WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Анна Ярославівна - велика князівна Київської Русі - Реферат

Анна Ярославівна - велика князівна Київської Русі - Реферат


Реферат
на тему
Анна Ярославна - велика князівна Київської Русі
Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого і княгині Інгігерди, Анна Ярославна народилася, ймовірно, 1024 року. Зростала у Києві, освіту здобула при князівському дворі, де навчалася у приватних учителів грамоти, історії, іноземних мов, математики, ма-лювання.
Наприкінці 40-х - на початку 50-х років XI століття Київська держава встановлює дружні стосунки з Францією, з королівською
династією Капетінгів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну.
Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду великого князя на шлюб з престарілим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиден-ції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа. 14 травня 1049 року у стародавній французькій столиці Реймсі, у день Трійці, у Реймському кафедральному соборі відбулося вінчання. Вінчав молодих архієпископ Рейнський Гі де Шатільйон. Анна як королева Франції прийняла католицьку віру.
1060 року король Генріх помер, i Анна стала регентшею під час правління свого сина Філіппа I (1060-1108). Разом з ним підписувала державні папери, ставлячи підпис кирилицею. Вдруге вийшла заміж Анна за графа Рауля III з роду де Крепі і Валуа. У 1062 році у лісі під Санлісі під час полювання, до якого Анна, як справжня слов'янка, мала великий інтерес, граф викрав її, відвіз до себе в замок і вступив з нею у таємний шлюб. Покинута графова дружина, Елеонора Брабантська, поскаржилася Папі Римському на підступного графа. Папа наказав розірвати шлюб, але закохані зігнорували цей наказ. 12 років подружжя прожило разом аж до смерті графа.
Вчені припускають, що після смерті Рауля Крепі 1074 року Анна таємно відвідала Київ, але потім повернулася у Францію, продовжувала правити разом із сином і підписувала укази і розпорядження, в яких називає себе вже не королевою, а "матір'ю короля". У Софії Київській збереглася фреска із зображенням родини Ярослава Мудрого, де зображено Анну Ярославну, а на порталі церкви святого Вінцента у Санлісі у Франції є її скульптурне зображення.
На одному з державних документів, що їх Анна, фактична правителька Франції після смерті її чоловіка, короля Генріха, підписувала разом зі своїм сином, малолітнім королем Франції Філіппом, - грамоті Суссанському абатству - стоїть її власноручний підпис, зроблений кириличними літерами: "Анна регіна" - Анна королева. Те, що Анна Ярославна й через багато років не забула мови, якої її навчили у Києві, при княждворі, як і те, що вона взяла з собою у далеку Францію Євангеліє, переписане у скрипторії Софійського собору, як оберіг у невідомій країні, свідчить, що її батьківщина, Київська держава, в якій правив батько, великий князь київський Ярослав Мудрий, була країною високої освіти, культури. Незвичайною для середньовічної Європи була велика кількість освічених людей серед руських, як з вищих верств населення, так і серед звичайного люду - ремісників, священиків, купців, дружинників. Одним з доказів цього є те, що серед давньоруських державців раз у раз трапляються то філософи (Володимир Мономах), то просвітники й правознавці (Володимир Святий), то будівники й письменники (Ярослав Мудрий), у той час як Західній Європі це не було властиво. Європейські монархи зі своїм найближчим оточенням кохалися здебільшого у війнах, рицарських турнірах, дворових інтригах, а в переважній більшості й узагалі були неосвіченими.
