WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України - Реферат

Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України - Реферат

Дорошенкові, втекла від нього, почувши про наїзди Івана Сірка із запорожцями на її улуси.
Коли ж, нарешті, татарські орди прийшли на допомогу гетьманові (20 тисяч ногайської і кримської орди, одна тисяча турецької кінноти), Дорошенко розіслав 16 листопада 1671 р. з-під Лисянки універсал до корсунського, канівського, черкаського й чигиринського полковників, і до всієї старшини, і всіх "посполитих людей", щоб вони оберігалися від тих його союзників. Він радив, щоб люди "не плуталися по гостинцях" (дорогах) і щоб зі своїми товарами й набутками трималися в обережності по містах коло свого добра. Гетьман наказував, щоб цей його універсал усі, перечитавши, негайно пересилали далі "і вдень, і вночі".
Бажаючи уникнути великого кровопролиття і руйнації, Дорошенко звертався до жителів малих міст і містечок не чинити опору військам Собеського й піддаватися їм добровільно. Понад двадцять таких міст і містечок, що піддалися військам поляків і Ханенка, коли до них наблизився Дорошенко з військами, переходили знову на його бік. Взагалі, місцеве населення співчувало Дорошенкові й доносило йому про кожний рух ворогів.
Коронний гетьман Ян Собеський діяв на Правобережжі з невеликим польським військом - 12-14 тисяч чоловік. Для того щоб виступити проти об'єднаних козацько-татарських військ, він чекав з години на годину литовської армії, яка вже зібралася в Дубенцях над Західним Бугом. Але наприкінці жовтня прийшла звістка, що литовське військо, якому не виплатили жалування, збунтувалося, покинуло свої корогви й розійшлося.
Жовніри Собеського не зважали на його суворий наказ по-людськи ставитися до місцевого населення й нічого у нього безкоштовно не забирати. Польські жовніри, що зимували в Білій Церкві, Димері, Борщагівці, Погребищах, Володарці, Антонові та інших містечках, постійно грабували українське населення. Влітку під час облоги Кальника поляки спалили всі навколишні хутори й хліб на полях, не залишивши, як каже свідок, "ані одного снопа на полі", Жовніри вишукували навіть ями, де люди переховували збіжжя, а часом і цінні речі, й забирали все, що знаходили.
Між коронним гетьманом і королем була незгода щодо Ханенка. Собеський був проти того, щоб призначати його гетьманом. Незадоволений він був і тим, що король надіслав у польський табір гетьманські клейноди й тисячу червоних золотих для Ханенка. Останній, перебуваючи з шістьма тисячами запорожців у таборі Собеського, сам не бажав брати булаву в такій ситуації, оскільки це свідчило про те, що його затверджують на гетьманстві поляки, а не обирають козаки - представники всіх полків. Але тут збіглися близько тисячі запорожців, польський каштелян урочисто передав клейноди, запорожці підхопили Ханенка на руки і проголосили його гетьманом, а потім почали стріляти на радощах із гармат і мушкетів.
Під час цих імпровізованих виборів лунали голоси за Івана Сірка, хоча сам він, здається, не шукав гетьманської булави. Навіть із польської сторони висловлювалися щодо того, що булава скоріше личила Сіркові, ніж Ханенкові, оскільки Сірко був куди розумніший, мав більший досвід і в усіх випадках показав себе витриманішим і сміливішим. Під час кампанії 1671 р. він набув собі більше пошани й слави, ніж хто інший з-поміж козацької старшини. Собеський у своїй реляції підканцлерові Ольшевському дав таку характеристику Сірку. "Сірко людина дуже тиха, лагідна, лицарська; здається, - дуже жичлива й має велике довір'я у Війська Запорозького. Низові козаки заступаються за найменшу кривду тутешнім людям і раз у раз, при найменшій оказії, кажуть: підемо назад до Січі. Обсадження фортець польськими залогами дуже їм не до вподоби".
