WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Литовсько-Польський період - Реферат

Литовсько-Польський період - Реферат

посаг, у спадщину, здавали в оренду, обмінювали та продавали. Світська влада дедалі активніше проникає у церковне життя. Тепер вже не митрополит призначав єпископів, їх висували або ж пани-рада, або ж сам великий князь, що відкрило доступ до вищої ієрархії світським особам, які не тільки не переймалися церковно-религійними інтересами, а виявляли виключно матеріальну заінтересованність, зберегаючі при цьому свої світськи звичаї: полювання, банкети, насильства, розпусне життя. Дійшло до того, деякі авантюристи приймали духовний сан, підкупом займали місця єпископів, а потім розпродавали ікони, землі. Негідно поводилось навіть і найвище духовенство. Так митрополит Онисифор Дівочка був звиновачений у двоєженстві; епископ Кирило Терлецький постав перед судом за підозрою в згвалтуванні та вбивстві; єпископ Ион Борзобогатий вимагав у прихожан плату за відвідування церкви.
Трагедиєю Православної Церкви було те що вона значно поступалася перед католицькою своєю освітою. Східня Церква культурно зубожіла і її література обмежувалася церковно-богослужебними книгами та книжками для побожного читання, а цього було замало для культурно розвиненої людини. Така людина мусіла звертатися до латинського, польського письменства. До польсько-латинської школи тяжко було попасти українцеві, а українські школи стояли низько. Голодне, неосвічене православне духовенство втрачало авторитет в народі.
У боротьбі за піднесення Православної Церкви виступали собори та братства. Першим Обласним Собором, постанови якого збереглися, був Віленський. Скликаний митрополитом Йосифом Солтаном у 1508-1509 рр. В ньому брали участь всі єпископи, сім архиєпископів, шість ієгуменів, сім протопопів та священники. Собор засудив купівлю катедр та парафій замість соборного обрання і наказав відлучати від Церкви тих, хто так робить. Єпископів, які висвячували таких "безчинників" вирішено позбавляти сану. Суворо засуджував Собор священників-удівців, які не йшли в манастир: "всі священники, не маючи жен, не священствують"… "простець, згрішивши, за свою тільки душу дасть відповідь Богові. А священик многих соблазнить людей!" Багато уваги приділено патронам. Що роздавали "хліб духовний", але Собор у тій справі не міг нічого сутнього добитися, бо патронами були королі та великі пані. Собор шукав компромісового виходу: намагався нормувати відносини, вимагав благословіння єпископів для обраних патронами священників і забороняв патронам звільняти їх самовільно. Було ще багато соборів після Віленського, але про них немає докладних відомостей.
Церковні братсва існували в Україні з глибокої давнини, але розгорнули вони свою діяльність головним чином з ХVIст. Церковні братства засновувалися при церквах: Львівське-Успенське, Луцьке- Чеснохресне, Київське-Богоявленське і т. д. Найстаршим братством було Львівське.
Завданням церковних братств було дбати про зовнішній порядок у храмі, про задоволення його матеріяльних потреб, піклуватися про хворих. Члени братства платили внески, на які влаштовувано свята - "кануни". Згодом вони розширили свої завдання: допомагали членам, які попали в біду; виступали перед судами і самим королем в обороні Православної Церкви; брали участь у спробах відновити єпископію у Львові. Бачачи занепад освіти, братства стали організовувати братські школи. Особливу славу здобули школи Львівського та Київського братств.
Братства спочатку були переважно організаціями міщан, але поволі набули всестанового характеру. Більшість членів Луцького братства були шляхтичами, а в Київському було багато духовенства. Братства рішуче виступали проти патронату, проти польсько-католицької пропаганди, проти національних і религійних обмежень українців, проти ненормального життя духовенства, намагаючись впливати на висвячення гідних пошани людей. Таке "втручання"світських людей, міщан у церковні справи й прерогативи єпископів викликало з їх боку невдоволення .
У1586р. приїхав в Україну Антіохійський патріярх Йоаким і братчики звернулися до нього за порадою. Ознайомившись з непорядками в Православні Церкві та заходами братчиків для оздоровлення Церкви, він не тільки благословив їх, але й в грамоті своїй дав низку порад та доручень. Львівське братство мало стати зразком для інших братств. Мало стати центром організації, яка охоплювала всю Україну. Йому надано право контролювати моральність членів і навіть право відлучати їх від Церкви. Воно мало право слідкувати не тільки за своїми членами, а й за духовенством включно з митрополитом та єпископами. Щоб жили і служили вони Церкві згідно з апостольськими правилами. Царьгородський патріярх Єремія підтвердив 1589 року розпорядження Йоакима і затвердив права братств на духовну цензуру Церкви. Під час своєї подорожі по Україні патріярх рішуче став на боці братств, деградував Онисифора Дівочку і ряд неправно поставлених священників.
Діяльність братств була кроком революційним і, природно,. викликала, як згадано вище, незадоволення владик, яке підсилювалося іноді не зовсім тактовними акціями братчиків. Деякі з владик в гострій формі висловлювали своє обурення. Особливо Гедеон Балабан, єпископ Львівський, мав гострі конфлікти з братчиками.
Говоря про занепад Православної Церкви в Україні, не можна забувати того, що, після величезного піднесення, поступово занепадала й Католицька Церква. Ряд негідних свого становища пап підривали пошану до папства взагалі; до того додати появу на папському престолі пап та антипап, які поборювали один одного. Розкішне життя кардиналів та єпископів, які в Німеччині були одночасно світськими володарями, такі компромітуючі явища, як симонія - продаж церковних катедр, індульгенція, що пізніше стала оплатою за відпущення гріхів - все це підривало велич та могутність Католицької Церкви.
Сильнішим і небезпечнішим для Православної Церкви був вплив німецької реформації. Ще в XVст. Краків став осередком гуманістичних ідей, які ширилися в Італії та Німеччині. Видатні німецьки гуманісти - Цельтес, Бебель та інші - працювали в Кракові, куди приїздила вчитись українська молодь. Двір королеви Бони був притулком гуманистів і сприяв ширенню їх ідей. Другий шлях ішов безпосередньо з Німеччини через Кенісберг, Гданськ, Торн, де друкували лютеранські твори не тільки німецькою, але й польськими мовами. В Україні та Литві ширилися протестанські вчення переважно лівих - антитрінітаризму, кальвінізму, соцініянства. Назагал протестанські рухи не мали глибого впливу в Україні: приєдналася до них лише невелика група аристократії, переважно одного покоління, бо діти здебільшого відійшли від тих рухів. У народні глибині ці вчення не просякли. М. Грушевський нараховував, що в часи найбільших успіхів
Loading...

 
 

Цікаве