WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Тарас Федорович - Реферат

Тарас Федорович - Реферат

ТАРАС ФЕДОРОВИЧ
Піднесення ролі козацтва після Хотинської війни 1621 р. супроводжувалося появою нових авторитетних ватажків. В Запорозькій Січі обирається гетьман нереєстрових козаків, формуються відповідні структури. Одним із перших булаву здобув Тарас Федорович, відомий також під іменем Тараса Трясила.
Вихідець із козацької родини з Чигирина (р. н. не від.). Після Куруківської угоди займав посаду корсунського полковника. Навесні 1629 р. на чолі загону запорожців їде до Криму, а восени козаки знову обирають Трясила гетьманом.
Ситуація в Україні в той час була досить напруженою. Запровадження нового загальнодержавного податку зустріло рішучий опір населення. Не вщухали конфесійні конфлікти через небажання властей легалізувати православну церкву. Масове покозачення селян та міщан, незадоволення реєстрових умовами служби свідчили про назрівання нового народного повстання. З метою його відвернення уряд Речі Посполитої після підписання Альтмаркського перемир'я 1629 р. направив на Київщину значну частину коронного війська. Лише в районі Києва нараховувалося близько 8 тис. жовнірів. Уперше правлячі кола шляхетської Польщі наважилися зайняти військами територію, населену переважно козаками й незакріпаченими селянами. Не одержуючи тривалий час платні, жовніри вдавалися до мародерства, спалювали і руйнували оселі місцевих жителів, не зупинялися й перед кривавими розправами.
Гетьман реєстрових Григорій Чорний вже не ризикує з'являтися на Січі. Пройшли чутки про його перехід в уніатство і обіцянки вести непримиренну боротьбу з "випищиками" - козаками, що з різних причин опинилися поза реєстром. Під час перегляду останнього в січні-лютому завдяки Чорному із списків викреслили близько 300 запорожців - учасників кримських походів. Він поставив умову їх повернення до реєстру: прибуття у волості з артилерією й також подальшої беззастережної покори. Але запорожці виступили в середині 1630 р. з Січі у складі повстанської армії.
На чолі 10-тис. війська Тарас Федорович вирушив у напрямку Черкас. Полки очолювали Андрій Діденко, Данило Білоцерківець, Михайло Пивоваренко, Богдан Кизим. З Боровиці він звернувся з універсалами до українського народу, в яких закликав братися до зброї для здобуття козацьких вольностей і захисту православної віри, тобто визволення України з-під польського панування, знищення католицизму й уніатства.
Тисячі селян, жителів міст і містечок Подніпров'я, Брацлавщини, Волині й навіть Галичини приєднувалися до повстанського війська, створювали загони народних месників. Тим часом Федорович наприкінці березня підійшов до Корсуня і разом з міщанами розгромив жовнірський гарнізоі. Звідти ж відправив посольство до Бару на Поділлі, де знаходилася резиденція коронного гетьмана С. Конецпольського з пропозицією відмінити чинність Куруківського договору та покарати як зрадників реєстрових, що втекли з Корсуня до королівського війська. Конецпольський дав негативну відповідь і наказав активізувати підготовку карального походу проти повстанців. Проте стягнути до Бару загони виявилося нелегкою справою, адже їх навмисно розквартировували на значній відстані один від одного, щоби запобігти об'єднанню і виступу у зв'язку з тривалою затримкою платні. Конецпольський звернувся також з універсалом до шляхти, в якому йшлося про великий розмах повстання на Подніпров'ї і містився заклик негайно приєднуєватися до війська із своїми загонами. Про події в Україні він одночасна повідомив і короля. Сигізмунд III зі свого боку надіслав листи до місцевих магнатів з наказом виступити на допомогу гетьману. Крім того, Конецпольський прийняв рішення мобілізувати до війська рекрутів із селян і міських жителів.
Тим часом перебування повстанців на Правобережжі зумовило активізацію їх окремих загонів. У реляції варшавському сейму коронний гетьман зазначає, що універсали Тараса Федоровича та "заклики осіб духовних і світських грецької релігії, в яких сповіщалось, що віру їх нищать, роздратували чернь і всю Україну розбурхали так, що ніхто з тамошньої шляхти не був у безпеці в своєму домі". Очевидно, що звернення до населення надходили від київського митрополита Іова Борецького, який здавна підтримував тісні стосунки з козацтвом, вбачаючи в ньому головну силу у захисті православ'я від католицької експансії.
