WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України - Реферат

Петро Дорошенко - найтрагічніший гетьман України - Реферат

страшною й кривавою ціною. Повсюди панувала руїна, багато тисяч людей загинуло, потрапило в татарську й турецьку неволю. Населення численних сіл із родинами й майном переселялося на лівий берег.
Немало страждань і руїн додав і Ян Собеський, який став польським королем. Зразу ж після відходу турок і татар він вирушив на Правобережжя і зайняв Рашків, Бар, Мигитлів, Брацлав. Останнє місто повстало й знову перейшло під Дорошенкову владу. Собеський спалив Брацлав, а його мешканців винищив до ноги.
Дорошенко остаточно втратив колишні популярність і прихильність народу, які обернулися на люту ненависть до нього як винуватця страхітливих подій і руїни. Його покинули близькі люди, навіть родина. Нечисленна старшина з оточення Дорошенка, що залишалася з ним, згодом теж утекла. Пішов від нього також обозний, повівши на лівий берег коней і всю худобу гетьмана.
Влітку 1675 р. відбулася нова навала турецько-татарських військ в Україну. Турки остаточно доруйнували Брацлавщину, а татари розпочали переговори з поляками, навіть не допустивши до участі в них представників Дорошенка.
Всіма покинутий, зневірений у турецькій політиці, в самоті та відчаї, доживав Дорошенко останні дні свого гетьманства серед неприступних укріплень у Чигирині, до меж якого звузилася його влада. У листах до приятелів він хотів, мабуть, виправдатися: "Коли Божою волею був я змушений взяти цей печальний уряд і держав його близько десяти років, не в чому іншому був мій замір, а тільки в тому, щоб помножити вольності Запопозького Війська та заховати безпеченство і цілість Отчизни, щоб процвітанням благочестивих церков народу християнства українського міг утішитися. Тому не тільки з християнами, але й з бусурменськими народами намагався поводитися прихильно та згідно, щоб Україну бачити в бажаному мирі".
Дорошенко приймає рішення зректися гетьманської булави. Ще раніше головним супротивником намірів Дорошенка зберегти своє гетьманство хоча б під егідою Москви був Самойлович. Саме тому правобережний гетьман зрікається не перед лівобережним гетьманом і царським головнокомандуючим Ромодановським, а перед Запорозькою Січчю. Дорошенко знав, що запорожці нерідко були вирішальною силою на виборах гетьмана й сподівався, мабуть, що після прийняття від нього присяги вони підтримають його й він залишиться гетьманом Правобережної України під протекторатом Москви.
Офіційним мотивом присяги запорожцям було побоювання Дорошенка за своє життя в тому разі, коли він потрапить до рук свого суперника Самойловича. Запорозькі козаки та їхній кошовий отаман Іван Сірко пішли назустріч Дорошенкові, оскільки це відповідало домаганням Січі на керівну роль у виборах гетьмана України.
Питання про прийняття присяги Дорошенком обговорювалося на січовій раді ще раніше. 12 березня 1674 р. на пропозицію Івана Сірка було вирішено встановити зв'язок із Дорошенком і добитися від нього приїзду на Січ і здачі гетьманських клейнодів запорожцям. Посольство від усіх куренів у складі 25 чоловік, очолюване запорозьким суддею Стефаном Білим, відправилось у Чигирин. Тепер же, коли Дорошенко повідомив про своє рішення зректися гетьманської булави, загін із 500 запорожців направився з Січі в Чигирин. Керував загоном сам кошовий отаман Іван Сірко.
На третій день після прибуття загону Сірка в Чигирин зібралися козаки, міщани, старшина, духовенство. Дорошенко і чигиринці визнали себе винними перед запорожцями за те, що укладали союз із Туреччиною й Кримом. Потім "на Євангелії клялися бути у вічному підданстві царя". Зберігся текст присяги Дорошенка, де він заявив, що "нерозірване прийняв братерство" з запорожцями й відходить від турецько-татарських агресорів.
Після присяги Дорошенко віддав Сіркові гетьманську булаву, бунчук і прапор, а також шість гармат і дві бочки пороху. Сірко порадив Дорошенкові зберігати інші клейноди в Чигирині до одержання указу царя. Дорошенко послав у Москву очолюване його братом Андрієм посольство із 100 чоловік, яке повезло турецькі санджаки (прапори), одержані свого часу Дорошенком від султана.
Лівобережний гетьман Самойлович, котрий завжди був проти переходуправобережного гетьмана під царський протекторат, оскільки побоювався втратити гетьманство, вбачав у присязі Дорошенка перед запорожцями зазіхання на свою владу. Обурення Самойловича викликала також розсипка кошовим отаманом у Чернігівський, Стародубський, Ніжинський і Прилуцький полки, підпорядковані лівобережному гетьману, грамот, в яких повідомлялося про перехід Дорошенка під московський протекторат і про необхідність прихильно ставитися до нього. Сірко, крім того, закликав припинити міжусобицю. Самойлович і в цьому також вбачав посягання на свою владу.
Московський уряд вважав, що запорожці зазіхнули на царські прерогативи відносно затвердження та усунення українських гетьманів, і тому не визнав присяги Дорошенка, якому було запропоновано перейти на Лівобережжя й принести присягу гетьману Самойловичу і командуючому царськими збройними силами в Україні Ромодановському. Кошовому отаману Сіркові був надісланий царський указ про те, щоб він не укладав "договоры, какие ему не указано". Клейноди, одержані від Дорошенка, запорожці мали переслати Ромодановському або в Москву. Царський уряд рішуче заявив, що знакам гетьманської влади не місце на Січі. Самойловичу було наказано добитися від Дорошенка присяги, а в разі відмови останнього почати проти нього воєнні дії, щоб не допустити його об'єднання на весну з татарами й турками. Проте прислані Дорошенком у Москву санджаки були прийняті.
На самій Січі присяга Дорошенка, особливо серед старшини, розглядалась як безкровна перемога над турецькими й татарськими агресорами. Запорозькій старшині, котра намагалася відігравати керівну роль у політичному житті в Україні, найбільше імпонувала та обставина, що Дорошенко віддав перевагу Січі перед гетьманом Самойловичем. Яскравою ілюстрацією тодішніх настроїв старшини є лист курінних отаманів до гетьмана Самойловича від 14 січня 1676 р. У листі зазначалося, що в той час, як лівобережний гетьман не добився переходу Дорошенка в російське підданство за допомогою воєнної експедиції, запорожці досягли цього безкровне. Курінні отамани також доводили, що перехід Дорошенка в підданство Москви завдав удару по султанській Туреччині, з-під влади якої була вирвана Правобережна Україна. Передання гетьманських клейнодів Січі, запевняли автори листа, цілком виправдане, оскільки Запорожжя - "корінь козацтва".
Дорошенко так і не виказав бажання складати присягу перед Самойловичем і Ромодановським. Тоді цар Федір Олексійович наказав іти на нього походом. У вересні 1676 р. 30-тисячне московсько-козацьке військо підступило до Чигирина. Після короткого бою Дорошенко вирішив капітулювати. 19 вересня 1676 р. він зрікся свого гетьманства перед Самойловичем і Ромодановським.
За наказом царського уряду у 1677 р. Петра Дорошенка було відправлено до Москви, хоча він бажав закінчити своє життя в Україні. У 1679-1682 роках він був воєводою у В'ятці. Через два роки йому було надано маєток на тисячу дворів у селі Ярополчому під Москвою (тепер Ярополець Волоколамського району). Там він і закінчив своє буремне життя 9 листопада 1698 р.
Loading...

 
 

Цікаве