WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр. - Контрольна робота

Причини та наслідки агресії більшовицької Росії. УНР в кінці 1917 – початок 1918 рр. - Контрольна робота


Контрольна робота
З дисципліни:
"Історія України"
на тему:
"Причини та наслідки агресії більшовицької Росії.
УНР в кінці 1917 - початок 1918 рр.
Запорізька Січ - козацько-демократична республіка, продовжувач державотворчих традицій"
У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. в Петрограді перемогло збройне повстання, очолюване більшовиками
Полії у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас
підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, - партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склалося у Києві.
Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового уряду, керівництво Центральної Ради прийняло резолюцію, в якій засуджувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захищати Тимчасовий уряд, українські партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієї революційної демократії.
Центральна Рада вважала, що в такій ситуації можливий єдиний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 p. був оголошений текст /// Універсалу Центральної Ради. "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою... - говорилося в Універсалі.- Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів".
М.Грушевський наголошував: на тому, що подібна "широка автономія об'єктивно дає початок "її перетворенню у "повну державу '*. І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є "повною державою": 22 січня IV Універсал Центральної Ради сповістив, що "віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, не від кого не залежною державою". Зрозуміло, були й інші чинники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак, з точки зору еволюції "чистих" державних форм, цей шлях є закономірним.
З цього часу досить активно відбувається процес формування і удосконалення державного ладу УНР.
Організація центральної влади. Особливе місце в структурі вищих органів УНР займала Центральна Рада. 'У III Універсалі міститься конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена українським народом "разом з братніми народами України... берегти права, здобуті боротьбою", а в IV Універсалі сказано: "Ми, Українська Центральна Рада, представниця робочого народу - селян, робітників і солдатів".
У деклараціях Генерального Секретаріату вживаються правові означення Центральної Ради: "законодавчий орган", "представницький орган", нарешті, "революційний, демократичний парламент".
Проте, не зважаючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну специфіку.
По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно декларувалося, що вона є тимчасовим органом, який має припинити свою діяльність, після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. По-друге, Центральна Рада формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних громадських організацій.
Прагнучи у питаннях державного будівництва спиратися на всі соціальні верстви населення України, Центральна Рада намагалася розширити свою соціальну базу. Саме з цією метою на початок грудня 1917р. був спланований І Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів. За нормами представництва депутати з'їзду мали представляти усі українські землі.
Свої наміри щодо цього з'їзду мали і більшовики України. Вони намагалися шляхом переобрання складу Центральної Ради перетворити її на зразок російського ЦВК*.
Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів розпочав свою роботу 4 грудня 1917 р. у Києві. На нього прибуло понад 2000 депутатів, переважно селян, серед яких більшовики складали трохи більше 100 чоловік. Зрозуміло, що при такому співвідношенні сил з'їзд висловив повну довіру і підтримку Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. В резолюції з'їзду, зокрема, говорилося: "З проголошенням Третього Універсалу Центральна Рада стала на шлях широких соціальних і політичних реформ і приступила до скликання Українських Установчих зборів, яким єдино Центральна Рада може передати усю повноту влади в Україні... З'їзд вважає переобрання Центральної Ради несвоєчасним і недоцільним".
Більшовики були змушені залишити з'їзд і переїхати до Харкова, де провели свій окремий з'їзд.
Незважаючи на всі свої зусилля, лідери Центральної Ради не змогли швидко добитися повноцінного територіального представництва, хоча це питання не сходило з порядку денного практично до останньої хвилини існування Центральної Ради. Підсумок проблем представництва підбивався 20 березня 1918 р. На засіданні Малої Ради виступив М.Грушевський. Він нагадав, що склад Центральної Ради поповнився новими організаціями українських мас, які одна за одною виходили на політичну арену. Центральна Рада прагнула якнайскоріше передати своє місце представництву, утвореному на підставі виборчого права української землі.
Приймалися окремі акти, що визначали правові засади діяльності Центральної Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 p. було схвалено закон про утримання Центральної Ради за державний кошт, 16 квітня 1918 р, - закон про недоторканість членів Центральної Ради, тобто вони користувались такими ж правами, як і "класичний" парламент. 9 квітня Центральна Рада затвердила закон про право безмитного придбання книжок та інших видань бібліотекою Центральної Ради.
Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат. Після оголошення IV Універсалу Генеральний Секретаріат перетворився на Раду Народних Міністрів.
Уже після утворення УНР український уряд пережив чимало криз,
Перед українським урядом постали ті ж самі проблеми, що й перед Центральною Радою. Це були соціально-економічні проблеми і проблеми державотворення.
У галузі державотворення після проголошення УНР на перший план постає проблема, яка полягала в прагненні розділити "сфери впливу" між Генеральним Секретаріатом і самою Центральною Радою, хоча вона так і не дістала свого розв'язання. В результаті сталося так, що Центральна Рада як законодавчий орган і Генеральний Секретаріат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Наприклад, протягом грудня 1917 р. і Центральна Рада, і Генеральний Секретаріат зверталися до проблеми ціноутворення. На жаль, навіть конституція УНР не вирішила цієї проблеми.
Однак за тих умов українській справі значно більшої шкоди завдавало не протистояння "гілок влади", а партійні чвари йсуперечки між політичними силами, які реально впливали на державне будівництво.
Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрямі формування державного механізму, ухваливши 25 листопада 1917 р. закон про порядок видання нових законів, відповідно до якого залишалися "в силі до прийдучих змін законодавчим порядком усі державні уряди і установи, які зоставалися на території Української Народної Республіки по день 7 листопада 1917. p.". Цей акт фактично заклав правові основи державного будівництва, Видані ще до жовтневого перевороту універсали й декларації мали здебільшого політичний і пропагандистський характер та були розраховані на тривалий переговорний процес з російським центром щодо кожного генерального секретаря, кожного конкретного повноваження. Проте жовтневі події в Петрограді докорінно змінили ситуацію і поставили Центральну Раду перед необхідністю терміново будувати державу в повному обсязі.
Як відомо, в аналогічній ситуації більшовики ламали стару державну машину. Лідери Центральної Ради, навпаки, прагнули пристосувати її до потреб національного самовизначення. Наприклад, відповідно до спеціального закону, ухваленого Центральною Радою 9 грудня 1917р., функції Головної скарбниці та Українського Державного Банку виконували Київська губернська скарбниця та Київська контора Держбанку.
Варто звернути увагу й на таку деталь. Одні інституції починали діяти ще до того, як відповідним чином "легалізувалися". Так, посада Генерального контролера існувала ще в першому складі Генерального Секретаріату, однак 23 березня 1918 р. його канцелярія подає на розгляд Центральної Ради проект закону "Про тимчасову
Loading...

 
 

Цікаве