Для об'єднання окремих загонів Федорович здійснив рейд по Правобережжю, а поблизу Стайок, де здавна існували надійні переправи, повстанці перейшли на лівий берег Дніпра. Козацький гетьман намагався використати ріку як природний оборонний рубіж. Здобувши Бориспіль і Баришівку, він направився до Переяслава, куди прибували загони з Київщини, Полтавщини, Чернігівщини. За свідченням боярина з Путивля Григорія Гладкого, який за завданням московського уряду вів розвідувальну роботу в Україні, у таборі під Переяславом нараховувалося близько 37 тис. повстанців. У Москві намагалися використати козацький рух для боротьби з Річчю Посполитою. Царське військо готувалося до наступу у напрямках Полоцька, Смоленська і Києва, проте Переяславська угода 1630 р. зірвала ці плани.
Тарас Федорович вирішив дати бій під Переяславом, надійно укріпивши табір до підходу противника. В одному з українських літописів зазначалося, що повстанці зібралися "до міста Переяслава і розташували стан свій між Трубежем і Альтою".
Водночас у Барі велися активні приготування до каральної експедиції. Проводи коронного війська супроводжувалися урочистою месою католицького духовенства, яке благословило Конецпольськото на якнайшвидше винищення повстанців-іновірців. Серед населення Подніпров'я настійно поширювалися чутки про намір карателів викоренити православ'я. Вони грунтувалися на тому, що вже наприкінці 1629 р. жовніри розправилися із священиками й прихожанами київської Братської церкви, вчинили звірячий погром, викинувши геть богослужебні книги.
В авангарді коронного війська Конецпольський послав відомого ката стражника Самуїла Лаща. На шляху до Переяслава той учинив жорстокі розправи над мирним населенням Лисянки, Димера, Івниці, інших сіл та містечок. А 6 квітня з Бара виступило коронне військо і рушило через Вінницю й Білу Церкву до Києва. Під час переправи на південній околиці міста, коли головні сили вже перебували, на лівому березі Дніпра, на Конецпольського напав великий загін повстанців й чимало шляхтичів потрапило в полон.
Під Переяслав прибуло близько 8 тис. жовнірів, а разом із магнатськими загонами та частиною реєстрових козаків чисельність польсько-шляхетського війська досягала 12 тис. На відміну від повстанців карателі були добре озброєні, мали в обозі як легку, так і облогову артилерію. З перших днів травня розпочалися відчайдушні штурми повстанського табору. Проте опір зростав з кожним днем, і Конецпольський постійно писав листи до короля з проханням нових підкріплень.
Становище коронного війська ускладнювалось також активними діями невеликих повстанських загонів по всьому Подніпров'ю. Вони розгромили жовнірські частини на шляху до Переяслава вКопачеві, Димері, Білгородці. Лише одному із шляхетських загонів вдалося переправитися на лівий берег, але в п'яти верстах від Борисполя він був оточений і повністю знищений. Поблизу Києва повстанці спалили десятки човнів, щоб не допустити переправи на Лівобережжя противника. Там же успішно діяв загін під проводом Сави Чернця. Все це сприяло успіхові основних сил Тараса Федоровича під Переяславом.
Найбільш яскраві епізоди битви досить детально висвітлені у так званому Львівському літописі. 15 травня Конецпольський довідався про підхід до міста півторатисячного загону народних месників. Відправлений на його знищення полк Лаща не зумів справитися з завданням. Доручивши загальне керівництво військом Миколі Потоцькому, Конецпольський вирушив на чолі 2-тис. загону жовнірів на допомогу Лащу. Проте значна перевага сил не забезпечила швидкої перемоги. Оточені зусібіч ворргами, повстанці мужньо відбивали атаки і живими в полон не здавались.
Оцінивши ситуацію, Федорович несподівано напав на обоз коронного гетьмана. Після жорстокої сутички повстанці захопили гармати і боєприпаси противника і відступили, до Переяслава. Конецпольський дуже шкодував за втратою найближчого радника ротмістра Ганнібала, а також трьох десятків інших відомих шляхтичів. Серед загиблих у рядах повстанців згадується і син митрополита Іова Борецького Степан.
У ніч на 20 травня невеликий козацький загін проник до ворожого табору. Штаб Конецпольського
Loading...

 
 

Цікаве