WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Запорозьке козацтво – феномен світової історії - Реферат

Запорозьке козацтво – феномен світової історії - Реферат

кілька днів на місці Січі - одна руїна, все було спалено і перерито.
Доля Калнишевського трагічно сумна. Протримавши волелюбного "батька" - 86-річного козарлюгу - більше року в московській в'язниці, нібито для слідства, 29 липня 1776 року "по височайшому повелєнію" Катерини II останнього отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського під суворою таємницею відправлено на Соловецькі острови. Там, серед вод холодного Білого моря, існував монастир, який відігравав роль не релігійного центру, а був місцем заслання та ув'язнення "неугодних" царському уряду. Солдатам і монахам наказали утримувати небезпечного злочинця "безвипускно", із забороною стосунків з ким би то не було,листування, під посиленою вартою.
На "святому соловецькому острові в монастирських мурах під самими баштами - підземні тюрми. Найстрахітливіша камера викладена диким каменем, куди просочувалась вода. В її підземелля закидали найтяжчих Злочинців. Крізь невеличкий отвір у мурі в'язневі подавали харчі і воду. Одежа каторжника перетлівала на лахміття, нігті виростали як пазурі, закутані в кайдани обидві ноги і ліва рука не дозволяли відбиватися від щурів, які зграями нападали обгризаючи ніс, вуха, пальці. В'язні в таких камерах не довго жили. Вони або ставали блаженними, тобто божевільними, або вмирали. В такому "кам'яному мішку" 25 років тримали Петра Калнишевського. За весь цей час монахи не знали "кто етот опасный преступник"
Випускали з камери тричі на рік: на Різдво, на Великдень та Преображення. Указом від 2 квітня 1801 р. цар Олександр І звільнив Петра Калнишевського. Побачивши його цар жахнувся. Волосся 110-річного в'язня сягало до землі, одягу майже не було, він оглух і осліп. За маніфестом царя ув'язнений одержав "волю". Довголітній старець залишився на острові в монастирі до самої смерті. Помер Петро Калнишевський 31 жовтня 1803 року.
У 1887 р. український історик Дмитро Яворницький, шукаючи сліди запорозьких ватажків, приїхав на Соловки і під стінами головного монастиря побачив три надмогильні плити. Напис на одній з них
свідчив: "Здесь погребемо тело в бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожеской грозной Сени козаков атамана Петра Калнышевскава". Молодий вчений знайшов також документи в архівах монастиря, розмовляв з ченцями, записав з їх уст перекази про перебування цього першого українського мученика у підземних в'язницях (Половецького кремля.
Пізніше історик писав про Петра Калнишевського у своїй праці Історія запорозьких козаків".
Коли у 1965 році у видавництві" Дніпро" вийшла книга Івана Миколайовича "В пошуках скарбів", в якій автор розповідає історію зстаннього кошового отамана та історію пошуку могли Д. Яворницьким, вона була сприйнята з великим ентузіазмом і справила неабияке враження на всіх патріотично настроєних українців: ті роки були роками національного піднесення.
У тій же книжці: " Десь у 80-х роках минулого сторіччя Соловки відвідав громадський діяч Архангельська М.А. Калнич. Він поцікавився долею запорозького отамана і попросив старих монахів показати йому місце ув'язнення Калнишевського.
Калнич так описує цю камеру: " Житло в'язня має форму лежачого зрізаного конуса з цегли завдовжки чотири аршини і завширшки сажень. і., запліснявілі, повітря затхле, задушливе. У вузькому кінці камери є маленьке віконце вершків шість уквадраті. Промінь світла, немов крадькома, через - три рвами і двоє ґрат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна було тільки в найсвітліші дні, та й то з великим напруженням зору. Після півгодинного перебування в задушливій атмосфері каземату стає тяжко дихати, кров припливає де голови, з'являється якесь безмежне почуття страху... У кожного, хто туї побував, хай він буде найсуворішою людиною, мимоволі виривається : грудей якщо не крик жаху , то тяжке зітхання, і з язика злітає запитання "Не вже тут можна жити? Невже люди були настільки міцні, що могли витерпіти роки цього могильного життя.
Літні монахи розповіли Яворнйцькому ще жахливіше: "...Колі кошового перевели з Прядиленої камери в інше приміщення то від нього залишилося в камері більше як на два аршини нечистот; що, провівши тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; що нього, як у звіра, виросли великі пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з ґудзиками, розпався на лахміття і звалювався з плечей".
Сам Імператор Олександр І, а пізніше і Дмитро Яворницький жахнулись, побачивши цей каземат. Тут тоді було повно пацюків, і : дозволом спустити в'язневі палицю, щоб відігнати їх, потрібно буї звертатися аж до Петербурга.
Соловецький святий острів став уже за наших часів місце ув'язнення та загибелі багатьох українців. В пам'яті українського народу завжди буде жити згадка про останнього кошового отамана Запорізької Січі - Петра Калнишевського.
ІІІ.
Майбутнє сучасної України - це її молодь, яка повинна знати і пам'ятати - найвизначніші події з історії своєї держави, оскільки у народу, який не має минулого, не може бути і майбутнього.
З давніх-давен людям було відоме " дерево життя " - гілочка, на якій ростуть три листочка. Перший листочок - символ минулого, другий - сьогодення, третій - майбутнього. Зображення " дерева життя ", які карбувалися на камені в
далекі часи, дійшли до наших днів. Це свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв'язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це розуміти ? Все, що ми маємо нині - наслідки минулих подій, а те, що відбувається зараз, породжує майбутнє.
Отже , лише пам'ятаючи про помилки минулого , ми можемо сьогодні будувати майбутнє, вибравши, враховуючи досвід минулих поколінь, правильний напрямок, а він для будь - якої нації, представники якої бажають щастя, миру та процвітання своєму народові, - один , і незважаючи на всі труднощі та перешкоди, продовжувати любити і творити свою суверенну і демократичну державу.
З віків страждань, з віків руїни
Крізь кров'ю зрошені літа
Встає нова моя Вкраїна,
Моя Вітчизна золота.
Встає прекрасна і незнана
Назустріч сонцю і імлі,
Неначе мрія тих гетьманів ,
Які за неї полягли.
Встає у сяєві свободи,
Вороже топчуче ярмо .
А ми , сини п народу ,
На хрест за неї підемо.
Loading...

 
 

Цікаве