WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Становище українських земель після монголо-татарських навал та їх завоювання Литвою - Реферат

Становище українських земель після монголо-татарських навал та їх завоювання Литвою - Реферат


Реферат
на тему:
"Становище українських земель після монголо-татарських навал
та їх завоювання Литвою"
Питання про татарську навалу й долю української людності на території якої татари простягли своє "іго", належить до одного з найбільш спірних в історії України. Довгий час в російській, польській і навіть в українській історіографії панувала версія про повне запустіння України після татарської навали. Нібито всі міста були зруйновані, села попалені, а населення втекло - переважно на Суздальщину. Таким чином встановлювана "приємність" - наступність Суздальщини, а за нею Московщини від України, мовляв, не лише князівська династія, а навіть людність прийшла з України.
Першу підставу для цього подали літописи, які в сильних виразах описували
спустошення України ("учиниша землю пусту"; "в місті не зосталося живої душі"; "держава Київська ні во що обратиша"). Не зважаючи на те, що в різних джерелах, як і раніше, згадується і міста, і людність України, стара польська і російська історіографія прийняли на віру ці гіперболічні вислови літописів. У середині XIX ст. польський історіограф М. Грабовський доводив, що спустошену Україну залюднило польське селянство. М. Максимович подав суттєву критику цієї теорії.
В історіографії довгий час панувала теорія запустіння України й міграції людности на північ. В. Ключевський наприкінці XIX ст. писав, що "Подніпров'я на довгі часи стало пустелею з бідними рештками давньої людности", бо, мовляв, основна її маса емігрувала на захід - до Галичини та на північ - до Суздальщини.
З'являються теорії, автори яких намагаються довести, що Україна за
великокнязівської доби була залюднені великоросами, які по татарській навалі
перейшли на Суздальщину, а подніпрянські землі колонізували українці з
Галичини. Цю теорію на початку XX ст. відновив академік О. Соболевський.
М. Грушевський не припускав можливосте повного спустошення України. Він
гадав, що людність південної України ще під час половецьких нападів
призвичаїлась рятуватися від ворога у лісах, ярах, болотах та печерах і, коли
минала небезпека, верталася додому й відкопувала закоиане добро. Жадних підстав вважати, що людність України тікала на Суздальщину - нема. Інша справа - еміграція боярства: воно мало для цього підстави вже в XII ст. у зв'язку з занепадом державного життя в Україні і розкладом дружинного устрою та даірського життя.
Могли емігрувати - духовенство, яромисловці, купецтво, але сільська маса не мала для цього підстав. Тож нема сумніву, що дотатарська ліодність задержалася в лісовій смузі - в полянсько-деревлянському та сіверському Поліссі. Там не було жадної небезпеки і там в народів збереглися діяяектологічні прикмети дотатарських часів.
В південігій частині України, яка найбільше потерпіла від татур, залишились топографічні і хореографічні назви дотатарських часів, а це свідчить, що зміни населення не було.
Татари, провадячи боротьбу з князями, намагаючись ослабити їх, використовували для цього сільські маси. Багато було випадків, коли вони переводили сільську людність безпосередньо під свою владу, доручаючи їй "сіяти пшеницю та просо".
Таким чином постали так звані "татарські села" і "татарські люди".
На ґрунті порівняльної забезпечности "татарських людей" та "татарських сіл" в
Україні почався антикнязівський рух: опинившись без князя та його урядовців,
деякі села цілком задовольнялися своїм становищем - залежністю безпосередньо від татар і працею на їхні замовлення. Найсильнішим був цей рух на Західній Україні, зокрема у так званих полоховцях: так називали населення між рр. Богом та Случчю.
Питання про болоховців належить до не зовсім з'ясованих, хоч викликало воно значну літературу. М. Грушевський вважав болоховців за промисловців, які відірвалися від осель і займалися "уходництвом": рибальством, ловецтвом. Мали вони свої міста: Деревич, Губин, Кобядь, Кудин, Городець, Дожський. То була стара українська людність, можливо з домішкою чорноклобуків. Мали своїх князів, але з Володимирової династії. З приходом татар вони добровільно перейшли під зверхність їх. "Татарські люди" творили автономні громади, які нагадували громади до-князівських часів. Татари навіть не призначали до їх сіл своїх постійних урядовців.
Пріле було становище боярства та купецтва: посол папи Інокентія IV де Пляно-Карпіні в 1245-46 рр. писав, що татари "визначних і старших ніколи не милують".
Перебільшено уявлення про повний розгром міст. Пляно-Карпіні застав у Києві бояр, тисяцького. Звичайно, місто зазвало багато руйнації, але навіть церкви не всі були знищеві.
Той же Пляно-Карпіні писав, що з ним їхали до Києва купці з Царгороду, Польщі, Австрії, Франції, з Генуї, Пізи, Венеції. З цього видно, що навіть зовнішня торгівля Києва не зовсім припинилась. Не були знищені цілком і інші міста, які дуже потерпіли від татар: Чернігів, Володимир-Волинський, Галич - залишились столицями князівств. Не знищений був дорешти й Переяслав, бо згадується його в літопису 1245 року.
Звичайно, не можна навіть приблизно встановити, скільки люду загинуло від татарської навали. Тому цікава кожна спроба визначити це число. У 1286 р.
Галицький князь Лев наказав иеревести обчислення жертв татарської навали в
Галичині: обчислено дванадцять з половиною тисяч чоловіка. Проте, року 1093 у Києві на різні хвороби померло так багато люду, що з Пилипового дня (мабуть, 14 листопада) до м'ясопусту продано понад сім тисяч корст (трун). А скільки поховано без трун?
Татари зайняли степи й відрізали південні українські поселення. Відрізано Тьмуторокань, міста Шарувань та Сугров. У зв'язку з татарською навалою 1223 року згадується "вродників". Так, очевидно, називали українське населення, відірване від України половецькими ордами. Вони не мали постійної оселі, на що вказує сама назва Їх, але зберігали християнство. В 1223 році вони брали участь в битві над Калкою. Спочатку їх отаман, Пласконя, цілував хрест князям, що буде допомагати їм, а потім зрадив і видав князів татарам. У низці західньоевропейських джерел - в листах папи Григорія 1227 року і Угорського короля Бели IV 1264 року - згадується країну "Бродинію" на схід від Київської Руси.
Доля Київського князівства після татарської навали неясна. Перед навалою Київ дістав був Данило, князь Галицький, але не залишився там, а призначив замість себе воєводу Дмитра. В 1241-1246 роках ним знов володів Михайло з Чернігівської династії, що був Київським князем раніше. В 1246 році князем Київським став, з ласки хана, Ярослав Суздальський, але Київ уже не приваблював, і Ярослав призначив туди свого намісника. Того ж 1246 року Ярослав помер, як казали, від отрути, вертаючись з Монголії, від великого хана Гаюка. "Ярлик" на Київ та "Руську землю" дістав Ярославів син, Олександер, але до Києва не поїхав, а залишився в Новгороді і здобув "ярлик" на Володимир. "Київ вийшов з-ігід впасти князів староїдинастії, - писав М. Грушевський. - Його історія як
Loading...

 
 

Цікаве