WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Політичні сили в Україні після лютневої революції 1917 р.. Утворення Центральної Ради - Реферат

Політичні сили в Україні після лютневої революції 1917 р.. Утворення Центральної Ради - Реферат

ПОЛІТИЧНІ СИЛИ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 р.
УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
У ніч з 24 на 25 жовтня 1917 року в Петрограді перемогло збройне повстання очолюване більшовиками.
Події у Петрограді вітала пробільшовицьки настроєна частина трудящих України, однак переважна більшість її народних мас підтримувала політику партій, які входили до складу Центральної Ради, - партій соціальних реформ і національного відродження. Тому перехід в Україні влади до Рад більшовикам вдалося здійснити лише в пролетарському Донбасі. В більшості ж районів України події розвивалися інакше. Особливо напружене становище склалося у Києві.
Одержавши повідомлення про повалення Тимчасового уряду, керівництво Центральної Ради прийняло резолюцію, в якій засуджувалось збройне повстання у Петрограді. Не маючи підстав захищати Тимчасовий уряд, українські партії все ж таки висловилися проти переходу влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, бо вони не представляли всієї революційної демократії.
Центральна Рада вважала, що в такій ситуації можливий єдиний вихід, щоб вона стала дійсною, фактичною, крайовою владою, - це утворення Української Народної Республіки. 7 листопада 1917 року був оголошений текст III Універсалу Центральної Ради.
"Віднині Україна стає Українською Народною Республікою… - говорилося в Універсалі. - Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів".
Михайло Грушевський наголошував: на тому, що подібна "широка автономія об'єктивно дає початок її перетворенню у "повну державу". І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є "повною державою" : 22 січня IV Універсал Центральної Ради сповістив, що "віднині УНР стає самостійною, не від кого незалежною державою". Зрозуміло були і інші чиновники (конфлікт з Раднаркомом, проблеми міжнародного визнання), що зумовили рішучий поворот до повної незалежності, однак з точки зору еволюції "чистих" державних форм, цей шлях є закономірним.
З цього часу досить активно відбувається процес формування і удосконалення державного ладу УНР.
Організація Центральної влади. Особливе місце в структурі вищих органів УНР займала Центральна Рада. У III Універсалі міститься конструкція, згідно з якою Центральна Рада поставлена Українським народом "разом з братніми народами України… берегти права, здобуті боротьбою", а в IV Універсалі сказано "Ми Українська Центральна Рада, представниця робочого народу - селян, робітників і солдатів".
У деклараціях Генерального Секретаріату вживаються правові означення Центральної Ради: "законодавчий орган", "представницький орган", нарешті, "революційний демократичний парламент".
Проте, незважаючи на всі ознаки парламенту, Центральна Рада мала свою певну специфіку. По-перше, від самого початку в основоположних документах Центральної Ради постійно декларувалася, що вона є тимчасовим органом, який має припинить свою діяльність, після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. По-друге, Центрально Рада формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних, громадянських організацій.
Прагнучи у питаннях державного будівництва спиратися на всі соціальні верства населення України, Центральна Рада намагалася розширити свою соціальну базу. Саме з цією метою на початок грудня 1917 року був спланований I Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та солдатських депутатів. За нормами представництва депутати з'їзду мали представляти всi Українські землі.
Свої намiри щодо цього з'їзду мали i бiльшовики України. Вони намагалися шляхом переобрання складу Центральної Ради перетворити її на зразок російського ЦВК.
Всеросійський з'їзд Рад робiтничих, селянських та солдатських депутатiв розпочав свою роботу 4 грудня 1917 року у Києві. На нього прибуло понад 2000 депутатів, переважно селян, серед яких більшовики складали трохи більше ста чоловік. Зрозуміло, що при такому співвідношені сил з'їзд висловив повну довiру i пiдтримку Центральній Радi та Секретаріату. В резолюцii з'iзду, зокрема, говорилося: "З проголошенням третього Унiверсалу Центральна Рада стала на шлях широких соціальних i полiтичних реформ i приступила до скликання Українськиx Установчих зборiв, яким єдино Центральна Рада може передати усю повноту влади в Україні… З'їзд вважає переобрання Центральної Ради несвоєчасним і недоцільним".
Більшовики були змушені залишити з'їзд i переїхати до Харькова, де провели свій окремий з'їзд.
Незважаючи на всi своi зусилля, лiдери Центральної Ради не змогли швидко добитися повноцiнного територiального представництва, хоча це питання не сходило з порядку денного практично до останнiй хвилини iснування Центральної Ради. Пiдсумок проблем представництва пiдбивався 20 березня 1917 року. На засiданнi Малоi Ради виступiв Михайло Грушевський. Вiн нагадав, щo склад Центральної Ради поповнився новими органiзацiями українських мас, якi одна за одною виходили на політичну арену. Центральна Рада прагнула як найскоріше передати своє місце представництву утвореному на підставі виборчого права Української землі.
Приймалися окремi акти, що визначали правовi засади дiяльностi Центральної Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 року було схвалено закон про утримання Центральної Ради за державний кошт, 16 квiтня 1918 року - закон про недоторканнiсть членiв Центральної Ради, тобто вони кoристувались такими ж правами, як i "класичний" парламент. 9 квiтня Центральна Рада затвердила закон про право безмитного придбання книжок та iнших видань бiблiотекою Центральної Ради.
Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат. Пiсля оголошення IV Унiверсалу Генеральний Секретарiат перетворився на Раду Народних Мiнiстрiв.
Уже пiсля утворення УНР український уряд пережив чимало криз, зумовленних рiзними факторами, i в результатi за часiв Центральної Ради його склад мав такий вигляд: голова мiнiстрiв - Голубович (укр. с.-р.); мiнiстри: внутрiшнiх справ - Ткаченко (укр. с.-д.); вiйськових i морських справ - Жуковський (укр. с.-р.); судових - Шелухiн (укр. с.-ф.); земельних - Ковалевський (укр. с.-р.); харчових - Колiух (укр. с.-д.); працi - Михайлiв (укр. с.-д.); пошт i телеграфiв - Сидоренко (с. сам.); залiзничних шляхiв - Сокович (укр. с.-р.); фiнансiв - Препелиця (укр. с.-р.); просвiти - Прокопович (с.-ф.); торгiвлi й проимислу - Фещенко-Чопровський (с.-ф.); державний секретар закордонних справ - Любинський (укр. с.-р.); державний контролер - Лотоцький (с.-ф.).
Перед українським урядом постали тiж самi проблеми, що й перед Центральною Радою. Це були соціально-економічні проблеми державотворення.
У галузі державотворення після проголошення УНР на перший план постає проблема, яка полягла в прагненні розділити "сферу впливу" між Генеральним Секретаріатом і самою Центральною Радою, хоча вона так і не дістала свого розв'язання. В результатi сталося так, щоЦентральна Рада як законодавчий орган i Генеральний Секретарiат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Наприклад, протягом грудня 1917р. i Центральна Рада, i Генеральний Секретарiат зверталися до проблеми цiноутворення. На жаль, навiть конституцiя УНР не вирiшила цiєi проблеми.
Однак за тих умов українській справі значно більшої шкоди завдавало не протистояння "гілок влади", а партійні чвари й суперечки між політичними силами, які реально впливали на державне будівництво.
Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрямі формування державного механізму, ухваливши 25 листопада 1917р. закон про порядок видання нових законів, відповідно до якого залишалося "в силі доприйдучих змін законодавчим порядком усі державні уряди й установи, які зоставадлися на території Української Народної Республіки по день 7 листопада 1917р.". Цей акт
Loading...

 
 

Цікаве