Іван Сірко із запорожцями опинилися на Правобережній Україні в складі польського війська за вимогою Михайла Ханенка, який був обраний на Січі запорозьким гетьманом, а отже вважався її верховним правителем.
Відносини між Ханенком і Сірком ставали чимдалі напруженішими. Між козаками Ханенка та польськими жовнірами також доходило до гострих суперечок і навіть сутичок. Ханенко боявся за своє життя, боявся власних старшин. Він просив Собеського, хоча з коронним гетьманом у нього склалися не найкращі стосунки, щоб той виділив для його особистої охорони десять польських корогов.
Ульрик Вердум, автор "Щоденника виправи Яна Собеського з року 1671", який був присутній на "виборах" Ханенка, подав опис його зовнішності й деякі факти з його біографії. Не так часто в історичних джерелах зустрічаються портретні відомості про козацьких діячів, тож і наводимо свідчення очевидця про запеклого ворога Петра Дорошенка, його суперника за гетьманську булаву.
"Була це людина років сорока, середньої, але кремезної статури, з жовтим обличчям і кучерявим, чорним, як смола, волоссям, так що виглядав доволі мужикувато, але сміливо й войовничо. Ті, що мають із ним постійно до діла, кажуть, що він виявляє більше серця, ніж розуму, і взагалі не визначається якимись особливими здібностями. Він народився в Умані, одному з важніших міст України,був там полковником, але попав у неласку в Дорошенка і перейшов до запорожців разом із іншими, що втекли від Дорошенка. Має трьох синів і жінку, старший із матір'ю в полоні в Дорошенка; другий попав у полон до татар на Чорному морі, одісланий до Царгороду, де й сидить у Семибаштовім замку; третій перебуває під доглядом у княгині Замойської, матері короля".
Вердум також зафіксував у своєму щоденникові, що Ханенко, почувши про Дорошенкові пропозиції щодо підданства України Польщі (насправді це був дипломатичний хід), відверто заявив про свою готовність уступити Дорошенкові гетьманську булаву, аби тільки він звільнив Ханенкову дружину й старшого сина, та ще за умови, що король надасть Ханенкові коштів і володінь, щоб він міг прожити.
Можна вважати добрим порухом душі таке бажання Ханенка, коли ще й врахувати, що жадоба до влади була для нього понад усе. Він боровся за владу тільки заради влади. Ханенко ніколи не дбав про щастя та волю Вітчизни і, безперечно, відіграв негативну роль в історії України.
У вищезгадуваному універсалі Мазепа, засуджуючи Ханенка, подав узагальнюючий образ тих, "котрі бігали за владою", розпалювали міжусобну боротьбу й вели Україну до згуби. "Також і Ханенко, взявши нечинне і непорядно гетьманський титул, вніс поміж народ розрізнення. Був спершу притиснений в Умані облогою, а потім під Стеблевим, хоч мав при собі немало орд із мурзою Батирчею, втратив гармати й був упень розбитий та розпорошений тодішнім гетьманом Дорошенком. Ті названі й неназвані особи, яких тут не згадуємо, котрі бігали за владою, не тільки самі на собі й на помічниках своїх пізнали нещастя та занепад, але за той їхній вчинок немало потерпіла й Вітчизна Україна, край тогобічний. То коли люд за такими побудками хилявся туди чи сюди й не хотів заспокоїтися при своєму порядку, то всілякі війська, котрі переходили чи на поміч, чи для їхнього заспокоєння, не лише нищили той край, але й до решти розорили. І де бували людні міста, оздоблені Божими святинями, там тепер, за гріхи наші, пустеля і віднайшлося житло звірям. Від того не тільки кожний син своєї Вітчизни мусить точити з очей своїх сльози, але обійме жаль кожного доброго християнина. Хто ж бо віджалкує оту всього нашого народу невідшкодовну втрату".
Протягом кампанії 1671 р.
Loading...

 
 

Цікаве