WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Галичина у другій половині 19 століття - Реферат

Галичина у другій половині 19 століття - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Галичина у другій половині 19 століття
Після 1848 р. Галичина, як і раніше, була одними з найубогіших в Європі країв, що спонукало деяких істориків називати її "коморою економічних абсурдів". Одним із найбільших господарських лих цієї провінції була відсутність основних експортних товарів, таких як пшениця чи цукровий буряк, що живили економічний розвиток Східної України. Нездоланну перешкоду розвитку промисловості, навіть у скромних масштабах, становила конкуренція з боку таких високоіндустріалізованих провінцій, як Богемія, Нижня Австрія та Моравія, які легко зводили нанівець кілька невдалих спроб індустріалізації Галичини. Політика Відня лише погіршувала становище. Імператорський уряд не тільки виявляв мало заінтересованості в тому, щоб покращити ситуацію в Галичині, але й виразно сприяв західним провінціям, запровадивши незбалансовані тарифи. Землі, населені західними
Наприкінці XIX національне свідомі західні українці почали називати себе "українцями" - самоназвою, яку раніше стала вживати українська інтелігенція на сході. Відмова від традиційної назви "русин" пояснювалася двома основними причинами: слово "русин" уявлялося надто близьким до слова "русский", і, вживаючи самоназву своїх співвітчизників у Російській імперії, західні українці прагнули підкреслити свою єдність із ними.
До того ж найкрупніші землевласники провінції не поспішали здійснювати економічні зміни, побоюючися, щоб розвиток промисловості не позбавив їх дешевої та численної робочої сили. Відтак Галичина лишалися аграрним суспільством із незначним накопиченням капіталу, слабкорозвинутою внутрішньою торгівлею, низьким рівнем урбанізації, майже непомітною промисловістю, найнижчими заробітками і найвищим відсотком надлишкової робочої сили в імперії. Й лише в останнє десятиріччя століття з'явилися ледве помітні ознаки покращення.
Нехтування Відня Галичиною не повинне створювати враження, ніби ця провінція не мала для імперії великого значення. У 1910 р. тут проживало 15 % підданих монархії. Для земель, де жили західні українці, населення фактично було одним із небагатьох вимірів, що характеризувалися ростом. Його чисельність у Галичині підстрибнула з 5,2 млн у 1849 р. до майже 8 млн у 1910 р. Але це досягнення крило в собі сумнівні переваги, оскільки зростання густоти населення на селі - з 32 чоловік на кв. км у 1780 р. до 102 у 1910 р.- лише поглиблювало соціально-економічні проблеми.
В етнічному складі Галичини також відбулися великі зміни, хоч на перший погляд вони здавалися драматичнішими, ніж це було насправді. Якщо в 1849 р. українці складали половину жителів провінції, на 1910 р. було зареєстровано понад 58 % населення польської національності й лише 40 °о українців. Навіть у Східній Галичині частка українців скоротилася до 62 %. Певною мірою ці зміни пояснювалися переселенням поляків із західної у східну частину провінції, а також полонізацією непольського населення, особливо німців. Проте основною причиною була зростаюча схильність євреїв, відсоток яких у провінції зріс із 6 у 1831 р. до майже 12 у 1910 р., ототожнюватися, принаймні у мові, з поляками.
Проте у фахових заняттях населення провінції відбулися незначні зміни. Українці лишалися народом переважно аграрним. У 1900 р. близько 95% із них займалися сільським господарством. Лише близько 1 % працювали в промисловості (якою б мізерною вона не була) і якихось 0,2%-в торгівлі. Українська інтелігенція, включаючи священиків, являла собою невелику групу, що налічувала десь від 12 до 15 тис. осіб.
Доля селянства. Як і в Росії в 1861 р., звільнення кріпаків у габсбурзькій імперії в 1848 р., піднісши їхній юридичний статус та політичні права, не полегшило економічного становища. В сутності проблема крилась у підвищенні вартості життя й зменшенні прибутків. Основним тягарем, що висів на селянах, був борг за отримані в 1848 р. землі. Спочатку віденський уряд обіцяв власними грішми покрити кошти, пов'язані з передачею землі, але в 1853 р., після відновлення порядку, він переклав на селян більшу частину цих витрат. На додаток селяни підлягали прямому й непрямому оподаткуванню, включаючи утримання шкіл, шляхів тощо.
