WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Гетьман України емігрант Пилип Орлик - Реферат

Гетьман України емігрант Пилип Орлик - Реферат

тривали роками. У 1725 р. відбулися дві події, які змінили міжнародне становище. На початку року помер запеклий і невблаганний ворог Орлика - Петро І. Це відродило сподівання гетьмана на можливість порозуміння з російським урядом. Крім того, в серпні відбувся шлюб французького короля Людовика XV з дочкою колишнього польського короля прошведської орієнтації Станіслава Лєщинського, що зумовлювало антимосковські позиції Франції. Європа поділилася на два ворожі табори. З одного боку - віденська коаліція (Австрія, Іспанія, Росія), з другого - ганноверська (Англія, Франція, Голландія, Данія, інші держави). До останньої прилучився й Орлик зі своєю великою дипломатичною акцією. Здавалося, Європа стоїть на порозі нової війни.
Проте новий голова французького уряду - кардинал Флері виявив ініціативу мирного полагодження конфлікту й домігся скликання європейського конгресу, котрий відкрився в Суасоні влітку 1728 р. Завдяки старанням Орлика українська проблема знову набула європейського масштабу. Хоча розмови стосовно України велися "поза засіданнями конференції", українському гетьману обіцяли допомогу Англія, Франція та Швеція.
Так, за Орлика заступився кардинал Флері, який разом з англійським, голландським та іспанським делегатами намагався переконати російського уповноваженого на конгресі графа Олександра Головніна в необхідності полагодити справедливу справу українського гетьмана. Але той рішуче заявив, що його уряд не може допустити дискутування на конгресі щодо української справи. Уряд і так прихильний до "козацької нації", всупереч постанові покійного царя дозволяє вибори гетьмана. Орлик - бунтівник і спільник Мазепи. Мова може йти лише про амністію, якщо він лояльно ставитиметься до Росії. Дипломати більше не наполягали.
Тоді гетьман безпосередньо звернувся до представників віденської коаліції. Голштинського герцога Карла Фрідріха, який був одружений на дочці Катерини І, він просить висловитися на його захист перед імператрицею. Зав'язує відносини з представниками Австрії, Ватікана та ордену єзуїтів, прагнучи через них вплинути на російський уряд і примусити його визнати за Орликом гетьманські права на Лівобережну Україну, водночас вплинути на Польщу з вимогою визнання нею автономії Правобережної України під його владою, а також відновлення козацтва. І зовсім фантастичним був проект окатоличення України заради одержання допомоги від Ватікану.
Та вже в наступному 1729 р. український гетьман-емігрант цілком позбавляється всяких ілюзій відносно можливості порозумітися з царським урядом щодо України. З цього часу й до останніх днів життя політика Пилипа Орлика має чіткий безкомпромісний антимос-ковський напрям. Найбільше він покладається на Францію й прагне використати її великий вплив на Туреччину.
З 1729 р. поряд із Пилипом Орликом стає його син Григорій. Після років навчання й військової служби він включається в політичну й дипломатичну працю свого батька, спрямовану на мобілізацію міжнародних сил для визволення України. З великою енергією й ентузіазмом молодий Орлик діє як дипломатичний посередник в українських справах.
Після Суасонського конгресу визріла ситуація, в котрій була закладена можливість загальноєвропейського збройного конфлікту. Йшлося про наступника тяжко хворого польського короля Августа II. Франція воліла, щоб ним був Станіслав Лєщинський - батько французької королеви. Швеція, зрозуміло, теж підтримувала Станіслава Лєщинського, який займав у минулому польський королівський престол значною мірою завдяки шведському королю Карлу XII. Урядові кола Польщі майже всі підтримували Станіслава Лєщинського. Серед його прибічників був і Пилип Орлик. Однак усі розуміли, що Росія ніколи не погодиться з цією кандидатурою.
Французький посол у Польщі де Монті влаштував таємну нараду у Варшаві, в якій взяли участь шведський посол Цюліх і прихильники Лєщинського - примас Польщі, коронний гетьман і київський воєвода, а також молодий Орлик. Останній зробив доповідь, у якій підкреслив місце козацької нації й Пилипа Орлика в майбутньому конфлікті. Учасники наради запропонували йому поїхати до Франції й поставити перед її урядом справу свого батька. Наприкінці 1729 р. Григорій "Орлик опинився в Парижі, де викликав у правлячих французьких державних діячів посилений інтерес до України. Крім того, йому була доручена спеціальна місія на Сході. Виконуючи її, Григорій мав змогу побачитися в Салоніках із батьком. Енергійні демарші Григорія Орлика перед турецьким урядом, спрямовані на звільнення українського гетьмана від примусового перебування в Салоніках, не мали успіху. Турецький уряд ретельно виконував вимогу царського уряду.
В лютому 1733 р. помер Август II. Вся Польща була на боці Станіслава Лєщинського як претендента на польський трон. ОднакРосія й Австрія висунули іншу кандидатуру - сина покійного короля Фрідріха-Августа III. На його підтримку царський уряд вислав 40-тисячне військо. Станіслав Лєщинський, якого майже одностайно обрали у Варшаві польським королем, мусив тікати від царських військ до Гданська. Під військовим пресингом чужоземних збройних сил сейм мізерною кількістю учасників вибрав Фрідріха-Августа своїм королем.
Почалася європейська війна "за польську спадщину". Вона точилась упродовж 1733-1735 років, в основному на землях Італії та Австрії. Франція разом з Іспанією та Сардинією (іспанський король був дядьком французького короля, а король Сардинії - його братом) виступили проти Австрії. Франція домагалася від Туреччини оголошення війни Росії й водночас підтримувала українського гетьмана, вимагаючи від турецького уряду дозволу на те, щоб Орлик нарешті покинув Туреччину й відбув до Запорозького Війська. Але Туреччина не поспішала з оголошенням війни, а отже й із вирішенням питання про Пилипа Орлика.
Виконуючи спеціальну місію французького короля, Григорій Орлик літом і восени 1733 р. та взимку 1734 р. деякий час перебував у Криму, мав аудієнцію у кримського хана, провадив переговори з ханським урядом. Хан запевнив, що вони готові до війни, чекають тільки на указ султана.
Наприкінці лютого 1734 р. український гетьман дістав дозвіл покинути Салоніки. Пилип Орлик заїхав до Каушан - столиці буджацького салтана та літньої резиденції хана, з яким тут і зустрівся. Та головна мета гетьмана - бути й діяти разом зі своєю армією - вже не могла здійснитися. Влітку 1734 р. запорозькі козаки покинули свою Олешківську Січ, розташовану у володіннях хана, й перейшли під владу Росії, заснувавши так звану "Нову Січ" на річці Підпільній. Напередодні їхнього переходу, 23 квітня 1734 р., Пилип Орлик написав до запорозьких козаків листа із закликом відмовитися від свого рішення про повернення під владу Росії.
З великою експресією, палкими щирими почуттями, аргументовано, зі знанням міжнародної обстановки, зображуючи страшні картини поневірянь і страждань українського народу під ігом російського самодержавства, прагнув Пилип Орлик переконати запорозьких козаків виступити проти Москви, стати на захист України. Зрозуміло, що гетьман-емігрант за тривалий час перебування далеко від рідного краю, Запорозької Січі, позбавлений повноцінної інформації, не уявляв собі деяких нових реалій життя, а, головне, втратив свій вплив на козаків.
Лист запорожцям Пилип
Loading...

 
 

Цікаве