WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Павло Бут - Реферат

Павло Бут - Реферат

ПАВЛО БУТ
Особа гетьмана Павла Михновича Бута, який увійшов в історію також під прізвищем Павлюк, вирізняється як стрімкістю у досягненні поставленої мети, так і примхливістю долі. Про це свідчить хоча б те, що серед усіх сподвижників попереднього гетьмана Сулими - одного з керівників козацько-повстанського руху, страчених у Варшаві, саме Буту пощастило лишитися в живих. Може, тоді, повернувшись в Україну, він і вирішив продовжити справу свого загиблого побратима.
Павло Бут був добре відомий серед козацтва, яке поважало його як "мужа хоч і простого, але сміливого". Історія не зберегла відомостей ні про час його народження, ні про початок життєвого шляху. Відомо лише, що походив він із Чигирина. Тут і пройшов школу від козака до отамана. Не раз ходив у походи на турецькі чорноморські фортеці.
Не відомо, з яких причин, але десь на межі 20-30-х рр. XVII ст. Бут у складі козацького загону перебував у війську кримського хана, котрий, відстоюючи незалежність, вів боротьбу з вождем Буджацької орди мурзою Кантеміром. Полчища Кантеміра не раз спустошували Правобережжя й південні воєводства, але найбільше від нього страждало Поділля.
Тоді ж Бут, очевидно, і потрапив у полон, звідки через певний час йому вдалося втекти.
У серпні 1630 р. Павло Бут, який "втік з-під Ізмаїла", вже бере участь у козацькій раді на Масловому ставі (ця рада мала вирішити питання про надіслану коронним гетьманом Конецпольським декларацію, яка вимагала покінчити з козацьким повстанням й видати гетьмана Федоровича). Тоді він виступив проти реєстрової старшини, що схилялася до видачі Федоровича, розповів про турецько-татарські сили на Дунаї, які добре розвідав за час полону, і закликав не розпорошувати, а об'єднувати сили.
Після цього Павлюк повертається у Чигиринський полк, де служить сотником. Мабуть, польська шляхта вирішила наблизити до себе шанованого усім козацтвом воїна, бо добре розуміла, що таким чином можна чимало досягти у боротьбі з "козацьким свавіллям".
Та, очевидно, це було передчасне сподівання. Побувши трохи в Чигирині, Павлюк зібрав однодумців і подався з ними на Запорожжя.
Повернувся Павлюк додому
У Січ Низовую
Та й задумав Павлюк знову
Бить шляхту гнилую.
Він скликає невдоволених шляхетським пануванням, формує загони, готуючись до боротьби. Водночас як ніхто інший розуміє, що виходити на бій проти шляхти можна лише добре озброєним, з надійною амуніцією, їх відсутність неабияк турбувала Павлюка. Та у цей час знову виникли незлагоди між Кантеміром та кримським ханом Інаєт-Гіреєм, який вимагав перевести Буджацьку орду в Крим. І, як завжди у таких випадках, полишивши всякі суперечки, кримський хан звернувся до козаків по допомогу: його представник невдовзі з'явився на Запорожжі. Павлюк розумів, що зараз це дуже невчасно, але й бачив, що зупинти козаків не вдасться, до того ж це була добра нагода озброїтись. Так воно і сталося. В результаті походу на Крим козаки здобули чимало зброї, захопили коней. Навесні 1637 р. вони повернулися на Запорожжя.
Активні дії Павлюка неабияк стурбували шляхетську адміністрацію в Україні. У цей час, після смерті Жолкевського, польський уряд поставив старшим над реєстровими козаками Адама Киселя, українського шляхтича, котрий вірою й правдою служив владі і все своє життя намагався помирити з нею козацтво.
1635 р. реєстровим гетьманом був наставлений Василь Томиленко. Людина похилого віку, він прагнув перш за все спокою, ніж активних дій, і волів не втручатися в те, що діялося у війську і Україні. До того ж Томиленко мало вірив у щирість польського уряду. Ця зневіра ще більше посилилася, коли він і реєстрові старшини на березневому 1637 р. сеймі через своїх послів звинуватили уряд у порушенні їхніх прав і привілеїв. У своєму листі-відповіді король Владислав IV писав, що ці вимоги не обгрунтовані і що це ще один прояв свавільства козаків.
Все це ускладнювало становище Киселя. До того ж король, тільки-но повернулися в Україну посли, доручає Киселю та польському гетьману магнату Миколі Потоцькому негайно провести ревізію реєстру, виключивши з нього особливо непокірних. У відповідь на обурення козаків Потоцький загрожує їм розправою.
Кисіль, як сеймовий комісар у козацьких справах, намагається із свого боку вплинути на реєстровиків. На його думку, їх можна було б упокорити, застосувавши три основних принципи: "Старшину підкупити подарунками; достойних і тих, які мають свої будинки і на них оглядаються, - ласкою... А нестримних бунтівників, голитьбу... утримувати страхом шаблюки, смерті".
Не відомо, чи встиг застосувати саме ці свої принципи Кисіль, бо трапилась подія, котра змусила його вдатися до більш рішучих дій. Адже не сидів без діла і Павлюк. 1 початку травня 1637 р. він із загоном у двісті чоловік непомітно пробирається до Черкас, зв'язується з реєстровим козацтвом і нападає на місто. Захоплює гармати і увозить їх на Запорожжя. Томиленко посилає на Січ двох козаків, добре знаних Павлюкові, з порадою підкоритися і повернути гармати. На те була дана відповідь, що гармати мають бути саме тут, на Запорожжі.
Бут-Павлюк писав 16 червня Томиленку з Микулиного Рогу, де знаходилася тоді Запорозька Січ, що "козаків ображало безчестя, яке нанесли козацькій гарматі, і він зі своїми побратимами по милості Божій, не вчинивши нікому ніяких прикростей, перенесли гармати до достойного їх місця, у Запорожжя, де предки їх прославилися своїми подвигами... Притому, - писав він далі, - перебування гармати на волостях вимагає її утримання, яке падає на бідних людей, і без того вже обтяжених постоєм кварцяного війська, на противагу куруківської комісії, тому що жовнірам не слід займати квартири далі Білої Церкви".
М. Костомаров у своїй праці "Богдан Хмельницький" наводить далі текст листа Бута-Павлюка: "Зізнайтесь, коли гармата наша стояла на волостях, то і виписи були часті, з шляхетських маєтків виганяли чи підкоряли панській юрисдикції наших товаришів і вдов козацьких, а трохи який-небудь козацький товариш провиниться, пани, уряди зводять напраслину на ціле військо перед коронним гетьманом, а коронний гетьман перед його величністю... Мертвого назад з могили не носять, краще б, щоб усі реєстровики прибули до них на Запорожжя з рештою гармат... Але, боронь вас Боже, коли ви захочете бути нашими ворогами і разом з жовнірами піднімете руки на дружин і дітей наших і наше майно: ваші жінки, діти і майно дістануться нам раніш, ніж наші вам. Але ми цього зовсім не хочемо: у вас і у нас одна рідна земля, і краще нам жити разом у братерстві".
Цей лист Павлюка і його універсали, що закликали
Loading...

 
 

Цікаве