WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Племенні об’єднання на Україні - Реферат

Племенні об’єднання на Україні - Реферат

з'являється велика кількість поселень та монастирів.
Активному впливу хозар у степовій зоні України передували нові хвилі кочовиків, що, перетинаючи Надчорномор'я, рвалися по здобич за Дунай, до багатих європейських країн. У 70-х рр. IV ст. н.е. тут з'явилися гунни, що прийшли з приуральських степів. З їх добою, вважається, почалася середньовічна епоха: було покладено край існуванню рабовласницького ладу в Європі, значно змінилась її етнографічна карта.
Римський історик Амміан Марцелін, який служив у східноримській армії, так описує гуннів: "Одягаються вони в полотняні сорочки або шкури, харчуються сирим м'ясом та корінням... не мають ані постійних місць помешкання, ані домашнього вогнища, ані законів, ані сталого способу життя, кочують різними місцинами, ніби вічні втікачі, з кибитками, в яких проходить їхнє життя... Ніхто з них не може відповісти на запитання, де його батьківщина... Знайшовши місцину, рясно вкриту травою, вони розміщують свої кибитки колом і харчуються, як звірі; знищивши увесь корм для худоби, вони знову везуть, так би мовити, свої міста, розміщені на возах... Вони знищують усе, що трапляється на їхньому шляху. Воюють гунни тільки на конях, здалеку сиплячи на ворогів стріли, й намагаються не братися до рукопашного бою. Озброєні вони мечами, дальнобійним луком та арканом, яким стягують противника з коня".
Прорвавшись до Центральної Європи, ці кочовики після спустошливих набігів створили свою державу в Паннонії. На її чолі 445 р. став Аттіла. Але вже після його смерті 454 р. ця неміцна політична структура розпалась.
У другій половині 1 тис. н.е. зі сходу на захід кочували нові групи номадів - авари, болгари, угри. Два останні угруповання, перейшовши Ду-най і поєднавшись із місцевим населенням, дали поштовх до створення сучасних європейських країн - Болгарії й Угорщини. Доля ж аварів (або, як їх ще називали, обрів) була схожою на долю більшості кочовиків. Про це визначна пам'ятка давньоруської історії "Повість временних літ" (далі - "Повість...") свідчить так: "Ці обри воювали проти слов'ян і примучили дулібів (союз племен на Волині - авт.), що [теж] були слов'янами, і насильство вони чинили жінкам дулібським: якщо поїхати [треба] було обринові, [то] не давав він запрягати ні коня, ні вола, а велів упрягати три або чотири, або п'ять жінок і везти обрина - і так мучили вони дулібів. Були ті обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І є приказка в Русі й до сьогодні: "Погинули вони, як обри", бо нема їхнього ні племені, ні потомства".
Накопичуючи під час військових набігів великі багатства, номади за варварськими звичаями їх і використовували. Про це красномовно промовляють "скарби" УІІЛ/ІІІ ст., чимало яких виявлено, зокрема, на Полтавщині та біля Дніпровських порогів (Мала Перещипина, Нові Санжари, Глодоси, Вознесенка тощо). Крім зотлілих кісток, кінського спорядження та зброї, до них входили різноманітні коштовні речі. Очевидно, тут були поховальні чи поминальні комплекси тюркської знаті. Одночасна або близька смерть багатьох кочових зверхників свідчить про великі битви в Подніпров'ї цих часів.
Дещо іншою була доля Хозарського каганату - одного з могутніх об'єднань кінця 1 тис. н.е., вплив якого певний час поширювався на території від Кавказу до Дунаю. В період своєї могутності Хозарія протистояла Арабському халіфату й Візантії, підкорила чимало народів і племен (у тому числі й частину східнослов'янських - полян, сіверян, вятичів, радимичів). Столицею хозарів було місто Ітіль на Нижній Волзі, а на землях Дніпровського Лівобережжя їхні населені пункти, де мешкали й болгари та алани, сягали басейну Сіверського Дінця. Саме тут, на Харківщині, біля Верхнього Салтова, розміщувалися значні за розмірами городище, відкрите поселення та могильники, котрі були головним осередком Хозарії на прикордонні зі слов'янами.
Крім кочівництва, що було привілеєм вищих прошарків суспільства, хозари займалися землеробством, різноманітними ремеслами, особливо посередництвом у міжнародній торгівлі. На рівні свого часу була й військова справа, розвитку якої сприяла Візантія, зацікавлена в боротьбі хозарів зі слов'янами. В цілому ж їхнє суспільство переступило рубіж докласових відносин. Серед низів були поширені язичницькі вірування, верхівка на певних етапах приймала іслам, християнство та іудаїзм. Розвивалися відносини хозар зі східними слов'янами. Проте після походу київського князя Святослава 965 р. каганат як держава був приречений на зникнення. Його осіле населення влилось як складова частина до різноетнічних груп Причорномор'я.
На північних кордонах сучасної України в 1 тис. н.е. також кипіло життя. Тут, на північ від басейнів Прип'яті й Десни, мешкали балтські племена. Вони тісно контактували зі слов'янами. Останні виявляли велику активність і вже в 1 тис. н.е. асимілювали значну частину балтів на землях сучасних Росії та Білорусі.
Інша доля чекала германців, які в першій половині 1 тис. н.е. зі Скандинавського регіону через територію Польщі вирушили на південь. Вони досягли земель Волині й Поділля, де мешкали поряд зі слов'янськими та іншими групами населення, їхній рух до берегів Чорного моря не був блискавичним. У результаті поступової міграції й осідання германців сформувалася так звана "держава Германаріха" - очевидно, тимчасове об'єднання багатьох різноетнічних угруповань під егідою готів. На території Дніпровського Правобережжя готи проіснували, зберігаючи етнічну окремішність, близько 200 років. Після розгрому гуннами германські племена (крім окремих, які ще певний час проживали в Криму й навіть були федератами Візантійської імперії) до кінця IV ст. перейшли далі на захід.
Слов'яни
1 тис. н.е. на історичну арену стрімко виходять слов'яни - одна з основних гілок давньоєвропейського населення. Про їхнє походження й місце початкового проживання є кілька версій. Перша з них - дунайська - була висловлена ще Нестором-літописцем у середньовічні часи. Друга пов'язує перший етап існування цього населення з Вісло-Одерським межиріччям. За третьою, стародавні слов'яни мешкали на території між Дніпром і Віспою. За четвертою - між Дніпром і Одером.
Та ймовірніше, на думку В.Барана, що контури праслов'янського масиву з часів виділення його, принаймні, в 2 тис. до Н.Х., з індоєвропей-ської спільноти й аж до раннього середньовіччя (коли слов'яни були реально зафіксовані в письмових джерелах, а їхнє існування підтверджено й археологічними матеріалами) певною мірою змінювались. Протягом 2-1 тис. до Н.Х. прасло-в'яни могли посідати різні території, переміщуючись, водночас не займаючи весь регіон у цілому. Але хоч нині ще не можна остаточно виділити їхні старожитності в культурах бронзового й ранньозалізного періодів, дедалі чіткіше вимальовується картина входження до цього відносно раннього процесу населення поліської талісостепової зон Правобережжя Дніпра. Починаючи від раннього середньовіччя, ареал слов'янського розселення інтенсивно збільшується, а цей етнос
Loading...

 
 

Цікаве