WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна у складі СРСР (до ІІ світової війни) - Реферат

Україна у складі СРСР (до ІІ світової війни) - Реферат

"викрили" багато "контрреволюційних організацій", найбільшими з яких були "Український національний центр", "Українська військова організація", "Польська організація войскова". "Білогвардійський терористичний центр у Києві", різні "шпигунсько-троцькістські" організації. В Україні не уникла репресій більшість керівників КП(б)У І РНК, у тому числі й активні учасники жовтневої революції та громадянської війни. Серед них - Є. Квірінг, Х.Раковський, Ю.Коцюбинський. С.Косіор, Ю.Медведєв, В.Чубар і багато інших. Чекаючи неминучого арешту, застрелив свою дружину і застрелився сам голова раднаркому УРСР П.Любченко. Майже повністю був знищений обраний на XIII з'їзді. КП(б)У центральний комітет. З 62 членів були звинувачені у ворожій діяльності та виключені з партії 55. З 11 членів політбюро, обраного після XIII з'їзду КП(б)У, загинуло 10, а з 5 кандидатів у члени політбюро - 4. Кількісний склад КП(б)У з 1933 по 1938 р. зменшився на 266,3 тис. чол. - майже наполовину.
Сталінське керівництво безжально віддавало на розправу НКВС не лише сотні тисяч незгодних з його політикою безпартійних, не лише всіх тих представників партійне державного апарату, які могли скласти йому опозицію, але й багатьох сліпих виконавців репресивного курсу режиму. Тисячі керівників, слідчих і оперуповноважених НКВС, що фабрикували численні справи "ворогів народу", з часом стали самі об'єктами репресій і, таким чином, зберегли таємницю р "прав над своїми жертвами. Був репресований і В.П.Затонський, один з керівників боротьби за радянську владу в Україні в 1917-1920 рр, член ЦК КП(б)У і радянського уряду України. На XVII з'їзді ВКБ(б), який відбувся в 1934 р,, В.П.Затонський очолював лічильну комісію. Він добре знав, що проти обрання Сталіна до складу ЦК ВКП(б) було подано 292 голоси делегатів з'їзду, а не 3, як це було повідомлено. В. Затонського звинуватили в належності до неіснуючого "антирадянського українського національного центру" і стратили.
Унаслідку сталінських репресій у другій половині 30-х років була обезглавлена армія. Репресії, які розпочалися проти вищого командування, перекинулися на рівень військових округів. И. Якіра, одного з талановитих воєначальників Червоної Армії, командуючого Київським військовим округом, у 1937 р. звинуватили в підготовці замаху на К.Ворошилова і стратили. Був повністю тю знищений весь штаб Київського військового округу, в якому працювали підібрані Й. Якіром військові спеціалісти багато з них - активні учасники війни 1918-1920 pp. Подібна доля спіткала й Харківський військовий округ, його командний склад на чолі з командуючим округом І.Дубовим став жертвою розправ.
Удари по командному складу спричинили гострий кадровий голод в армії. Напередодні війни лише 7% командирів мали вищу військову освіту, а 377о не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військових закладах. Це стало однією з основних причин поразок Червоної Армії в 1941 р.
Жертвами сталінської сваволі в Україні стали мільйони людей. Звичайно, більшість з них була представниками партійного чи державного апарату. Це - робітники, селяни, службовці, інтелігенція.
Арешт ставав трагедією не лише для них самих, їхні близькі та рідні потрапляли до категорії людей, яка в офіційних документах мала назву "члени сімей ворогів народу". Частину з них також репресували, а решта поневірялась, не знаходячи житла й роботи, не маючи можливості здобути вищу освіту.
Згортання українізації.
Наприкінці 20 - на початку 30-х років український народ ще продовжував користуватися плодами українізації, яка розгорнулася в попередні роки. На початку 30-х років українською мовою навчали 4/5 шкіл, 2/3 технікумів, 1/3 вищих учбових закладів. Протягом 1928-1937 рр у 2,6 раза збільшився обсяг книжкової продукції , що видавалася українською мовою. У 1938 р. з 84 театральних колективів республіки 57 були українськими. Українська мова залишалася мовою державних органів, художньої літератури, періодичної преси, науки, техніки, виробничої діяльності. Представники національних меншостей в Україні до кінця 30-х років усе ще мали можливість вивчати рідну мову, культуру, розвивати національні традиції У 1938 р. працювало 6 театрів, які ставили спектаклі єврейською мовою і по одному - молдавською, польською, німецькою, болгарською.
Але вже з кінця 20-х, розгортаючи масові репресії в Україні, сталінський режим почав швидко згортати українізацію, повертаючись до великодержавницької асиміляторської політики, яку століттями проводила царська адміністрація. Посилаючись на постанову ЦВК СРСР 1929 p., згідно з якою державні органи й підприємства союзного підпорядкування зобов'язувалися спілкуватися між собою і з центром мовою їх правлінь (тобто російською), а з місцевими органами - національною мовою, чиновники взагалі відмовлялися вивчати українську мову. Особливо складна ситуація була на підприємствах, очолюваних керівниками-росіянами, ставлениками Москви. Працівникам, які спілкувалися українською мовою, навішували ярлики "самостійників" і "націоналістів".
На початку 30-х років Україною прокотилася нова хвиля боротьби ш "націоналістичними ухилами". Інспірована Сталіним, ця боротьба була спрямована проти М.Скрипника, свого часу одного з керівників більшовицького і перевороту в Петрограді, члена ЦК ВКП(б), члена політбюро ЦК КП(б)У, заступника голови РНК УСРР. Будучи палким прихильником політики українізації, М.Скрипник один із перших протестував проти утвердження ф деспотичного режиму Й.Сталіна. Керівник з такими поглядами в той час був ф приречений на розправу. Органи ДПУ сфабрикували проти Скрипника звинувачення в організації націоналістичної контрреволюційної організації. Члени політбюро ЦК КП(б)У, особливо генеральний секретар С.Косіор і присланий на початку 1933 р. з надзвичайними повноваженнями в Україну секретар ЦК ВКП(б) П .Постишев, вимагали від М.Скрипника каяття у нездійснюваних ним і злочинах. Не витримавши цього, М.Скрипник після засідання політбюро ЦК І КП(б)У 7 липня 1933 р. застрелився.
Пізніше жертвами розправи стали інші члени комісії з українізації, яка була утворена в 1925 p.: той же С.Косіор, В.Чубар, В.Затонський, Н.Голод, А.Хвиля, І М.Чувирін.
Поступово українізація в республіці згорнулась, а сам цей процес уже розглядався як буржуазно-націоналістичний, з яким слід вести непримиренну боротьбу.
Згортання національно-культурного будівництва в Україні згубно відбилося на становищі національних меншин. У квітні 1938 p., коли першим секретарем ЦК КП(б)У був уже М.Хрущов, була прийнята постанова центрального комітету, якою створення учбових закладів длянаціональних груп оголошувалося насадженням вогнищ буржуазно-націоналістичного впливу на дітей, з тому подальше їх існування було визнане "недоцільним і шкідливим". УСІ ці заклади закрили, а в 1939 р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та містечкові ради. Сталінізм, нівелюючи національні особливості, укорінюючи в свідомість людей національний нігілізм, продовжував великодержавну русифікаторську політику царизму. Як і в дореволюційні роки, національні меншини, поділяючи долю українського народу, опинилися перед реальною загрозою зникнення.
Loading...

 
 

Цікаве