр, проблемних лабораторій, науково-дослідних інститутів, секторів тощо.
3. Питання розвитку української радянської літератури в і перше повоєнне п'ятнадцятиріччя обговорювалися на II (1946), III (1954) і IV (1959) з'їздах письменників України. Благотворний вплив на дальший розвиток українськоїлітератури справили рішення XX з'їзду КПРС. Після цього з'їзду були реабілітовані відомі українські письменники В. Антоненко-Давидович, М. Годованець, В. Гжицький, Д. Гордієнко, О. Ковінька, П. Колесник, Зінаїда Тулуб, О. Шабліовський та багато інших. Почалося видання й наукове опрацювання спадщини таких письменників, як В. Блакитний, О, Близько, В. Винниченко, М. Драй-Хмара, Г. Епік, М. Зеров, М. Ірчан, М. Куліш, Г. Косинка, І. Кириленко, І. Микитенко, О. Олесь, О. Турянський, М. Хвильовий, В. Чумак та ін. Були повернені читачеві на-півзабуті, а то й зовсім незнані імена Михайла Семенка, Євгена Плужника, Миколи Філянського, Володимира Свідзинського, Богдана-Ігоря Антонича, Майка Йогансена, Павла Филиповича, Дмитра Фальківського, Богдана Лепкого, Спиридона Черкасенка, Тодося Осмачки, Петра Карманського, Євгена Маланюка, Грицька Чупринки, Олега Ольжича, Андрія Казки. Прийшли в літературу і міцно ввійшли в наше культурне сьогодення Василь Стус, Микола Самійленко, Василь Рубан, Микола Адаменкр, Валерій Ілля, Василь Голобородько, Іван Світличний, Ігор Калинець та ін.
Із 1956 р. почали присуджуватися Ленінські премії за найвидатніші праці в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва. Лауреатами цієї премії в галузі української літератури стали О. Довженко (посмертно) за кіносценарій "Поема про море", М. Рильський за збірки "Троянди і виноград" та "Далекі небосхили", М. Стельмах за трилогію "Велика рідня", "Кров людська - не водиця" та "Хліб і сіль", О. Гончар за роман "Тронка", в галузі літературознавства - Є. Кирилюк і Є. Шабліовський. П. Тичині, О. Гончару, М. Стельмаху, К. Смоличу і М. Бажану присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. В 1962 р. запроваджені республіканські літературно-мистецькі премії ім. Т. Г. Шевченка. З того часу звання лауреатів цієї премії удостоєні О. Гончар, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко, Г. Тютюнник, П. Панч, Ліна Костенко, І. Вільде, А. Головко, Ю. Збанацький, П. Загребельний, Д. Павличко, П. Воронько, Ю. Мушкетик, Р. Іваничук та ін. Серед літераторів республіки є також лауреати премій ім. Лесі Українки, І. Котляревського, М. Рильського, П. Тичини, М. Островського, О. Бойченка, В. Сосюри, Ю. Яновського, П. Усенка, В. Симоненка.
В галузі літератури, театрального мистецтва та благодійної діяльності Українським фондом культури в 1991 р. заснована премія ім. В. Винниченка. Першим цю премію одержав відомий український письменник і правозахисник, дійсний член Української вільної академії наук у Нью-Йорку Микола Руденко, книжки якого були вилучені з бібліотек, а ім'я не згадувалося протягом двох десятиліть. Цієї ж премії удостоєний визначний учений-літературознавець Григорій Костюк - голова комісії для вивчення і публікації спадщини В. Винниченка при Українській вільній академії наук у США.
Творчий доробок українських письменників, поетів і драматургів за останні роки свідчить про посилення їхньої уваги насамперед до сучасних тем. Імена, які сьогодні Визначають обличчя української літератури - Олесь Гончар, Василь Земляк, Григір, Тютюнник, Ліна Костенко, Юрій Мушкетик та інші,- це рівень, який анітрохи не поступається перед тим, що зроблено за кордоном, їхня творчість сприяє вихованню національної самосвідомості українців, особливо молодих,
Післявоєнні десятиріччя характеризувалися животворними процесами в галузі мистецтва. Пожвавилося театральне життя. У 50-х роках на Україні діяли близько 70, а нині- близько 100 професійних театрів: опери та балету, оперети, музично-драматичних, драматичних, юного глядача, лялькових та ін. Провідними театрами України, відомими далеко за її межами, є академічні драматичні театри ім. І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові та їм. М, Заньковецької у Львові, Київський російський драмтеатр їм. Лесі Українки, Київський театр опери і балету ім. Т. Шевченка, Львівський театр опери і балету ім. І. Франка. У країні плідно працюють, збагачуючи театральну культуру і примножуючи кращі традиції П. Саксаганського, М. Заньковецької, Г. Юри, М. Крушельницького, А. Бучми, Ю. Шумського, І. Мар'яненка, Н. Ужвій, такі відомі майстри сцени, як палко любимі народом О. Кусенко, П. Куманченко, А. Роговцева, Б. Ступка, Ф. Верещагін та ін.
Протягом останніх десятиріч творчі горизонти українського театру розширилися за рахунок створення багатьох народних театрів - їх зараз понад 250. Особливо популярні "драматичні театри при київському Палаці культури працівників харчової промисловості, і при Будинку культури запорізького автозаводу "Комунар", театр музичної комедії при Палаці культури Полтавської бавовняно-прядильної фабрики, оперний театр Палацу культури чернівецького бавовняного об'єднання "Восход" та ін.
На жаль, український театр дедалі більше втрачав свою національну неповторність, нівелювався. З нього витіснялася українська мова. Це засвідчують такі факти: із семи ТЮГів лише Львівський - український, значна частина обласних музично-драматичних театрів також перейшла на російську мову. За останні роки в республіці створено 50 театрів-студій, із них лише два українські. Всі театри муз-комедії - російськомовні, оперні - крім Київського і Львівського- також. У Київських театральному інституті ім. І. Карпенко-Карого, в Інституті культури та в Харківському інституті мистецтв переважна більшість предметів читається російською мовою.
Мало уваги приділяють театрові й науковці країни. По суті, досі немає академічної історії національного українського театру.
4. Опозиційний рух поширився по всій території України, але найактивніше заявив про себе в її
Loading...

 
 

Цікаве