Та найбільшу лють у селян викликало питання про так звані сервітути. За умовами звільнення кріпаків землевласники зберігали за собою право володіння лісами, пасовиськами (тобто сервітутами), якими раніше могли користуватися селяни. Це означало, що тепер селянин мав платити будь-яку призначену поміщиком ціну, щоб заготувати собі дрова, будівельні матеріали чи випасати худобу. Здебільшого поміщицькі ціни були такими високими, що, як здавалося, легальне кріпацтво до 1848 р. просто замінили економічним закріпаченням. Прагнучи звільнитися від економічного зашморгу поміщиків, тисячі селян зверталися до судів з приводу сервітутів. За свідченням Івана Франка, з 32 тис. судових справ про сервітути, що порушувалися з 1848 по 1881 р., поміщики виграли 30 тис. Результати цих процесів не лишали сумнівів щодо того, кого захищала система Габсбургів.
Із зростанням цін на землю швидко зменшувалися розміри наділів селян, а відтак і їхні прибутки. У 1859 р. середній розмір селянського наділу в Східній Галичині дорівнював 12 акрам; у 1880 р. він зменшився до 7, а в 1902 - до 6 акрів. Іншими словами, відсоток селян, яких можна кваліфікувати як бідняків, тобто які володіли менш ніж 12 акрами землі, зріс із 66 в 1859 р. до 80 у 1902 р. Основною причиною зменшення наділів був поділ землі окремого селянина між його дітьми, середнє число яких у сім'ї становило 3-4. Із зменшенням селянських землеволодінь дедалі зростали великі маєтки, оскільки багатії скуповували землі селян, які вже не могли прожити на своїх крихітних ділянках. Таким чином, у Східній Галичині понад 40 °о орних земель належало близько 2400 великим землевласникам, а 60 % усіх культивованих грунтів розподілялися між сотнями тисяч крихітних селянських наділів.
Невесела перспектива відкривалася перед селянами, що прагнули знайти якісь додаткові джерела прибутку. Найнявшись батраками до поміщиків, вони могли розраховувати на найнижчий заробіток в імперії, що становив близько чверті того, що заробляли в самій Австрії. А ті, хто з відчаю брав у борг у місцевих лихварів (ними переважно були євреї-шинкарі на селі та крамарі в місті, оскільки банків не існувало), ризикували провалитися в економічну прірву. З огляду на річні процентні ставки -від 150 до 250 (ще одна причина того, чому капітал обертався у лихварстві й не вкладався в промисловість) невеличкий борг, що мав допомогти селянинові протриматися до наступного врожаю, за короткий час виростав у страшенний тягар. Наївні та неспритні селяни могли через власну необачність зазнати великих збитків; місцеві лихварі часто заохочували їх пити чи купувати в позичку, а через певний час, коли наростали проценти, виставляли їм величезний рахунок. Якщо селяни не сплачували боргів, лихвар відбирав у них землю й продавав її з молотка.
Міста й торгівля. У великих і малихмістах проживало лише близько 10 % населення Галичини. Як і належало сподіватися, відсоток українців у міських осередках був зовсім невеликим: у 1900 р. понад 75 % міських жителів провінції розмовляли польською мовою, 14 %- українською, а решта - німецькою. Навіть у Східній Галичині українці складали лише 25-ЗО % міського населення - майже стільки ж, як і поляки. Проте в східних частинах провінції 40-45 % міських жителів складали євреї, а в деяких містах, як, наприклад, Броди, понад 70 % мешканців були євреями. Зростання населення міст відбувалося нерівномірно. Якщо у Львові - культурному, адміністративному та економічному центрі Східної Галичини - воно зросло з 70 тис. у 1857 р. до понад 200 тис. у 1910 р., то в більшості інших міст цей процес перебігав повільніше.
Як і в інших країнах, основна економічна функція міст полягала в торгівлі та комерційній діяльності. А говорити про торгівлю на західноукраїнських землях означало говорити про євреїв, оскільки вони цілком опанували цей сектор економіки. Саме євреї виступали посередниками між селом і містом. Дрібні єврейські торговці привозили у занехаяні села сучасні товари (сірники, гас), а
Loading...

 
 

Цікаве