WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Павло Бут - Реферат

Павло Бут - Реферат

реєстровими, які виконували свої обов'язки, намагалися арештувати і відсилати їх до мене. Коли б ваші милості не могли затримати їх, то ви повинні поширити кари на їхніх жінок і дітей і зруйнувати їх оселі, бо краще, щоб на тих місцях росла кропива, аніж множилися зрадники Й. К. М. і Речі Посполитої. Даний у Барі 3 вересня 1637 року".
Щоб виграти час для організації каральної експедиції, Конецпольський надсилає до повстанців шляхтичів Петра Коморовського і Станіслава Сокола, які мали змусити Павлюка відмовитися від продовження повстання, "інакше його чекає жорстока розправа". Павлюк прийняв послів у Чигирині, довго розмовляв з ними, але від свого не відмовився. Єдине, що зробив - надіслав до Конецпольського Василя Білоцерківця і Степана Засименка, щоб вони пояснилимотиви повстання.
Переговори зайшли в глухий кут: Конецпольський посилив підготовку до виступу.
Павлюк також зміцнював військо. З цією метою він їде на Запорожжя, щоб набрати козаків та взяти гармати, а за себе лишає Карпа Скидана.
Довідавшись про наказ Конецпольського Миколі Потоцькому - негайно стягнути до Бара жовнірів, - Скидан вживає заходів: захоплює Черкаси, укріплює їх, як і Павлюк, розсилає універсали та звернення, пропонуючи "всім простим людям християнського роду" приєднуватися до повстанців для збройної боротьби з гнобителями, які, "задумавши проти нас злий намір і забувши страх Божий, ідуть на Україну, за Дніпро, хочуть перетворити на прах як військо, так і козацьких панських підданих".
Відгукуючись на ці звернення, до повстанців приходили нові й нові групи людей. 14 жовтня 1637 р. Скидан визначив район зосередження повстанських сил - містечко Мошни. А 28 жовтня з Бара на Білу Церкву виступило 6 тис. коронне військо, очолюване писарем польським коронним Домініком Казановським, стражником військовим Юрієм Ловчицьким, брацлавським воєводою Станіславом Потоцьким та хмельницьким старостою Миколою Стогнєвим.
На жаль, Павлюк, ведучи переговори з кримським ханом Інаєт-Гіреєм про допомогу, забарився з виходом із Запорожжя і 4 грудня 1637 р., коли основні сили Потоцького, переправившись через Сахнів міст на правий берег Росі, вже зайняли позиції на південно-східній околиці с. Кумейки, він лише підходив сюди з артилерією і чотирма тисячами козаків. Стільки ж довелося залишити на Запорожжі для захисту від татар. Слід зазначити й те, що карателі були озброєні по-справжньому, а повстанці - чим попало. Рідко хто мав рушницю чи шаблю - їх заміняли рогатини та сокири. Звісно, це не могло не вплинути на хід боротьби та її наслідки.
6 грудня Павлюк на чолі повстанців вийшов з Мошон і "пішов обозом; на поляків до села Кумейки". Він звертається з універсалом до повсталих із закликом стати проти королівського війська і знову нагадує, щоб кожний, "хто називає себе товаришем нашим, зразу ж підіймався за віру християнську і золоті вольності наші, які ми кров'ю заслужили. А скільки у тих містах, Корсуні і інших, спустошено церков, а в селах вирізано дітей і жінок".
Учасники походу російські люди Савка Тимофіїв та Дениско Кондратіїв згодом свідчили в Севську воєводам: "А так де выйшли они (Павлюк з військом.- Авт.) из Запорог о постояли, вышел только с неделю в обозе и вскоре де у них бой с поляками от Мошен в 10-ти верстах у Сахнова мосту, а было де на бою в сборе всех черкас тисяч з десять. А в другом де месте по другой стороне Днепра было козаков в сборе 8 000 и тем де козакам, которые стояли за рекою за Днепром, помоч было немочно, что де в те поры река Днепр почал только становитца и судми де по леду не мочно было перейтить. А поляки де все в те поры были в сборе готовы, а козакам де не дали всем из городков собратца, тем же козаком и побили поляки".
Табір Павлюка був повністю оточений, однак продовжував відбивати напади ворога. Становище стало критичним, коли жовніри пробилися до обозу й зірвали порох. Щоб поповнити боєприпаси, Павлюк з невеликим загоном продерся крізь вороже кільце і попрямував до Чигирина, де знаходились селітряні варниці. Замість себе він залишив полковника Дмитра Гуню.
Незважаючи на всі зусилля королівських військ, повстанцям таки вдалося вирватися з кільця й пробитися до містечка Боровиці. Але Конецпольський не припиняв переслідування, і невдовзі повстанців було оточено. Табір відрізали від води, провіанту, боєприпасів.
У цей час оточені отримали листа урядового комісара у козацьких справах Адама Киселя, у якому той запевні що кожен, хто припинить збройний опір - буде помилуваний. Такого ж листа надіслав і С. Потоцький, поставиві умовою "видати Павлюка, Томиленка, Скидана і іншу старшину", яким обіцяв дарувати життя.
Між повстанцями розпочалися суперечки. Зрештою до Потоцького були споряджені посли, які пообіцяли видати всіх поіменованих окрім Скидана, який перебував у Чигирині.
11 грудня Бут-Павлюк, Томиленко, Лихий та інші два його соратники були схоплені жовнірами. Вдалося вночі втекти лише Гуні та Філоненку. Павлюка і побратимів закували у кайдани й відправили до Варшави. 24 грудвя відбулася козацька рада, на якій Адам Кисіль відібрав у повстанців прапор, гетьманську булаву і бунчук. Було обрано нову реєстрову старшину, старшим якої оголосили Ілляша Караїмовича. Військовим писарем призначили Богдана Хмельницького.
Адам Кисіль склав присягу, яку прийняла новообрані старшина і яку від імені всього Запорозького Війська як військовий писар підписав Богдан Хмельницький. Козаки зобов'язувалися віднині "лишатися у спокої і порядку", "бути у готовності виступити за першим наказом ясновельможних гетьманів коронних і призначених комісарів, човни спалити, коли буде такий наказ, і вислати в Запорожжя всю чернь", "бути у повній вірності і підданстві Речі Посполитій".
Гіркі то були умови, але довелося їх прийняти. Пізніше, через десять років, згадуючи цю подію у листі до шляхти Замостя, гетьман Богдан Хмельницький відзначив: "Тоді нам було погано, коли ви нас спершу обдурили, а саме, давши подарунки запорозькій старшині, намовили нас від черні відокремитися, що ми й зробили, повіривши вашому слову. Але тепер ми всі в одному гурті, і не допоможе вам більше Господь Бог на нас їздити".
А тим часом розправа карателів над повстанцями тривала. На Лівобережній Україні був схоплений один з місцевих ватажків сотник Богдан Кизим, а згодом і його син Кизименко, що очолив повстання на Лубенщині. Їх було посаджено на палі у Києві. Розправа не завершилася й тоді, коли у лютому 1638 р. за постановою сейму були страчені у Варшаві Павло Бут (Павлюк), його побратими Василь Томиленко та інші керівники повстання.
Loading...

 
 

Цікаве