WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України - Реферат

Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України - Реферат

міг. Не була остаточно вирішена справа з турецькою військовою допомогою, переговори тільки велися. Кримський хан, настроєний вороже проти Дорошенка, пропонував Польщі свою допомогу в боротьбі з ним. Доводилося чекати.
Тому Дорошенко продовжував зносини з Польщею, листувався з Яном Собеським. Він навіть послав на осінній сейм 1670 р. одного зі своїх найкращих дипломатів Ярему Петрановського, а також генерального осавула Михайла Харлана, який теж раніше виконував дипломатичні доручення гетьмана. Інструкція Дорошенка за своїм змістом повторювала острозьку, але з двома дуже цікавими доповненнями. Дорошенко домагався запровадження в державних канцеляріях Польської Корони і Литви української мови як урядової при зносинах з українськими сторонами, а також вимагав, щоб на вищі духовні посади - митрополита, єпископів і архімандритів - призначалися достойні люди без огляду на їхнє походження.
Хоча ця інструкція, як і попередні дві, не була втілена в офіційних міждержавних договорах, а лише демонструвала програму Дорошенка, вона постає важливим джерелом для характеристики його політичної й державної думки. Ці політичні документи правобережного гетьмана були відомі в Україні, знаходили розуміння і схвалення української громадськості. Розрив Дорошенка з Польщею знову підняв його авторитет серед козацтва.
22 лютого 1671 р. Дорошенко скликав у Корсуні раду зі старшин і "військової черні" (рядового козацтва), де був зачитаний королівський лист до козаків, у якому король закликав не вірити Дорошенкові. Рада відповіла ухвалою повного довір'я до свого гетьмана. У листі до короля вона заявила про солідарність козаків із Дорошенком. Сам він прибув на раду аж під кінець, щоб не впливати на її учасників своєю присутністю. В колективному листі до лівобережних козаків, схиляючи їх знову до спілки з Дорошенком, правобережна старшина писала, що в його особі український народ має "справжнього доброго вождя, який про те тільки й дбає, щоб Україна ніколи не була роздвоєна й розріжнена".
Готуючись до війни з Польщею й чекаючи на турецьку військову допомогу, Дорошенко всюди шукав спільників, союзників, прагнув зорганізувати антипольську коаліцію. Він спробував було, як колись Хмельницький, встановити зносини з курфюрстом Бранденбурзьким Фрідріхом Вільгельмом, щоб залучити його до такої коаліції, але лист гетьмана потрапив до рук польського короля.
Звертався Дорошенко й до Степана Разіна, з яким у нього було листування. Український гетьман домовлявся про побачення з донським отаманом. Наприкінці 1667 р. до Чигирина прибуло від Разіна десять донських козаків, які привезли пропозицію свого отамана про спільну акцію проти Москви. Дорошенко зі свого боку неодноразово закликав Разіна до спільного виступу проти царя. Гетьман готовий був послуговуватися Разіним як політичним союзником, щоб зробити Москву більш поступливою. Проте життєві шляхи Дорошенка й Разіна розійшлися. Український гетьман дбав про національне визволення й незалежність України. Керівник російського козацтва і селянської війни в Росії боровся насамперед за соціальне визволення. Дорошенко ж побоювався, що соціальна боротьба перекинеться в Україну й ще більше дестабілізує обстановку, роздрібнить сили.
Дорошенко підтримував відносини й із лівобережним гетьманом Дем'яном Многогрішним. Неодноразово звертався до московського уряду, який сам кілька разів відправляв посольства до Чигирина. Перше після Андрусівської угоди московське посольство до Дорошенка очолив ротмістр Іван Рославлєв. Він закликав правобережного гетьмана з довірою прийняти протекцію обох учасників угоди - царя і короля, а від союзу з татарами відмовитися. Та гетьман рішуче заперечив, що не має наміру відмовлятися від союзу з татарами, оскільки цар і король своєю угодою роздерли Україну на частини й ведуть її до погибелі.
Незважаючи на цілковитий неуспіх цього посольства, Москва не пориває контактів із Дорошенком і продовжує з кінця 1667 р. відправляти до нього одне за одним інші посольства - Лубенського, Чекаловського, Тяпкіна. 15 і 16 грудня Лубенський, повторюючи свого попередника, вручає гетьману нову ноту. Він мав завдання відвернути Дорошенка й від "бусурманів", і від "ляхів". Москва намагалася втягнути Дорошенка у сферу своїх впливів.
Правобережний гетьман, висловивши багато скарг на поляків, заявив: якщо вони не віддадуть йому Білоцерківської фортеці, то він, дочекавшися закінчення сейму, піде на відкритий розрив із ними. Гетьман погоджувався на формальне визнання московського протекторату, який практично не мав би ніякого значення. Відмовлятися ж від татарської опіки й допомоги він не бажав, пояснюючи це тим, що татари ближче до української землі, ніж царські ратні люди, й у разі розриву союзу ханські орди зможуть знищити увесь край, поки надійде якась допомога з далекої Московщини. До того ж, переконував Дорошенко, поки існує козацько-татарський союз, царським містам і селам не загрожує напад ординців.
У січні 1668 р. царський посол Тяпкін зустрівся в Переяславі з братом гетьмана - Григорієм Дорошенком, який підтвердив, що козаки готові прийняти царську протекцію, але за таких умов: в українських містах і містечках не буде жодних московських військових гарнізонів, ані урядників; гетьманом усієї України по обох сторонах Дніпра маєбути Петро Дорошенко; козацькі вольності й права мають залишатися непорушними; царський уряд не збиратиме жодних податків на Україні від міщан і всіх інших "тяглих людей"; гетьман Брюховецький мусить уступити Дорошенкові гетьманську булаву, зберігаючи боярське звання і свої маєтки.
І надалі в московсько-козацьких контактах повторювалися з деякими варіаціями ці позиції, згідно з якими обумовлювалася можливість прийняття Дорошенком царського протекторату. При цьому висувалася вимога обов'язкового об'єднання під цим протекторатом обох частин України, що у свою чергу було неприйнятним для Москви, оскільки суперечило Андрусівському договору.
Винятково складна, заплутана й загрозлива ситуація склалася на Правобережній Україні на самому початку 70-х років XVII ст. У 1671 р. почалася козацько-татарсько-польська війна, котра в наступному році перейшла в польсько-турецьку війну. Військові дії 1671 р. відбувалися на тлі найгостріших суперечностей не лише між воюючими сторонами, а й усередині їх, що ускладнювало політичну та воєнну обстановку на Правобережжі, руйнівно позначалося на його населенні.
Дорошенко майже чотири тижні без успіху тримав в облозі фортецю Біла Церква, а потім вирушив на допомогу своєму брату Григорію, який із 1500-ма козаками стояв між Вінницею й Браїловим і якому загрожував польський наступ. Повернувшися до своєї резиденції в Чигирин, гетьман чекав на допомогу - прихід ханських орд. У Дорошенка на той час було всього десять тисяч сердюцьких військ. Крім того, в ряді міст трималися віддані йому козацькі залоги.
Дорошенкові вдалося добитися від Порти змін на кримському троні. Хан Аділ-Гірей, який допомагав Ханенкові, був скинутий, а його місце зайняв Селім-Гірей. Однак проти нього виступив колишній хан, який закликав собі на поміч донських козаків Степана Разіна, астраханську орду, черкесів і калмиків. Між ними точилася міжусобна боротьба. Дорошенко послав Селім-Гірею на допомогу дві тисячі козаків. Білгородська орда, яка була при
Loading...

 
 

Цікаве