WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьман України емігрант Пилип Орлик - Реферат

Гетьман України емігрант Пилип Орлик - Реферат

генеральну битву царським військам передусім за допомогою турецької армії. Для звільнення Правобережної України була спланована зимова військова експедиція об'єднаних сил кримського хана, буджацьких татар, поляків і козаків на чолі з Орликом.
Після очищення від царських військ Правобережжя надалі розвивати військові операції повинна була турецька армія. Передбачалося, що передуватимуть всім цим діям дві допоміжні операції. Кримський хан мав увійти на територію Росії й ударити на Вороніж, щоб зруйнувати корабельну флотилію, а його син - кубанський салтан мусив йти на Азов. Усі ці операції, за задумом Карпа XII, мали сприяти просуванню шведських армій із Померанії в Польщу, що розв'язало б руки полякам, які орієнтувалися на Станіслава Лєщинського.
Але добре задуману загальну стратегічну концепцію війни союзники не спромоглися здійснити ні поетапно, ні окремими частинами. Наприклад, у середині січня 1711 р. виступила кубанська орда під проводом салтана Іслам-Гірея, її шлях пролягав повз Азов, понад Доном. Дійшовши до Ізюма, військо повернулося з ясирем додому.
Головна акція на Правобережній Україні почалася 31 січня 1711 р. У цей день із Бендер вийшли запорожці зі своїм кошовим отаманом Костем Гордієнком та командуючим походом гетьманом Пилипом Орликом. В українському війську було 40 шведських інструкторів. Недалеко від Рашкова вони об'єдналися з поляками, яких очолювали Йосип Потоцький і Галецький, а також із буджацькими та білгородськими ордами під командуванням салтана Мегмет-Гірея (другого сина кримського хана). Запорожців і поляків було близько 8 тисяч, татар - 30 тисяч.
Орлик ретельно підготувався до походу. Покладаючи надію на підтримку українського населення, змученого й озлобленого московським терором, Орлик іще раніше розіслав своїх емісарів по всій Україні, які під виглядом бандуристів і старців розповсюджували його універсали до українського народу, закликали до повстання та прилучення до козацького війська. Агітація мала успіх, до Орлика та запорожців прибувало багато втікачів, які прагнули помститися за свої кривди й руїну рідного краю. За наказом царських командуючих Орликові універсали до українського народу кати публічно палили, як це було, наприклад, у переяславському полку.
Гетьман-емігрант Пилип Орлик написав листа лівобережному гетьману Івану Скоропадському. З притаманною йому красномовністю Орлик переконував Скоропадського об'єднатися з ним для визволення України з-під московського ярма для утворення вільної, незалежної ні від кого української республіки. Інакше, доводив гетьман-емігрант, на Вітчизну чекає така руїна, що наступні покоління з острахом згадуватимуть долю своїх предків. Він щиро запевняв, що свій титул гетьмана готовий для загального добра уступити Скоропадському як старшому.
Об'єднані козацько-польсько-татарські війська перейшли біля Рашкова на територію Правобережної України й почали швидко просуватися вперед. У середині лютого вони розташувалися на широкому просторі між Немировом, Брацлавом і Вінницею.
Населення Правобережної України співчувало Орлику, підтримувало його наміри, одне місто за другим здавалося йому без бою. Всі правобережні полки, за винятком Білоцерківського (Чигиринський, Уманський, Торговицький, Кальницький, Корсунський, Богуславсь-кий. Канівський) перейшли на його бік і визнали Орлика за гетьмана. Та й жителі міст (міщани не лише тих полків, а й Білоцерківського полку - Черкас, Мошен, Канева та інших) відверто ставали на бік Орлика. Син богуславського полковника Самусь, прибувши до Києва, сповістив, що козаки й міщани переходять до Орлика. Почалися заворушення й на Лівобережній Україні.
На цьому етапі спільного походу виник конфлікт між Орликом і Потоцьким. Сподівання прибічника Станіслава Лєщинського не справдилися, оскільки польська коронна армія, що розташовувалася на Правобережжі, не підтримала Потоцького. Навпаки, вона вела проти нього розвідувальні дії. І все ж Потоцький не втрачав надії, що відділи коронної армії, коли він до неї наблизиться, приєднаються до нього. Саме тому наполягав, аби об'єднана армія йшла близьким до Польщі шляхом. У свою чергу Орлик, бажаючи розвинути успіх серед правобережного козацтва, прагнув просуватися в східному напрямі до Дніпра. Перевага українського гетьмана Орлика почала непокоїти польського київського воєводу Потоцького. У своїх скаргах Карлу XII він указував, що Правобережна Україна завжди належала до Польщі й не повинна перейти до козаків. Орлика підтримали татари, й напрямок подальшого походу був визначений за його бажанням. Однак ворожнеча між польськими та козацькими керівниками поглибилася.
За наказом царя Петра І Іван Скоропадський направив проти Орлика козацьке військо, на чолі якого він поставив генерального осавула Бутовича. Наприкінці лютого союзна армія просунулася спочатку просто на схід, аж до Звенигородки, а пізніше повернула на північний захід. Під Лисянкою Орлик розбив військо Бутовича, який здався в полон. Цар, побоюючись, що правляча старшина Гетьманщини перейде на бік Орлика, наказав зібрати у Глухові (гетьманській резиденції, яку розташували близько до українсько-московського кордону) жінок усіх генеральних старшин, зокрема і дружину гетьмана Скоропадського, і тримати їх як заручників. На Правобережній Україні саме так учинив київський генерал-губернатор князь Дмитро Голіцин, який скликав у Київ жінок правобережних полковників, коли військо Орлика вступило на Правобережну Україну.
Наприкінці другої декади березня Орлик дійшов до Білої Церкви, майже під самий Київ. Тут - у найміцнішій фортеці Правобережжя України - засіла царська залога. Крім неї, тільки кілька містечок Білоцерківського полку залишалося в царських руках. Орлик оточив Білу Церкву з усіх боків і 25 березня приступив до її облоги. У війську, яке очолив Орлик, нараховувалося 16 тисяч правобережних, лівобережних і запорозьких козаків із кошовим отаманом, та ще кілька тисяч поляків і татар.
Водночас із переможними діями військ Орлика наПравобережжі хан досить успішно воював на Слобідській Україні з московськими військовими залогами. На початку свого наступу хан із 50-тисячною ордою оволодів прикордонною фортецею Новосергієвськ (Вольноє), українські жителі якого видали царських солдат. Уся залога здалася в полон. Вирушивши на територію Слобідської України, хан безупинно йшов уперед, здобуваючи міста одне за одним. Населення зустрічало його з хлібом-сіллю як визволителя від царського панування. Так було й під час вступу хана в містечко Водолага Харківського полку.
Але хан не дійшов до Харкова, утримався від походу вглиб Гетьманщини. Мабуть, він не бажав зустрічатися з великим московським військом. Повернувши назад, хан по дорозі, за своїм звичаєм, брав людей у полон і нищив оселі. З ханом пішли слобідські жителі, котрі підтримали татар, маючи намір оселитися на незаселених землях поблизу Вольного, що входили тоді до володінь кримського хана. Але втікачів наздогнало царське військо й повернуло назад. За "зраду царю" над ними вчинили жорстоку кару. Кожного десятого за жеребом засудили до страти, решту, разом із жінками та дітьми, забрали до Москви, а потім заслали на поселення. Така ж доля спіткала й жителів Сергієвська.
Орлику не пощастило під Білою
Loading...

 
 

Цікаве