WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Походження назви “Русь” і “Україна” - Реферат

Походження назви “Русь” і “Україна” - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Походження назви
"Русь" і "Україна"
Походження назв Русь, руський остаточно не з'ясоване. З цього приводу вже понад двісті років ведеться жвава дискусія й існує широка наукова література з розмаїтими, часом, полярно протилежними поглядами на цю проблему вчених різних поколінь. Були спроби пояснити назву Русь як запозичення і шукати її витоки то в Скандинавії (у варягів), то серед іраномовних народів (сарматів). Інші вчені вважають цей етнонім споконвічно місцевим і його коріння шукають на Середній Наддніпрянщині. Однак дослідження етимології слова Русь має суто наукове значення. Для становлення національної самосвідомості східноєвропейських народів вирішальне значення мало не походження цього етноніма (норманське, іранське, автохтонне чи якесь інше), а історія його вживання в суспільно-політичній практиці різних державних утворень і в науковій літературі різних історичних періодів.
Слово русь мало збірне значення (як знать, назви племен чудь, сербь, а також чернь, челядь та ін.), а одиничне значення - русин (множ. русини), як чудин, болгарин та ін. Деякі дослідники твердять, що в середині І тис. н. е. існувало окреме східнослов'янське плем'я русів. Але це припущення малоймовірне, бо руси, якби вони справді були як окреме плем'я, мали б уже досить високу матеріальну культуру, яка не могла б зникнути безслідно. Однак жодних слідів так званих русів археологи досі не виявили. Про таке плем'я нічого не сказано і в "Повісті минулих літ", яка перераховує всі основні східнослов'янські племена та їхні союзи.
Етнонім рус (hrus) уперше згадується в сирійській хроніці VI ст. н. е. стосовно якогось населення в Північному Причорномор'ї (можливо, окремого племені), етнічна атрибуція якого невідома. Цілком вірогідно, що на Середній Наддніпрящині цей етнонім мав також паралельну форму рос, відображену аж донині в топоніміці цього реґіону. Тут течуть річки Рось з її притоками Роська та Росава, яка має притоку Росавку, а також Росавиця (Роставиця). За припущеням деяких істориків, у давнину Россю називалася і якась річка на Чернігівщині, про яку в Іпатському списку літопису під 1187 р. сказано: "У той же рік пустошив [хан] Кончак по [ріці] Росі з половцями. А після цього стали вони часто пустошити по Росі в Чернігівській волості" ("Літопис Руський", с. 343). Найвірогідніше, що роси (руси) в середині І тис. до н. е. - це одне з іраномовних сармато-аланських племен Середньої Наддніпрянщини, яке, можливо, входило в антський племінний союз. Назва роси - руси у своїй основі могла мати найменування річки. Густинський літопис свідчить, що назва Русь - "от реки глаголемая Рось" (Полн. собр. русск. летоп., т. II, СПб, 1843, с. 236). У процесі слов'янізації місцевого іраномовного населення етнонім рос (рус, русь) разом з іншими мовними елементами був сприйнятий слов'янами.
Паралельне вживання термінів з коренями рос і рус засвідчене і в давніх історичних документах. У східних джерелах переважає термін руси, у візантійських - роси, у західноєвропейських - руси (але іноді й рос, роси), a в давньоруській писемності переважають назви Русь, руський, хоч зрідка трапляється й росьский ("Правда Росьская"). Однак, край, у якому жили руси (чи роси), мав назву лише Русь.
Який термін давніший - рось чи русь - і досі не встановлено. Одні фахівці вважають давнішим русь (M. Тихомиров), інші - рось (Б. Рибаков), але обидві назви, без сумніву, дуже давні й сягають перших століть нашої ери.
Є підстави вважати, що руссю спочатку називалися антські вояки-дружинники, а від них ця назва згодом перейшла на найпівденніший протоукраїнський союз племен - полян у трикутнику між Дніпром, Ірпенем та Россю (літописець відзначає: "поляне, яко нынЪ зовомая русь"). На час утворення давньоруської держави (очевидно, протягом VIII-IX ст.) назва Русь поширилася на всю Середню Наддніпрянщину, точніше - на Київщину, Чернігівщину і Переяславщину, які стали ядром Київської Русі. Згодом Руссю стали вважати всю Київську імперію.
У давньоруських джерелах термін Русь має подвійне значення: Русь первісна, наддніпрянська і Русь - уся Київська держава разом з приєднаними до неї землями неслов'янських племен і народів.
Подвійне розуміння назви Русь було поширене не тільки серед східних слов'ян, але й за рубежем, зокрема у Візантії. Наприклад, у творах візантійського імператора X ст. Костянтина Багрянородного йдеться про "далеку Русь" і протиставлювану їй "близьку Русь" у первісному, найдавнішому значенні цього терміна - як східнослов'янські землі над Дніпром.
Отже, Руссю споконвічно називали сучасну територію України, а прикметник руський вживався як самоназивання українців. Щоправда, у "Слові про Ігорів похід" засвідчений також етнонім русичі. Але він трапляється лише в цьому творі як авторський неологізм, "своєрідна формула високого стилю староруського поета"46 і ніколи практично більше не вживався.
Етнічне визначення руський у розумінні "український" безперервно зберігалося протягом багатьох століть. Русинами називали себе українці у Великому князівстві Литовському, а у львівських міських книгах від 1599 р. навіть використовується термін "руська нація" (Natio Ruthenica). Тогочасні джерела переконливо засвідчують, що населення України та Білорусі чітко відокремлювало себе від московитів. У часи Козаччини для українців також природною і звичною була стара назва їхнього краю - Русь, а їх самих - русини. Та й уся Західна Європа протягом багатьох віків на означення України вживала назву "Русь". Особливо стійкою ця назва виявилася в західному реґіоні України. Навіть у XIX ст. прикметник руський (тобто "український") ще входив до назв різних західноукраїнських політичних партій, літературних і наукових угруповань, альманахів, окремих праць тощо. Наприклад: "Головна руська рада" - перша українська політична організація в Галичині, що виникла у Львові 2 травня 1848 р., просвітнє товариство "Галицько-руська матиця", "Собор руських учених" (1848 р.), "Руська трійця" (українські письменники М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький), чотиритомна "Історія літератури руської" (тобто української) О. Огоновського та ін.
З етнонімами русь, руський пов'язана і самоназва русин, русини, ким називали (а подекуди й досі називають) себе прикарпатські й закарпатські українці. Цю ж назву зберігає корінне українське населення Словаччини, Польщі, Югославії, Румунії, на відміну від емігрантів-українців.
Таким чином, етноніми русь, руський, русинський - давні й органічні для українців
Loading...

 
 

Цікаве