Дитинство Анни Ярославни пройшло в атмосфері великого культурного піднесення у Київській державі. Невідомо, хто конкретно вчив її. Можливо, Іларіон, пресвітер заміської князівської церкви у селі Берестові, де був князівський палац у часи дитинства князівни, людина великих знань, неперевершений оратор і полеміст, творець славнозвісного трактату "Слово о Законі Мойсеєвому та о благодаті Ісуса Христа". Чи, можливо, хтось із освіченої чернечої братії печерного монастиря, що тоді тільки-но засновувався на печерських горах неподалік Берестового... Знаємо тільки, що у Францію Анна приї-хала, маючи грунтовну, як на той час, освіту, могла вільно читати кількома мовами, зокрема старослов'янською, грецькою, писала кирилицею, глаголицею. Згодом, опинившись у французькому католицькому середовищі, прийняла католицьку віру і вивчила латинську мову. Певно, освіченість і висока культура дозволили їй вирізнитися серед оточення французького короля й залишитися в історії не тільки через високе становище королеви, а й, напевно, завдяки мудрості, освіченості. Недаремно ж по смерті короля Генріха I Капетінга вона тривалий час фактично виконувала обов'язки правителя великої європейської країни. Не дивно й те, що королева Анна, замість участi в придворних інтригах, як тоді велося в світі, розуміє, як розумів і її батько, Ярослав Мудрий, що людина, яка збудує церкву, залишиться навіки під Божою Благодаттю і в пам'яті людській. Так робили київські князі, і так вона зробила у Франції, збудувавши там кілька церков, як свідчать історики, подібних деякими рисами до київських храмів. Один з цих храмів, споруджений 1060 року в місті Санлісі, зберігся до наших днів.
Життя Анни у Франції було нелегким і сповненим тривог. Її чоловік, король Франції, немолодий уже Генріх I, одружився з нею не тільки через її вроду та розум, а й з державних інтересів, шукаючи завдяки династичному шлюбові підтримки у могутнього в той час великого князя київського Ярослава. Невідомо, як жилося їй перші роки у Франції, але французькі дослідники цитують рядки з листа Анни до батька у Київ: "У яку варварську країну ти мене послав; тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі". Можливо, ці рядки дають підстави для сумнівів у їх достовірності, але безсумнівне те, що високоосвіченій православній киянці, яка виросла в умовах слов'янської ментальності, нелегко було пристосуватися до умов французького вищого товариства, в якому вже визрівали глибока криза і пізніші безперервні війни та церковний розкол. Проте вдачі Анна, певно, була толерантної, бо ж приняла католицьку віру, хоч і не забувала свою, бо Євангеліє, писане слов'янською мовою, було їй священною згадкою про батьківщину.
Відомо, що родинне життя Анни було не солодким. У 1053 році вона народила сина Філіппа, пізніше Робера та Гуго. Робер у підлітковому віці помер. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Певно, чутки про шляхетну королеву дійшли до апостольського Рима, і Папа Римський Миколай II шле до неї листа: "Раб із рабів Господніх славній королеві шле привітання і апостольське благословення. Вознесемо гідну подяку всемогутньому Богові, подателю благовоління, бо, як ми чули,
у жіночих грудях міститься чоловіча сила доблестей. До наших вух
також дійшло, преславна дочко, що твоя світлість пребагато вили-ває благочестивої щедрості на недостойних, щиро старається у
благоговійних молитвах. Ти застосовуєш силу суворості до злісно упертих, а у добрих справах, як це від тебе вимагається, виявляєш
почуття обов'язку і королівської гідності".
Рядки з цього напівлегендарного листа якнайкраще характеризують королеву Анну, гідну свого високого роду. Про авторитет Анни у французькому суспільстві свідчить хоча б те, що вона ставила свій підпис на документах великої державної ваги поряд з хрестами неписьменних королівських придворних та й самого короля. Вона знала латинь, офіційну мову того часу, але підписувалася рідною мовою, не
забуваючи свою батьківщину. Саме королева Анна, за свідченням самих французів, принесла на галльську землю книжки, любов до знань. Після неї ще багато століть королі Франції присягалися на Реймському Євангелії, навіть не підозрюючи про його київське походження.
Наприкінці ХVII століття на території Вільєрського абатства поблизу міста Етамп, на старому кладовищі було виявлено загадкову могилу із зображенням на камінному надгробку жінки у короні.
Латинський напис повідомляє, що там упокоїлася Агнес, дружина
короля. Легенда говорить, що це могила Анни Ярославни, бо саме Агнес у дворі Генріха I звали його королеву. Існує й інша версія, більш достовірна, за якою королева Анна знайшла останній спочинок у заснованому нею монастирі в містечку Санлісі, де їй стоїть мармуровий пам'ятник.
Loading...

 
 

Цікаве