WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Коліївщина - Реферат

Коліївщина - Реферат

до мене - один радить їх (повстанців) четвертувати, другий - палити, садовити на палі, без усякого розбору вішати... Ще недавно, коли два-три гайдамаки заскочать у село, то з чотирьох сусідніх всі втікали, виїжджали за кордон... коли ж повстанці опинились під арештом, на всіх напало буйство й несамовитість до того, що кожен хоче бути катом. Ра-дять мені, щоб за давнім звичаєм Потоцького я наказав стерти з лиця землі села, охоплені бунтом, перебивши всіх, не виключаючи жінок та дітей. Пояснюю, що наш край малолюдний і це завдало 6 шкоди державі, але ніхто про це й слухати не хоче".
НЕЗВАЖАЮЧИ на осуд, таки прислухався регіментар до настанов мстивих шляхтичів і євреїв. Близько 700 гайдамаків, як сам потім висло-влювався, "перевішав валом". Багатьох приречених на страту розвозили по навколишніх містечках і селах, де їм відтинали голови, садовили на палі, четвертували. У середині липня 1768 року у Сербах перед силою зігнаними селянами і натовпом кровожерливих поміщиків та орендарів найлютішою смертю через четвертування живцем, з попереднім здиранням пасів шкіри зі спини, померли Іван Гонта і 27 його побратимів з числа повстанської старшини. Збереглися свідчення одного з очевидців страти, враженого мужністю Ґонти: "Засуджений на четвертування і здирання стрічок шкіри з тіла, він спокійно вийшов на місце екзекуції, ніби в гості до кума. Кат здер одну стрічку, кров полилася, але гайдамака навіть не зморщився; здер другу - Гонта спокійно звернувся до глядачів: "От казали буде боліти. Анітрошки не болить!" - Гідна подиву сила волі! За інших обставин ця людина могла б звершити великі діла".
Даремно сподівалася шляхта, що подібними звірствами легко придушить селянські заворушення. За офіційною версією, воно тривало до квітня 1769 року, але є інформація, що окремі повстанські загони діяли аж до 1771 року. Люди довго не хотіли вірити у поразку навіть після ув'язнення і страти ватажків. Що підтверджують слова народної пісні, яку записав на Правобережжі М. Максимович:
І говорить Максим-козак,
сидячи в неволі:
"Не будуть мать вражі ляхи
на Вкраїні долі.
Течуть ріки з всього світу
до Чорного моря,
Минулася на Вкраїні
жидівськая воля".
А повстання поширювалось селами Поділля, Волині, Галичини, за-грожувало перекинутися на Литву. Повстанські загони діяли в районі Тернополя, Володимира-Волинського, Самбора - на територіях, де вже міцно закріпилась унія, що зайвий раз підтверджує: релігійні мотиви для Коліївщини не були визначальними. Щоб залякати галичан, польські власті направили із Сербів до Львова більше 300 полонених гайдамаків для публічних страт. Маємо уривчасті відомості лише про 73 з них, скараних на смерть і скалічених у вересні 1768 року. П'ятдесят з них загинули на шибеницях, десятьом відтяли голови, а тринадцятьох прирекли до довічних мук - відрубували їм праву руку і ліву ногу. Є ще інформація щодо цих людей, яка повністю розвінчує міф про "розбойников й воров". Серед цих 73-х 39 були сільськими господарями, а решта - їхніми ще не одруженими синами. Походили вони зі Смілянщини (46 чоловік), Уманщини (19), Черкащини (6), з Лисянки і Со-колівки - по одному.
Безперечно, Коліївщина як сторінка нашої історії заслуговує на те, щоб її переглянути. І не лише що стосується нав'язаної чужоземцями зневажливої назви. Повстання, мабуть, не треба так тісно пов'язувати з гайдамацьким рухом, який мав відмінні особливості. Гайдамаками тоді, окрім учасників селянських виступів, називали і суто грабіжницькі ватаги, і кріпаків-втікачів. До лав повстанців могли влитися й бандитські зграї, далеко не з благородною метою, чому є маса підтверджень. Це завжди буває під час масових заворушень. Повстання ж 1768-69 років однозначно мало характер національно-визвольної боротьби, його небезпідставно можна називати се-лянською війною, справді продовженням Хмельниччини.
У ГАЗЕТНІЙ публікації неможливо навести усі аргументи. Це - справа наукових конференцій, ґрунтовних досліджень, дискусій істориків. На жаль, у незалежній Україні цього досі не зроблено. Як не прикро, але сучасники більше знають про повстання Спартака, що відбулося понад два тисячоліття тому, аніж про цю драматичну подію власної історії. Востаннє дослідники Коліївщини збиралися широким загалом на науковій сесії, приуроченій ще до 200-річчя повстання. Але у ті часи радянська історіографія визнавала її лише як антифеодальну боротьбу українського селянства. Організувати щось подібне в Умані спробували було років п'ять тому активісти УНА-УНСО, але автобуси з делегатами скликаної конференції "беркутівці" завертали з півдороги, бо в місті приймали євреїв-хасидів, які з'їхалися на могилу свого релігійного провідника Цадика Нахмана.
Та що там конференція - минулого року в Україні і на Черкащині зок-рема, де був епіцентр подій, не спромоглися навіть гідно відзначити 235-річчя від початку повстання. Скромні урочистості у селі Медведівка органі-зували лише члени історичного клубу "Холодний Яр", співробітники історико-культурного заповідника "Чигирин", місцеві краєзнавці. У цьому селі є перший і єдиний в області пам'ятник М. Залізняку, та й той непросто було встановити. Ініціаторами його спорудження виступили сільські краєзнавці - вчителі Павло Воскобойник і Надія Жук, пенсіонер Микола Шмиголь. Вони зібрали серед медведівців кошти і підписи під проханням про дозвіл. Чотири роки дійсно народний пам'ятник пролежав за сільрадою в очікуванні, поки влада визначиться. Урочисто відкрили його на відзначення 225-літнього ювілею Коліївщини. Це був останній масовий захід в області по вшануванню повстанців. Не дивно, що в Умані досі нема пам'ятника М. Залізняку та І. Ґонті, рішення про встановлення якого офіційно ухвалили ще ЗО років тому.
...ГУЧНО, з феєрверками та "під гармошку" святкують п'ятилітні і де-сятилітні ювілеї своїх фірм і фірмочок так звані нові українці, обдаровують один одного медальками, статуетками, тішаться псевдодворянськими титулами. Маємо в Україні режим, який радше відсвяткував би дату поразки селянського повстання, бо сучасні пани та корчемні орендарі, як і ті, що жили кількасот років тому, бояться народного гніву. А той гнів зріє і вибухає доти, доки існує кривда і несправедливість як в оцінці минулого, так і в реальному житті. Як тут не згадати рядки-застороги Великого Кобзаря, написані майже 160 років тому:
"Гайдамаки не воины, -
Розбойники, воры.
Пятно в нашей истории..."
Брешеш, людоморе!
За святую правоу-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб'є живе серце
За свою країну.
Ви - розбойники неситі,
Голодні ворони.
По якому правдивому,
Святому закону
І землею, всім даною,
І сердешним людом
Торгуєте? Стережіться ж,
Бо лихо вам буде,
Тяжке лихо!.. Дуріть дітей
І брата сліпого,
Дуріть себе, чижих людей,
Та не дуріть бога.
Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
з Холодного Яру.
Loading...

 
 

Цікаве